Протягом декількох останніх днів Володимир Путін зазнав серйозної військової невдачі у війні проти Україні, а 13 вересня голова КНР Сі Цзіньпін завдав йому на цей раз дипломатичного удару. Він «застеріг» будь-яку країну від втручання у справи Казахстану за кілька днів до зустрічі двох лідерів віч-на-віч 15 вересня. Це звернення було адресоване Росії, оскільки казахи перебувають під прицілом Путіна з червня, після того, як їхній лідер відкрито розкритикував війну в Україні, а потім оголосив, що казахстанський експорт нафти буде направлений на допомогу Європі. Росіяни заблокували експорт і натякнули, що Казахстан може зазнати такого ж вторгнення, як і Україна.
Проте цього тижня Сі втрутився, пообіцявши захистити країну від вторгнення на приватній зустрічі з лідерами, інформація про яку просочилася в ЗМІ. “Ми [Китай] будемо рішуче підтримувати Казахстан у захисті його незалежності, суверенітету і територіальної цілісності”. Це рівнозначно чіткому попереджувальному сигналу від Сі, спрямованому проти імперських амбіцій Путіна. Хоч би що вони не говорили публічно після зустрічі про те, наскільки міцними є їхні зв’язки, Китай дистанціюється від Путіна в міру того, як його війна в Україні зазнає невдач.
Попри те, що Путін хотів би, щоб думав світ, Китай ніколи не підтримував його війну проти України. Угода про партнерство “без обмежень”, що складалася з 5300 слів, була підписана 4 лютого і не містила жодної згадки про вторгнення, яке відбулося лише через 20 днів.
Відтоді Китай зберігає дистанцію, застосовуючи подвійну дипломатію: Пекін відмовляється засуджувати російське вторгнення в Україну і називати його війною, але й не схвалює його, не протидіє західним санкціям проти Росії i не надає жодної військової допомоги. Пріоритетом Китаю є збереження торговельних відносин зі своїми найбільшими партнерами, Європою і США, і збереження тісних зв’язків з Росією, хоча б для того, щоб мати доступ до її дешевих енергоресурсів. Таку ж гру веде і Індія, навіть попри те, що вона є демократичною країною і союзником Заходу. Щоб заспокоїти Путіна, обидві азійські країни цього тижня беруть участь у спільних з Росією військово-морських навчаннях.
Партнерство Сі і Путіна було непростим протягом певного часу. З часів розпаду Радянського Союзу Китай змагається з Росією за гегемонію над Центральною Азією з її величезними ресурсами і зростаючими ринками. Пекін вже перехитрив Москву, витративши мільярди на будівництво залізниць, автомагістралей і трубопроводів територією Казахстану і інших своїх центральноазіатських сусідок з метою поліпшення взаємньої торгівлі, і це дуже непокоїть Росію.
Так званий Середній коридор – це багатосторонній інституційний проект, що з’єднує мережі контейнерних залізничних вантажних перевезень Китайської Народної Республіки (КНР) і Європейського Союзу через територію та комунікації країн Центральної Азії, Кавказу, Туреччини і Східної Європи. Крім того, що Китай є головним “солодким татусем” для регіону, він також отримує політичну вигоду від тамтешніх режимів внаслідок залишкової ненависті і страху, що досі має місце в Центральній Азії відносно Москви, колишньої володарки регіону.
Сі надав беззаперечні гарантії безпеки Казахстану під час першого з триденних візитів до регіону. Зустріч Путіна і Сі відбулася 15 вересня в рамках Шанхайської організації співробітництва (ШОС), безпекового блоку, членами якого є Китай, Росія, та чотири центральноазіатські держави, Індія, Пакистан і, ймовірно, Іран.
Саміт двох лідерів вже привернув до себе багато уваги і спекуляцій щодо того, що вони обговорюватимуть і про що говоритимуть після зустрічі. Найімовірніше, Путін подаватиме зустріч як саміт двох наддержав, які об’єдналися в союз проти США і Заходу. Натомість Сі знає, що партнерство це йде явно по низхідній траєкторії, оскільки війна, яку веде Росія, є політичним самогубством Кремля, тому він триматиме свої козирі в рукаві.
У Росії серйозні проблеми. Європейці більш-менш остаточно відмежовуються від Росії, а Китай почав відмежовуватись ще до коментаря Сі Цзіньпіна щодо Казахстану на цьому тижні. Для початку, китайці зневажили Путіна, відправивши посадовця невисокого рангу на нещодавню російську конференцію у Владивостоці, запропонувавши замість цього зустрітися на саміті ШОС у все більш про-китайському регіоні, який раніше перебував під контролем Росії. Крім того, їхня зустріч відбувається в кулуарах, що знижує її значення з рівня саміту наддержав до рівня двосторонніх переговорів під час багатостороннього заходу. “Це [небажання Сі їхати до Росії] вказує на те, що Пекін ретельно зважує рівень своєї публічної підтримки Москви”, – прокоментував один з політичних оглядачів.
Важливо також зазначити, що і Казахстан, і Узбекистан є великими енергетичними та гірничодобувними експортерами, які підписали з Китаєм угоду про створення інфраструктури, призначеної для того, щоб в обхід Росії пов’язати свої економіки з Європою і Китаєм. Крім того, Узбекистан нещодавно підписав преференційну торговельну угоду з Європейським Союзом та Великою Британією, спрямовану на подвоєння експорту. Тобто Путін буде єдиним лідером в ШОС, який не веде бізнес із Заходом або не є прозахідним, за винятком лідера Ірану, який поки що офіційно не є членом організації.
Сі не буде обіцяти свою непохитну підтримку матінці-Росії, щоб гарантувати їй безпеку від вторгнення. Два автократа зустрінуться, позуватимуть для фото і зроблять цілком передбачувану заяву про посилення торгівлі енергоресурсами та поглиблення економічної співпраці. Все це відбуватиметься для камер. Справа в тому, що масштабні проекти з торгівлі енергоносіями були розрекламовані багато років тому, і ще раз 4 лютого цього року, і мають мало шансів бути реалізованими ще протягом багатьох років, якщо взагалі будуть реалізовані, беручи до уваги західні санкції.
За зачиненими дверима Пекін, напевно, буде хитати головою з приводу нерозсудливості Путіна, який вдерся в Україну і відштовхнув своїх європейських партнерів, тоді як у нього самого немає жодного нафто- чи газопроводу, який би зв’язував Росію з Китаєм. Тепер Європа звільняється від залежності від російської нафти і газу і підписує договори з іншими постачальниками, серед іншого і, за іронією долі, з Казахстаном і Узбекистаном, які будуть постачати енергоносії побудованими Китаєм і профінансованим Євросоюзом трубопроводами та інфраструктурою.
Незважаючи на це, Путін хоче, щоб його зустріч з Сі продемонструвала, що у нього все ще є потужний союзник, спробувавши розіграти свою “китайську карту”. Олександр Габуєв з Фонду Карнегі за Міжнародний Мир так пояснює цей гамбіт: «Як можна ізолювати Росію, коли Китай стоїт пліч-о-пліч?»
Гарна спроба, Володю, проте це не спрацює. Цей саміт – це намагання намазати свиню помадою, причому з обох боків. Щоб дещо знизити очікування, радник Путіна описав позицію Китаю щодо війни як «добре збалансований підхід до української кризи». Потім він додав, що вони «ретельно» обговорять як війну, так і економічну співпрацю, що є дуже хорошою ідеєю, враховуючи, що китайські інвестиції в Росію впали на 100% цього року. «Путіну відчайдушно потрібна більша допомога з боку Китаю. Однак я не думаю, що Сі буде настільки прихильним, як хотілося б Путіну», – прокоментував Марк Кац, експерт з питань Росії в Університеті Джорджа Мейсона.
Що стосується Сі, то його головною метою в Центральній Азії є зміцнення відносин з усіма країнами регіону, а також проведення зустрічі з Путіним, але водночас подальше дистанціювання від його «хиткої війни», стверджують китайські експерти. Пекін ніколи не схвалював територіальних загарбань (окрім власних «периферійних» територій) і, наприклад, не визнав анексію Криму Росією у 2014 році.
Тим часом Україна за лічені дні відвоювала територію розміром зі штат Мен завдяки американській вогневій потузі, хитрій стратегії та некомпетентності Росії. А тим часом всередині Росії наростає розбрат, але Путін залишається непохитним і продовжує марити. «Я впевнений, що ми нічого не втратили і не втратимо», – заявив Путін на своєму нещодавньому Східному економічному форумі у Владивостоці. На запитання модератора про конфлікт після закінчення свого виступу, він відповів, «найголовніше, що ми здобудемо – це зміцнення нашого суверенітету».
Але ця війна – самогубство для Росії. Мало того, що її ослаблення призведе до внутрішніх сепаратистських і революційних рухів, так ще й жодна країна на землі не прийде на її захист, особливо її «вічний» партнер Китай. Зрештою, Пекін вже обмежив свою економічну взаємодію з ослабленою війною Росією. Навіть міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров визнав, що його країна переживає період, коли їй немає на кого покладатися, окрім як на себе. І з кожною воєнною невдачею в Україні Пекін буде дедалі більше віддалятися від Кремля, якщо він розуміний. А він саме таким і є.
Однак, варто Кремлю капітулювати або впасти, як Китай спочатку зачаїться, а потім поступово поглине шматки Сибіру або візьме під опіку сепаратистські регіони, які захочуть за китайські кошти побудувати залізниці, автостради або трубопроводи для того, щоб їхні мешканці могли долучитися до Європи з її добробутом.
Ніхто не буде сумувати за Росією, ні колишні союзники, ні вороги. Вона буде розпадеться на шматки.
Передруковано з дозволу авторки з сайту
Погляди, висловлені у статті, належать автору і не обов’язково сбігаються з поглядами Kyiv Post.
Коментарі (0)