Більшість людей сказали б, що наразі Україна перемагає у війні з Росією, і що враховуючи успішний контрнаступ української армії і зростаючі постачання західної зброї Україні, Кремлю вартувало б скоротити свої втрати, заявити про перемогу і піти геть з України.
Але бачення Володимира Путіна не збігається з баченням більшості людей.
Російський лідер і його армія наразі міцно затиснуті між молотом і ковадлом у своїй «спеціальній воєнній операції» в Україні, і виглядає так, що їхнє становище буде тільки погіршуватись. Таку реальність не вдається ігнорувати навіть державним російським ЗМІ.
Російські артилерійські склади боєприпасів під нищівним вогнем високоточних американських ракет, яких більше, ніж у РФ, вибухають, як святкові петарди. А російським військовим підрозділам настільки бракує піхотинців, що один із найближчих соратників Путіна, колишній шеф-кухар Кремля Євген Пригожин змушений виголошувати промови перед засудженими вбивцями та грабіжниками у федеральних в’язницях, щоб знайти охочих повоювати.
На Херсонському напрямку Москва очікувала, що Україна вдарить по російському плацдарму на правому березі могутнього Дніпра. Після того, як Кремль направив багатотисячні військові підрозділи для зміцнення оборони на півдні, українські далекобійні ракети один за одним руйнували мости через Дніпро, через що загарбники опинились у пастці, притиснутими до дніпровського берега.
Лише за останні два тижні ЗСУ звільнили понад 6 тис. кв. км території та захопили близько 300 неушкоджених одиниць російської військової техніки. Тепер українські захисники жартують з приводу «російського ленд-лізу».
На конференції Шанхайської організації співробітництва (ШОС) лідери Індії та Китаю публічно сказали Путіну, що війну в Україні необхідно якнайшвидше закінчити. Навіть президенти Таджикистану і Киргизстану змусили Путіна стояти і чекати хвилину перед зустріччю з ним у прямому ефірі. Головнокомандувач однієї з найпотужніших ядерних держав на планеті стояв і вдавав, що читає конспект, переминаючись із ноги на ногу, як школяр перед іспитом.
Російські націоналісти на кшталт Ігоря Гіркіна відверто критикують путінський стиль ведення війни. На Путіна прямо покладають провину за критичну помилку Росії – за вперте нерозуміння того, що українці не приймуть гостинно армію корумпованої, керованої олігархами поліцейської держави в своїй країні, а натомість битимуться з нею на смерть.
Командування російської армії, здається, готове виконувати чи не найабсурдніші накази Путіна. Після контрнаступу ЗСУ на Харківщині, коли російська армія змушена була панічно відступати, її резерви були критично втрачені, а ЗСУ значно просунулися вперед, російське військове командування продовжувало віддавати наказ майже щодня і завжди безуспішно атакувати центральний Донбас. У піхотних ротах РФ, які мають налічувати 100 військовослужбовців, наразі максимум одна п’ята цієї кількості.
Але Володимир Путін не бажає оголосити про перемогу та відвести свою армію з України, тому що, як вважають у Civics 101, державному подкасті США, справжня різниця між демократією та диктатурою полягає в тому, що демократія може мати жахливого лідера і залишатися легітимною в очах людей, а диктатура – ніколи.
Російський політичний процес доволі послідовний: програш країни у війні викликає зміну режиму, а винуватців карають. Самі росіяни вже розуміють, що війна була помилкою, але не відчувають власної причетності до неї.
Високопоставлені особи Кремля – шпигуни, генерали, промисловці, регіональні сатрапи – майже напевно хочуть, щоб війна закінчилася, але ще більше вони хочуть зберегти свої особисті джерела доходів. Ніщо не наражає високопоставленого кремлівського функціонера на більший ризик, ніж асоціація з воєнною поразкою. Освячена часом кремлівська традиція вчить, що найкращий спосіб уникнути цього — не піднімати голови й перекладати будь-які реальні чи вигадані помилки на когось іншого.
Оскільки саме Путін перебуває при владі, і вторгнення в Україну було його ідеєю, будь-який сценарій закінчення війни в кращому випадку став би для нього прямим квитком на пенсію. Він досягнув успіху в кар’єрі значною мірою завдяки образу непогрішимого керманича країни та спритному перекладанню відповідальності за невдачі на інших. Досвідченому фсбешнику Путіну відомо все про своє оточення та про фінансові потоки, на яких ті паразитують. Він розуміє, що їм усім конче необхідно зробити його або когось іншого цапом-відбувайлом за програну війну в Україні. Сталін розстрілював би таких прибічників, але Путін не Сталін. Тому єдине можливе рішення для Путіна — продовжувати війну в тій чи іншій формі та продовжувати брехати, що він усе ще знає, що робить.
Питання полягає не в тому, коли Україна переможе у війні. Питання в тому, коли в Росії вигадки Путіна про його війну в Україні стануть неприйнятними.
Оригінал англійською тут
Коментарі (0)