ПОГЛЯД: «Ні» продажному міжнародному лобі Росії

У той час, як повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже п’ятий місяць, дедалі більше західних «експертів» закликають до «компромісного» або «дипломатичного» закінчення війни. Найбільш переконливий аргумент на користь пошуку врегулювання шляхом проведення перемовин нещодавно представив професор Массачусетського технологічного інституту Баррі Позен у впливовому журналі Foreign Affairs. Його позиція перегукується з позиціями Генрі Кіссінджера, Джона Міршаймера, Джонатана Пауелла, Ноама Хомського та кількох інших експертів.

І кожного разу ці високоповажні інтелектуали апріорі відкидають можливість того, що Україна переможе на полі бою. Вони вважають нереалістичною перспективу відновлення територіальної цілісності України військовими засобами та/або значне послаблення російської військової машини за допомогою санкцій. Тому «теорію перемоги», яку запропонувала світові адміністрація Зеленського і яку поки що підтримує політичне керівництво США, Великої Британії та більшості країн Європейського Союзу, вони вважають бутафорією.

Ці аналітики, жоден із яких не є експертом-українознавцем, справедливо вражені руйнуваннями, спричиненими війною Росії проти України, і закликають до гуманного припинення бойових дій. Мабуть, відмова від території в обмін на мир є прийнятною ціною для Заходу. Зрештою, територія, яка відійде до Росії, буде українською, а тому, вочевидь, нею не складно жертвувати.

Дайте Росії хоч один дюйм, вона займе цілу милю

Можна було б повторити розповсюджене заперечення такої пропозиції: що російському президентові Володимиру Путіну не можна довіряти під час переговорів (і що Росія неминуче повернеться з відновленими силами для наступу наступного дня), або що будь-яка подібна угода означала б, що Україну «продали», що є облудною зрадою доблесті як її народу, так і її Збройних Сил.

Але цим аргументам протиставляється, на перший погляд, слушна антитеза: краще навіть у такий спосіб досягти миру, аніж і далі гинутимуть українці, а світова економіка страждатиме від дефіциту продовольства, енергії та інших похідних проблем. Відмова від території, стверджується, менш несприятлива для країни, ніж довгострокові економічних втрати і нескінченні людські жертви.

Пропозиції «земля в обмін на мир», озвучені західними аналітиками, цілком логічні – і їх авторам варто віддати належне. Проте усі вони упускають один важливий фактор у цьому складному геополітичному рівнянні: волю українського народу.

Будь-яке врегулювання шляхом перемовин, яке передбачає територіальні поступки Росії, має бути сприйняте населенням України. Враховуючи теперішні суспільні настрої в Україні, навіть гіпотетична можливість такої угоди розглядається як зрадницька. Результати опитування, які нещодавно оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології, свідчать, що 89% українців вважають повернення всіх тимчасово окупованих територій під суверенітет України (включно з Донбасом і Кримом) єдиним прийнятним сценарієм припинення нинішньої війни.

Навіть якщо ігнорувати моральну дилему про те, чи поступка території також передбачає й залишення її жителів, карта України є основоположним символом і складовою ідентичності українців. Відмова від частини країни просто політично невиправдана. Територіальна цілісність України, безсумнівно, вважається серед українців священною.

За останні два десятиліття українські еліти навчилися не намагатися нав’язати українському електорату непопулярні політичні рішення. У минулому такі спроби призводили до масових протестів (у 2004 році та знову в 2013-14 роках) і протистоянь, які призводили до втрати політичними лідерами репутацій, якщо не гірше.

Неминуче будь-яка спроба досягти домовленостей з Росією, які містять щось менше, ніж повне відновлення міжнародно визнаних кордонів України, зустріне масовий опір населення в Україні. Будь-який політичний лідер, достатньо сміливий, щоб підтримати таку угоду, швидше за все, не виживе (можливо, у сенсі переносному, а, можливо, й  буквально). І Росія явно виграє від подібної політичної нестабільності в Україні.

Престиж Зеленського

З початку війни з РФ українські політичні лідери та дипломати, героїчно очолювані президентом Володимиром Зеленським, досягли виняткових успіхів у тому, щоб голос України був почутий на міжнародній арені.

Зеленський розуміє необхідність збереження міжнародної підтримки, але він також розуміє важливість підтримки всередині країни. Про його політичне чуття та кмітливість свідчать його щоденні вечірні звернення до українського народу. Комунікація з суспільством є основою його президентства, і він, як бачимо, завжди дбає про свій рейтинг підтримки.

У демократичних країнах рішення еліти, прийняті без схвалення населення або навіть всупереч волі більшості, ніколи не є легітимними. Ті, хто забувають, що Україна є демократією, роблять це на свій страх і ризик. Українські політичні еліти добре засвоїли уроки минулого.

І тому, незважаючи на очевидну привабливість такого підходу для деяких закордонних аналітиків, у нинішніх умовах Україні домовлятися з Росією про угоду «земля в обмін на мир» означало б політичне самогубство для очільників країни. Якби будь-яка подібна домовленість і була досягнута (що є дуже малоймовірним), відповідальні за це політичні лідери були б зміщені з посад швидко і, можливо, насильницьким шляхом. І це створило б величезну політичну невизначеність в Україні, значно послаблюючи її здатність захищатися.

Без сумніву, Путін використав би таку слабкість у своїх інтересах, наказавши своїм військам просуватися далі вглиб території Україну. Тому «земля в обмін на мир» призведе лише до подальшої втрати землі і точно не призведе до настання до миру.