“Німці будуть тими, хто передасть Україні авіацію” - радник голови ОП Михайло Подоляк

В інтерв’ю Kyiv Post радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк розповів, коли Україна може отримати бажані танки, що означають для України атаки на воєнні об'єкти Ірану, чому про окупацію Соледара в Донецькій області повідомили через два тижні, чи дійсно це місто становить бізнес-інтерес для лідера ПВК “Вагнер” Євгенія Пригожина та чому весна буде вирішальною не тільки для України, але й для Росії.

26 січня у щоденному зверненні Володимир Зеленський сказав, на Ставці Верховного головнокомандувача обговорили, що планують росіяни та як будемо протидіяти. Розкажіть детальніше.

Не можу розказати. Тому що буде дивно, якщо ми будемо говорити про контрплани. І таким чином дамо росіянам можливість коригувати свої плани.

Вкотре хочу наголосити, що небажано говорити про деталі планування, контроперації, про напрямки. Ми на всіх напрямках будемо працювати. Але коли ми про це багато говоримо, то збільшуємо шанси у росіян внести корективи в оперативно-тактичні плани. І це може суттєво збільшити кількість втрат, в тому числі і з нашого боку. Крім того, так ми показуємо росіянам, що концентруємо на певних напрямках свої сили і засоби, і даємо попередньо їм знищити ці засоби. 

Я думаю, що після 11 місяців війни було б правильно казати так: ми знаємо, що і з яких напрямків готує Росія, у нас ефективно працює військова розвідка. Ми знаємо, що відбувається на північному напрямку зі сторони Білорусі. Нам в отриманні інформації із супутників допомагають наші партнери. Ми точно знаємо, які та де розташовані склади в Криму. Ми знаємо, що відбувається в прикордонних областях РФ.

У нас є комунікація з нашими партнерами, у тому числі розвідувальна інформація щодо подальших планів росіян. У нас є розуміння, як протидіяти цим планам з точки зору планування контрнаступальних операцій.

В останньому інтерв’ю секретаря РНБО Олексія Данілова для «Радіо Свобода» він говорить, що росіяни накопичують сили на Запорізькому напрямку. Тобто до можливого контрнаступу ворога на цьому напрямку ми теж готуємось?

Безумовно, цей етап війни характеризується тим, що ми і Росія концентруємо певні резерви. Для росіян ситуація зараз – це питання виживання їхньої політичної системи. Для нас це – питання виживання держави.

Абсолютно зрозуміло, що весною будуть певні активні дії. Але вони й сьогодні вже є на Луганському, Донецькому напрямках. Тобто наступи йдуть.

Ви маєте на увазі контрнаступи з двох сторін?

І ми наступаємо, і Росія наступає.

Кожен день відбувається понад 100 бойових зіткнень по всій лінії фронту, але найбільше на Донецькому та Луганському напрямках. Більш як 1000-1200 обстрілів позицій всіма засобами РСЗВ і артилерії. Це інтенсивна війна. Ми це розуміємо, наші партнери також це відстежують.

Кожна війна має певні етапи. Ми проходимо сьогодні один з ключових етапів війни – етап перехоплення ініціативи. У кого вона буде, той буде вести до кінця війни по своєму сценарію.

Ви згадали про супутники, які допомагають Україні у веденні війни. Чи Росія отримує розвідувальні дані про наші позиції із супутників?

Росія має певні технологічні напрацювання. Все ж таки це космічна держава, вони витрачали немало ресурсів на побудування військового супутникового контролю. Але все це на іншому технологічному рівні – більш відсталому. Це не означає, що вони не мають цих можливостей. Але технологічний розвиток партнерів України значно відрізняється від розвитку РФ. І це дуже добре. Бо якби вона була сучасною державою, у нас було б набагато більше проблем.

Президент США Джо Байден заявив про те, що Україна готується до контрнаступів. Тобто на весь світ частково розкриваються військові плани. Подібні заяви не грають на користь ворогу?

Це не конкретика. Він говорить про політичну складову війни. Він абсолютно правий. Сьогоднішній етап війни – готуємось до певних дій, більш інтенсивних після зміни погодних умов. Йде накопичення резерву і в нас з допомогою партнерів, і в росіян. Для того, щоб перехопити ініціативу, треба буде провести певні широкі контрнаступальні дії. Тому що на цьому етапі війни потрібно зафіксувати, хто буде домінувати. Це політична складова. 

Чудово, що президент Байден це розуміє. І не тільки він, президент України теж це усвідомлює.

Донецька область є найважчою точкою фронту на сьогодні. У скільки разів ворог переважає в людському ресурсі та технікою?

Росія дійсно має величезну кількість людей, яка вимірюється в десятках тисяч. Точну цифру сказати не можна, тому що там йдуть постійні ротації, заходять нові треновані в Білорусі мобілізовані. Це може бути 40, 50, 60 тисяч військових. Але такими угрупуваннями вони не йдуть. Вони йдуть вперед ударними хвилями – 500-700 осіб. Танків теж багато ще є.

Але хочу сказати про декілька важливих речей. Так, кількість солдатів має значення, це спроба подавити наших військових. Але сучасна війна – це креативне планування. До того ж зброя стандартів НАТО більш ефективна, ніж стара радянська модифікована зброя, якою користується РФ. Тобто кількісно більше, але не якісно.

Тому коли ми говоримо про танки, які ми маємо отримати, вони на голову вище по тактичним якостям, ніж російські.

Президент завжди говорить з партнерами, що потрібно прискорити постачання техніки. Тому що це єдина можливість захистити схід України, яку суб’єкт Путін знищує.

Скільки кожного дня ми втрачаємо наших військових на цьому напрямку?

Все, що стосується втрат українських військовослужбовців, коментує виключно Генеральний штаб.

Чому Україна втратила Соледар? Можливо, були якість прорахунки?

Ви знаєте, це дуже спрощений підхід. Немає такого розуміння, що ми щось втратили, щось здобули. Це війна. 

Навколо Соледара і Бахмута ми сконцентрували можливість масово знищувати росіян. Ще 3-4 місяці тому вони вважали, що зафіксували там найбільш боєздатні частини і можуть перехопити ініціативу на цьому напрямку. Але у них не вийшло.

По Соледару. Там перемолотили багато росіян, показали, що просування далі не буде. Я хочу, щоб ми спокійно ставились до рішень Генштабу щодо відходу. Вони виконують тактичні завдання, які дозволяють мінімізувати втрати, вирівняти лінію фронту, підвезти додаткові резерви.

Немає такого, що росіяни зайшли в Соледар і обвалили лінію фронту. Навпаки, вони зайшли туди вимотані,  втратили багато військових спроможностей. І зрозуміло, що в таких умовах далі просуватись їм складно. Повірте мені, ситуація тяжка, але повністю контрольована.

Чому майже два тижні не оприлюднювалась інформація про те, що Україна вже не контролює Соледар?

Це елементи війни, що і на якому етапі коментувати.

Я не бачу ніяких нюансів. Це не приховування інформації. Це коментування виходячи з інформаційних потреб Збройних сил.

До того ж бої в Соледарі точились довго. Попри те, що місто було повністю знищене, і туди зайшли загони «вагнерівців», наші військові ще знаходились по периферії Соледару. Тобто вели бойові дії і тотально знищували росіян.

Немає жодних спроб щось приховати. Можливо, щось неправильно коментується або були завищені очікування у суспільстві. Але пробуємо правильно говорити на такі теми.

До цього іноземні ЗМІ писали, що Соледар для росіян, у тому числі для Євгенія Пригожина, важливий з бізнесової точки через сольові шахти. Чи дійсно це так і чи вже були зафіксовані перші спроби вивезення сольових запасів?

Поки ще не було фіксувань, тому що в Соледарі досі гаряче.

Знаєте, це буде дивно звучати, але воювати, щоб захопити сольові шахти… Навіщо? Вони все одно не будуть контролювати цю територію, може вивезуть 3-4 машини з сіллю. Але що це вирішує для того ж Пригожина з точки зору впливовості в Росії?

З економічної точки зору Пригожин має нелімітований кредит – йому на все дають гроші. Ба більше, на початку компанії на Донецькому напрямку практично весь ресурс російської армії працював за телефонним дзвінком Пригожина. Знову ж таки, що в такому випадку дає декілька машин солі?

У Пригожина було зовсім інше завдання. Він хотів суттєво підвищити свій рівень впливу в найближчому оточені Путіна. І він цього досяг. Тепер він сподівається домінувати в російській політичній ієрархії після війни, навіть попри поразку РФ. Але цього не буде.

Коли на фронті з’являться танки Leopard та Abrams?

Почну з того, що вже зрозуміло головне: танків буде достатньо. Щоб сформувати декілька танкових штурмових бригад, нам потрібно 450 танків. Сьогодні вже певні офіційні особи країн НАТО говорять, що буде понад 300 танків. І ми точно отримаємо весь обсяг нових, сучасних європейських і американських танків – Leopard, Abrams, Challenger, Leclerc (ще тривають переговори з французами).

Щодо логістики. Це займе певний час. Але Україна інакше працює, ніж інші країни. По-перше, ми пришвидшуємо навчання. Військові вже навчаються. По-друге, логістика не буде тривати місяцями, десь місяць-два.

Наші партнери розуміють: коли Росія програє, тоді світ буде в безпеці. Інакше буде постійна війна. Тому вони нам будуть надавати все. Наступні переговорні раунди стосуватимуться авіації і ракет підвищеної дальності, щоб знищувати російські склади на території Росії. Це нам допоможе ефективніше просуватися і менше втрачати наших людей.

Нам потрібна штурмова і винищувальна авіація. Штурмова – для того, щоб знищувати мобілізованих росіян. Винищувачі потрібні, щоб додатково закрити небо проти ракет і дронів.

Німеччина вже говорить, що в жодному разі не погодиться надати Україні винищувачі.

Я хочу, щоб ми правильно оцінювали роль Німеччини. Так, вони повільно приймають рішення. У минулому столітті Німеччина були країною, яка фактично вбила свободу в Європі, яка досі спокутує цю провину. А сьогодні Німеччина поступово виходить на роль лідера, який хоче захистити свободу в Європі. Це дуже складний історичний процес. Німецьке суспільство інакше все сприймає, для них це складно, але вони перебудовуються. Німці дають нам багато зброї, а тепер вони перші серед тих, хто стоїть з точки зору дозволів на передачу нам танків Leopard. Так само вони будуть тими, хто передасть нам авіацію.

Остаточне рішення про авіацію і ракети ми отримаємо 14 лютого на черговій зустрічі Рамштайн?

Не готовий сказати, що це буде 14 лютого. Але воно буде найближчими тижнями.

Українські військові вже навчаються керувати літаками F-16?

Не будемо поки про це говорити.

Як атака на воєнні об'єкти Ірану може вплинути на подальший хід війни між Україною та Росією та чи може ця атака призвести до Третьої світової війни?

Безумовно, поки що ми не маємо всіх аналітичних даних щодо атаки на військові об’єкти Ірану: ступінь руйнувань, обсяг проникнення, кількість об’єктів, розірваність виробничих ланцюгів і таке інше. Але попередньо вже можна говорити про те, що низка впливових країн вкрай стурбована активною мілітаризацією Ірану, стабільним та суттєвим порушенням санкційних обмежень і активним втручанням Ірану у війну РФ проти України. 

Очевидно також, що ми наочно спостерігаємо перехід від слів та резолюцій до конкретних дій щодо дронових та ракетних програм Ірану. Бо Іран - це ж абсолютно неконтрольована країна з масштабними агресивними намірами, які до того ж постійно зростають. З одного боку, Іран провокує ескалацію на Близькому Сході, на різних напрямках. З іншого - Іран абсолютно свідомо бере участь у масових вбивствах цивільного населення України, передаючи певні види зброї РФ. Мало того, треба нарешті визнати, що без іранських технологій Росія виглядала б набагато примітивніше з тактичної точки зору і мала б набагато менше варіантів атак на критичну цивільну інфраструктуру. 

Тому, на мій погляд, прямі дієві впливи на Іран (через удари по забороненому виробництву) суттєво зменшать опції вибору росіян і таким чином понизять їх руйнівний потенціал. Що вкрай важливо. 

І ні, атака на заборонені виробництва Ірану не приведе до Третьої світової. Це буде виключно локальний, але дуже перспективний виховний проєкт, який наочно доводить - час тих, хто свідомо порушує міжнародне право, у минулому. 

Чи відомо було Україні про підготовку цієї спецоперації? Хто був виконавцем - Ізраїль, США?

Зрозуміло, що подібні операції не обговорюються заздалегідь. І також немає сенсу розширювати коло, скажімо так, «ідеологічно причетних», які не беруть безпосередню участь в операційних рішеннях. Подібні операції не мають комунікуватися паралельно будь-ким, крім спеціально уповноважених представників урядів країн, якщо останні будуть вважати за потрібне публічно розставити інформаційні акценти.