Абхазія: забута війна, відлуння якої ми чуємо у теперішній війні

Батькова помста

«Це не помста. Це... Це коли доводиться мати справу з глобальним злом», – каже Арчіл Хоперія, боєць-доброволець Грузинського легіону, підрозділу, сформованого майже десять років тому для боротьби з російською агресією в Україні.

Цей високий ставний сивочолий чоловік на шостому десятку літ, є одним із майже 3000 грузинів, які стали пліч-о-пліч з українцями в найкривавішій на європейському континенті війні ХХІ століття. На цей час понад 30 грузинів загинули в бою або померли від поранень.

Арчіл Хоперія втратив свого єдиного сина Джаббу в боях за Україну восени 2022 року. Той помер невдовзі після важкого поранення на передовій під Херсоном.

Батько не виходив з дому сорок днів – за грузинською традицією – був у траурі. Коли траур закінчився, купив квиток до Варшави, а потім приїхав на кордон з Україною».

«З якою метою ви приїхали в Україну? – запитав Хоперію прикордонник.

«Мій син тут воює», – відповів він, показавши прикордоннику фотографію Джабби, і той дозволив йому перетнути кордон.

Нині 57-річний Арчіл колись був лідером одного з грузинських десантно-штурмових батальйонів – «Медріоні», добровольчого підрозділу, який брав участь у невдалій спробі звільнити Абхазію – грузинський регіонів, окупований росіянами та їхніми прибічниками на початку 1990-х років.

Перша абхазька війна, яка тривала з 1992 по 1993 роки, стала першою повномасштабною війною, в ході якої Російська Федерація намагалась захопити території колишніх республік СРСР. ЇЇ учасниками були представники кількох етнічних груп, серед яких абхази, росіяни і чеченців, які боролися за відокремлення від новоствореної незалежної Грузії.

Невелика група українців також приїхала туди в 1992 році, щоб воювати на боці Грузії проти Росії.

«Я пам’ятаю одну ніч, це було як у тропіках, коли дощ ллє як з відра», – згадує Хоперія. «Група українців показала нам тоді приклад дисципліни. Вони сиділи в кузові вантажівки, чекаючи наказу свого командира. І ніхто не рухався під суцільною зливою, доки їхній офіцер не назав їм рушати».

Хоперія згадує воєнні злочини росіян в Абхазії, вони були дуже подібні до тих, які були скоєні проти українців в Бучі чи Ізюмі.

«Була грузинська медсестра, тіло якої ми знайшли після російського штурму. Її розіп'яли. Буквально. Її тіло було прибите до дерева», – каже Арчіл.

Війна 1992-93 років забрала життя близько 10 тис. людей, майже 250 тис. стали біженцями. Грузія програла цю війну, і Абхазія стала «самопроголошеною республікою» під контролем Росії, а також анклавом для торгівців наркотиками, контрафактними цигарками та іншою контрабандою.

Через шість років потому, у вересні 1999-го, всього через місяць після того, як Борис Єльцин призначив Путіна своїм наступником, Росія почала таємну операцію на Південному Кавказі, яка стала прелюдією ще однієї великої війни.

Тоді Росія в односторонньому порядку скасувала заборону на перетин абхазької ділянки російсько-грузинського кордону чоловіками призовного віку та продовжила активну видачу російських паспортів місцевому населенню.

За словами Андрія Ілларіоніова, інсайдера в адміністрації Путіна, через кілька років 56 % жителів іншого контрольованого Росією анклаву на території Грузії, Південної Осетії, матимуть російські паспорти.

Через багато років, після 2014 року, Росія застосує ті ж методи на українському Донбасі. За даними російського інформаційного агентства ТАСС, станом на кінець літа 2019 року МВС Росії прийняло понад 60 тис. заяв на отримання російського громадянства від громадян України, які проживають на окупованих територіях самопроголошених Донецької і Луганської Народних Республік.

Це було цілком у руслі старої російської імперської стратегії русифікації колоній, цього разу з Володимиром Путіним на чолі реваншистських зусиль.

Забута війна відновилась

Для Південного Кавказу війна 1992-1993 років була глобальною війною, в якій брали участь бійці з контрольованих Росією Чечні та Черкесії, а також добровольці з Вірменії, які воювали на боці Росії.

«Були навіть бойовики з Сирії, які вступали в ряди російських військ на моїй землі», –  сказав Хоперія Kyiv Post. 

Присутність сирійських бойовиків на російському боці, свідком чого Хоперія був під час свого перебування на посаді командира батальйону в Грузії, свідчить про давність зв’язків між двома автократіями: Росією та Сирією.

У 2008 році чергове вторгнення Росії на територію Грузії призвело до формальної анексії двох грузинських регіонів – Абхазії та Південної Осетії. Росія нарешті визнала їх «суверенними державами» під протекторатом Росії.

У серпні 2017 року, через дев’ять років після другої російсько-грузинської війни, контрольована Росією Абхазія приймала делегацію урядовців Башара Асада.

«Влада Сирії продемонструвала свою зацікавленість у торговельно-економічному співробітництві з Республікою Абхазія... разом з нашими абхазькими колегами ми зможемо розробити та реалізувати концепцію, спрямовану на розвиток соціально-економічних і торгових відносин з Абхазією». Про це йшлося в заяві МЗС Абхазії.

Через рік, у липні 2018 року, агентство Reuters повідомило, що президент Сирії Башар Асад зустрівся з Анатолієм Бібіловим, лідером Південної Осетії, іншого грузинського регіону, який підтримує Росія.

Приблизно в той же час сирійський режим і анклави Грузії, підконтрольні Росії, отримали від Москви системи протиповітряної оборони: зенітно-ракетні комплекси С-300, які росіяни зараз використовують в Україні для знищення цивільної інфраструктури. 

ЗМІ повідомляли, що така зброя була доставлена до Сирії та контрольованих Росією частин Грузії п’ять років тому.

Минулого тижня війська Асада атакували сирійські території, які сильно постраждали від землетрусу. Місто Мареа, що за 35 кілометрів на північ від Алеппо, зазнало масованого бомбардування з боку сирійських урядових сил.

«Вчора він [Асад] розбомбив Мареа, місто на території, яка постраждала від землетрусу, це стало безжальною та огидною атакою та актом опортунізму з метою спробувати атакувати та знищити помірковану опозицію», – заявила 7 лютого Аліка Кернс, депутатка британського парламенту від консервативної партії.

Кернс не змогла підтвердити Kyiv Post походження зброї, яку використовував режим Асада. Тим не менш, саме радянська та російська зброя в будь-якому разі є основою військової потужності Асада, причому більшість літаків сирійських ВПС, як і більшість їхніх ракетних систем вироблені в колишньому СРСР або в Росії.

А от Хоперія без жодних сумнівів вказує не винуватців трагедії.

«Ми програли дві війни проти імперії», – каже він Kyiv Post за кілька годин до свого від’їзду на передову в Україні. «Тепер маємо провести лінію розмежування, кордон між свободою і несвободою. Ми в розпалі боротьби. Це війна цивілізацій, і я просто хочу бути по той бік кордону, де є хоча б відносна свобода».