(Не)уславлені українці, які змінили хід історії: Ксенія Бельмас

КСЕНІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА БЕЛЬМАС – оперна співачка, примадонна французької Гранд-Опера (Опера Гарньє) та Берлінської державної опери. 1926 року виступила в легендарному Великому палаці Парижа одразу із 17 концертами. Рекордсменка звукозапису серед оперних вокалістів свого часу: разове замовлення у Німеччині склало понад 80 арій та пісень.

ВТІКАЧКА З СРСР ПІДКОРИЛА ПАРИЖ

Уперше «на публіці» Ксенія заспівала у шість років у церковному хорі в рідному Чернігові. Брала участь у місцевих концертах. Потім – Київська консерваторія (дівчина блискуче виконувала надскладну партію Леонори з «Фіделіо» Бетховена). Золота відзнака по завершенні навчання. Стажування у московському Большому театрі та одразу ж фантастична реакція публіки та професіоналів. Заяви експертів про появу нової зірки світового масштабу: «Це унікальне сопрано». Та стрімкого злету не сталося – завадили революція і громадянська війна. Втрата майна, рідних, «контрабандна» еміграція. 1921-го, ризикуючи життям, вона разом з подругами перейшла радянсько-польський кордон.

Згодом перебралася до Німеччини. Вчилася в Італії, потім вирішила спробувати себе в Парижі. «Зі змінною білизною у валізі, з дрібними грошима в одній кишені та рекомендаційним листом в іншій вона вирушила підкорювати культурну столицю світу. І Париж пав», – пише у своїй статті про Ксенію Бельмас доктор історичних наук Ірина Філатова. Дебют в «Аїді» Джузеппе Верді в Гранд-Опера без жодної репетиції. 17 концертів у супроводі вісьмох провідних оркестрів у легендарному Великому палаці на Паризькій виставці-1926. А з ними – визнання і шалений успіх.

Ксенія Бельмас 1930-ті роки

ЗНИКНЕННЯ НА ПІКУ КАР’ЄРИ

І все-таки, щоб заробити грошей для зіркового життя, співачка змушена була гастролювати: Німеччина, Польща, Скандинавія, Прибалтика, Австралія, Монте-Карло. Пів року виступала разом з відомою балериною Анною Павловою, з якою приятелювала. І знову Париж. Численні пропозиції імпресаріо. Однак французького громадянства їй так і не дали (бо не жила постійно в країні). А тут – запрошення на гастролі до Південної Африки (1934). Шалений успіх у цій країні. І рішення залишитися в ПАР назавжди.

Африканський період у Бельмас – найзагадковіший. Чому цей континент? Сама співачка, щоправда, одного разу обмовилась: мовляв, «знайшла тут абсолютний спокій та задоволення». У місті Дурбан вона створила власну вокальну школу та присвятила життя тому, що навчала співати інших. Учні її називали не інакше, як «Наша мадам». Бельмас і сама продовжувала виступати.

Та найбільше концертів дала під час Другої світової, збираючи кошти для закупівлі медикаментів, які передавали до СРСР. Навіть в останні роки життя, попри вік і те, що єдиним джерелом прибутків були приватні уроки співу (іноді доводилося міняти речі на продукти), мадам Ксенія одягалася за останньою модою, а учнів та гостей пригощала «фірмовими» закусками з української кухні.

ОСТАННЮ ВОЛЮ ВИКОНАЛИ ЧАСТКОВО

Батьки Ксенії загинули під час революційних подій 1917-го. Перший чоловік, заможний поміщик Аркадій Бобровников, помер від поранення. Другий, піаніст та диригент Олександр Кічин, утік до багатої південноафриканки. Зате вона мала відданого друга – естонського морського інженера Карла фон Лілієнштейна. Саме йому й заповіла свій прах поховати в Чернігові.

Упродовж 16 років після смерті Ксенії її лицар, чекаючи нагоди, тримав урну вдома. І за першої ж можливості передав прибулій журналістці з колишнього СРСР. Та, перейнявшись незвичною ситуацією, вийшла на радника українського посольства Олександра Цвєткова та в листопаді 1998-го вручила тлін йому. Ще півтора роки забрали бюрократичні залагодження. І нарешті, на зламі тисячоліть (2000), співачка упокоїлася в українській землі. Щоправда, воля чиновників переважила волю покійної: з політичних міркувань Бельмас поховали в столиці, а не в її рідному Чернігові.

ЦІКАВІ ФАКТИ

• Батько співачки – натуралізований француз, мати – українка

• Бельмас: «Коли мені виповнилося лише п’ять років, я вже «концертувала». Ходила від будинку до будинку та співала пісень, яких навчила мене мати».

• Серед шанувальників таланту були: президент Франції Гастон Думерг, маршал Анрі Петен та директор ГрандОпера Жак Руш.

• Щонайменше двічі втрачала всі статки та змушена була починати з нуля. Спочатку помістя, що залишилося їй після смерті першого чоловіка, конфіскували більшовики. А через багато років другий чоловік прихопив із собою усі заощадження, коли пішов до іншої жінки.

• Від’їзд Бельмас із Європи до Африки на піку кар’єри став причиною багатьох спекуляцій серед біографів. Деякі з них закінчували документи про Ксенію словами «Вважається мертвою. Нині про цю співачку немає ніяких відомостей». Лише 1964-го року, через 30 років після від’їзду, чутки про смерть Мадам були офіційно спростовані.

• Жорстко критикувала німецьку («ручну», як казала) манеру виконання, що панувала серед оперних співаків ПАР.

• Регулярно співала під час літургій у грецькій церкві Святої Трійці в місті Дурбан.

• Заздрісників та недругів називала незрозумілим для іноземців словом «svolochi».

• Її колекційні платівки й донині продають у Європі – замовлення можна зробити через інтернет.

З ДОСЬЄ КСЕНІЇ БЕЛЬМАС

• Народилася 23 січня 1890 року в Чернігові.

• Закінчила Київську консерваторію (1906- 1910), стажувалася в московському Большому театрі, італійській «Ла Скалі».

• Співала в Харківському, Одеському, Паризькому, Берлінському оперних театрах.

• Виконувала провідні партії в операх «Євгеній Онєгін» Чайковського, «Снігуронька» Римського-Корсакова, «Фіделіо» Бетховена, «Аїда» Верді. • Блискуче володіла французькою мовою.

• Померла 2 лютого 1981 року в Дурбані (ПАР). Похована на Байковому цвинтарі Києва. На могильній стелі викарбовано: «Співочому голосу України – Ксенії Бельмас. 1890-1981. Чернігів – Дурбан»

"Моє мистецтво співу народилося в Україні" - Ксенія Бельмас.

Цю статтю Надії Аврамчук і Миколи Сухомозського передруковано з дозволу видавництва з книги (ООН) Знамениті українці, які змінили хід історії, САМІТ-КНИГА, Київ, 2020.