Мій янголе, навколо біль і сльози,

Герої гинуть і рукописи горять…

Біліє череп смертної загрози,

А ті, що в золоті, хмеліють і їдять…

Закінчується 2023 рік, другий рік великої війни, що почалась девʼять років тому. Що чекає Українців у новому році смертельного протистояння з Москвою? Які прогнози наших основних партнерів, що говорить прямо українська влада і що ми читаємо між рядків?

Давайте домовлятись

«Вся ця тема, всі ці шматки землі, це все про людське життя. Взагалі все. Тому, я б взяв людське життя, поставив би - ось наша мета, збережемо людей».

Advertisement

«Доведеться говорити. Ну, доведеться говорити. Ми хочемо, не хочемо, через себе, хоч з чортом лисим готовий домовитися, аби не вмирала жодна людина», - В. Зеленський, інтервʼю виданню «Гордон» 26 грудня 2018. 

Із самого початку вторгнення РФ на територію України, яке почалось з анексії Кримського півострова, політичне керівництво Держави намагалось знайти максимально мʼякий варіант вирішення гострої проблеми. Ось декілька уривків з історичного засідання РНБО від 28 лютого 2014 року. 

О. Турчинов: «Питання, яке сьогодні ми повинні обговорити, - це питання загрози нашій територіальній цілісності. Це питання фактично прямої агресії проти України сусідньої держави. Це питання сепаратизму, який штучно підтримується і розповсюджується на території України».

Advertisement

Ю. Тимошенко: «Я також розмовляла з нашими закордонними партнерами, і вони теж підтверджують - російські війська на кордонах, і просять не робити жодних рухів. Ми маємо їх послухати, бо без них ми абсолютно безсилі. Тому ми маємо сьогодні благати все міжнародне співтовариство стати на захист України. Це наша єдина надія. Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю. Бо це означатиме програш. Ніякого воєнного стану і активізації наших військ! Ми маємо стати самою мирною нацією на планеті, просто поводити себе як голуби миру».

Advertisement

О. Турчинов: «Ви пропонуєте нічого не робити?»

Зі стенограми того засідання очевидно, що тодішні лідери політичного процесу не мали жодного конкретного плану. Розгублені і налякані, вони пропонували хаотично різні ідеї, ніби під час мозкового штурму в офісі. Грошей немає, армії немає, міжнародна підтримка не визначена. Це була констатація факту - Україна не готова до війни. Підсумок цього засідання вичерпно красномовний - 

О. Турчинов: «Ще більша паніка буде, коли на Хрещатику будуть російські танки. Ми мусимо зробити все для того, аби бути спроможними захищатися, в тому числі і самотужки, якщо не дочекаємося військової допомоги від Заходу. А для цього потрібно діяти. Тому я не можу не поставити на голосування РНБО рішення про запровадження в країні воєнного стану.

Advertisement

Хто «ЗА»? Ясно. «ЗА» - один Турчинов. Це означає, що рішення не прийнято».

За всі девʼять років гібридної, а потім повномасштабної агресії РФ проти України політичне керівництво останньої намагалось дуже стриманими діями військового характеру домогтись дипломатичного і політичного вирішення кризи. Опозиція з проросійських лобістів, очолювана Медведчуком, постійно закидала тодішньому президенту Порошенку незгоду на компроміс з офіційною Москвою на умовах Путіна. Водночас очевидна слабкість у рішеннях тодішнього військово-політичного керівництва України може свідчити про неготовність до відповідальності за оголошення війни і всі повʼязані із цим наслідки.

Advertisement

Тож у підсумку Україна отримала так звану Антитерористичну операцію, яка тривала сім довгих років. Домовитись з Росією не вдалось. Наведена вище цитата кандидата в президенти Зеленського, - це знову докір чинній тоді владі у неспроможності домовитись з Росією. До слова, значною мірою свій найбільший мандат у владі кандидат Зеленський здобув саме рішучою риторикою про досягнення миру шляхом переговорів, тоді як Порошенко обіцяв завершити АТО за два тижні. Обидва кандидати стали президентами, але свої обіцянки виконати не змогли.

Пропала грамота 

Після 20 лютого 2014 року як тільки не трактували різні політики та експерти текст Будапештського меморандуму, який в момент його підписання рекламувався як надзвичайний успіх Української сторони та гарантія безпеки України. Уже після анексії Криму, міністр закордонних справ РФ Лавров заявив, що, мовляв, ми не використали і не погрожували Україні ядерною зброєю, тож нічого, про що йдеться в меморандумі, не порушили. Пізніше президент Путін дозволив собі вислів, що в Україні тепер виникла інша держава, з якою у РФ немає жодних безпекових зобовʼязань. 

Advertisement

Цей факт свідчить про те, наскільки панічно боїться Путін прояву народної непокори і гніву, що тоді були підґрунтям революції гідності. Тож дипломати і політики разом з різного штибу експертами зовсім затоптали цей документ, перетворивши його імідж з гарантій безпеки від найпотужніших ядерних держав на каламутну калюжу, в якій кожен бачив відображення власних химер. Він був і в певному сенсі зник. Тепер це просто паперовий памʼятник найбільшій помилці кучмівської команди, який можна розцінити щонайменш як злочинну недбалість. Очевидно керувати радянським заводом і незалежною державою речі різні в абсолютному ступені. 

Паща тигра

«Ви не можете домовлятись з тигром, поки ваша голова в його пащі». Вінстон Черчилль

Вся картина подій війни з 2014 по 24 лютого 2022 з боку Української влади виглядає як намагання нездатного картяра тримати обличчя при поганій грі… Постійні інтриги і завіса таємниці у частині неофіційних намагань все ж домовитись, але так, щоб не втратити території і політично-правовий контроль над ними. 

Зрештою навіть питання Криму здається у певному моменті обидві сторони були згодні відтермінувати на невизначений час. Але особливий статус Донецької та Луганської областей, а також формат і спосіб проведення виборів у цьому регіоні фактично перетворював Україну на таку собі Білорусь, де головні рішення приймає Москва, маючи вирішальний політичний вплив. 

Досі таємнича і загрозлива наче скринька Пандори поїздка Зеленського до Оману теж нічого не вирішила. І коли головні, нині стратегічні партнери України, США та Велика Британія попереджали офіційно, що тигр вкусить, наше керівництво нервово та роздратовано заперечувало цю небезпеку. 24 лютого 2022 року тигр зімкнув щелепи.  

Дрони, а не стадіони

За два роки великої війни Українці на полі бою довели своє безкомпромісне прагнення жити вільно у своїй Державі. Спілкуючись з військовими, я жодного разу не почув нічого про хоч якісь територіальні поступки в обмін на мир. Військові розуміють, що такий обмін став би пасткою. Відновивши свої втрати і налагодивши сірі економічні звʼязки, РФ знову б повернулась до війни за кілька років, але вже значно сильнішим ворогом, ніж тепер. 

Одночасно з такою думкою активно просувається різними лідерами думок, такими як лікар Комаровський чи Арестович, ідея певного компромісу з Росією, аби вберегти життя Українців, віддавши окуповані території. Все ж соціологічні опитування демонструють неготовність Українського суспільства до таких поступок. З числа опитаних респондентів до такого варіанту схильні лише близько 4% громадян. 

Натомість визріває доволі ґрунтовний конфлікт між владою і суспільством. В той час, коли підприємці, волонтери, а особливо військові несуть на собі весь тягар війни, українські чиновники та силовики стали найзаможнішим класом суспільства. Нещодавно частково відкриті декларації держслужбовців показали цілі автопарки елітних авто, тисячі квадратних метрів елітної нерухомості, сотні мільйонів готівки та грошей на банківських рахунках. 

Це загалом зображує картину розкішного життя, яке не відповідає офіційним доходам посадовців і зовсім не відповідає становищу народу у воюючій країні. Очевидно, що не тільки корупційна складова походження цього майна не турбує чиновників, але й морально етичні обмеження їм абсолютно не властиві. 

Сотні мільйонів і мільярди гривень витрачено на благоустрій, який мов злива з бруківки, асфальту та бетону пройшов всіма областями України. Жодної адекватної реакції з боку центральної влади не поступило. Тому люди почали виходити на численні мітинги з гаслом «ЗБРОЯ НА ЗСУ», обурені таким безглуздим використанням зібраних податків. 

Важливо розуміти, що війна, як казав Наполеон, це гроші, гроші і ще раз гроші, а отже, в той час, коли Росія воює з Україною за власний рахунок, Україна повністю залежить від фінансової і збройної підтримки партнерів. За таких умов використання бюджету на дороги, мости та тротуари виглядає як мародерство під час війни. Одночасно, такий нахабний прояв недбалого використання коштів на тлі звинувачень у корупції на найвищому рівні є головним демотиватором для громадян, що підлягають призову до Збройних сил. 

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!