В основу документального роману «Набої для розстрілу» режисера й письменника Гелія Снєгірьова, який цьогоріч перевидало видавництво «Комора», лягла історія справи про розстріл учасників «Спілки визволення України».
19 квітня 1930 року в Столичному оперному театрі в Харкові винесли вироки 45 українським інтелектуалам за справою щодо організації «СВУ». За такий театральний жест про засідання почали говорити: «Опера СВУ, музика ГПУ».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Які вироки могли дати підсудним, які, за словами тодішньої преси, «злилися в єдину постать українського фашизму»? Відповідь одна – розстріл. Однак, декому дали всього 10 років, а когось узагалі негайно звільнили з-під варти. Чи не тому така поблажливість, що справа була зумисне придуманою, а учасників так званої «CВУ» зламали й змусили свідчили проти себе й один проти одного?
Хто такий Гелій Снєгірьов
Гелій Снєгірьов народився в 1927 році в Харкові у родині літератора. Навчався на акторському факультеті Харківського театрального інституту. Згодом переїхав до Києва, де працював на «Укркінохроніці» режисером, завідувачем сценарного відділу, а ще протягом семи років був головним редактором.
У 1966 році у Бабиному Яру відбувся несанкціонований мітинг до 25-х роковин розстрілів євреїв. Там виступали Іван Дзюба, Віктор Некрасов та інші діячі, а Снєгірьов фільмував подію. За цю зйомку режисера понизили на посаді, а вже згодом вимагали публічно засудити свого багаторічного друга, письменника Віктора Некрасова. На Снєгірьова чинили тиск – КДБ й партійні органи «шили» йому злочини, вигнали з партії, позбавили права друкуватись і працювати кінорежисером, однак за наклеп готові були все пробачити.
Тиснули на нього й через родину. Дядько режисера, український письменник Вадим Собко, переконував у тому, що політично продати друга, привселюдно зректися дружби – це цілком нормальний радянський учинок, навіть мати Гелія свого часу донесла на молодих ватажків «СВУ» до ЦК комсомолу.
Так Собко, сам не розуміючи того, штовхнув племінника до вивчення справи «СВУ».
Історія створення книги
Снєгірьов хотів зрозуміти, яку роль у судилищі відіграла його матір, і чи дійсно вона мусила свідчити проти своїх друзів. «Ти теж сидиш на лаві підсудних цього процесу «СВУ», – звертається автор до свого читача й поступово розплутує цей клубок, щоби докопатися до правди й довести, що справа була сфабрикованою.
Гелій Снєгірьов дописав роман 1976 року, але не поспішав публікувати його: переживав, що основному свідку – Борису Матушевському – кадебісти не дадуть після цього жити. 1977 року Борис помер, і Гелій передав текст для публікації за кордоном. Він говорив про це так:
«Існувало дві можливості. Перша: виїхати на Захід самому (є така змога) і, вже перебуваючи там, видати книжку. Друга: лишитися на батьківщині й передати рукопис за кордон.
Я розумів: якщо залишуся, то – за всіма даними, з досвіду поведінки властей моєї вітчизни, – буду заарештований і засуджений. І в тюрмі (а чи й того краще – у «психушці»), з моїм нездоров’ям, значно вкоротяться дні мої.
Але обираю другий варіант: лишаюсь. І, очевидно, чекає на мене «небо в клітку» – ґрати на вікні – і суд».
Так і сталося. За Снєгірьовим розпочали цілодобове стеження, а 22 серпня 1977 року заарештували. Після тюремної лікарні, де під тортурами Гелій написав «розкаяння», його перевезли у Жовтневу лікарню, де той доживав у компанії «підсадних» пацієнтів і 1978 року помер, радіючи, що на Заході він зарахований до першої п’ятірки радянських дисидентів.
У 2024 році книгу перевидали у «Коморі»
Перевидання розпочинається з розширеної передмови українського кінознавця Сергія Тримбача, який вводить читача в контекст 1930-70-х років і пояснює спосіб мислення Гелія Снєгірьова. Оновлене видання також містить коментарі наукового редактора – доктора історичних наук Юрія Шаповала. Він допомагає читачеві побачити, хто був дійовими особами справи «СВУ» та не заплутатися в установчих абревіатурах, які так любили використовувати в СРСР.
Юрій Шаповал написав і післямову, в якій пояснює передумови виникнення судового процесу, а також описує тих, хто ним керував. Так читач побачить, що сьогоднішні судді вже завтра ставали розстріляними ворогами партії.
«Нарешті вона повертається до читача – одна з головних книжок українського «задушеного Відродження» 1970-х, за яку автор тоді заплатив життям: єдине, зроблене ще «по живих слідах» (за розпитами зацілілих свідків) дослідження вікопомного трагічного «процесу СВУ», з якого почалася сталінська «гібридна війна» проти України – і без знання якого ні історія Голодомору, ні загалом історія України у 20 столітті ніколи не буде повною.
Сьогодні, в умовах нової геноцидної війни Кремля проти України, «Набої для розстрілу» читаються як своєрідний підручник чекістських технік «намовляння до колаборації», конче потрібний нам усім не лише з історичного, а й із цілком прагматичного інтересу. Снєгірьову вдалося вивести на яв механізм, за яким чекісти «розвели як котят» (с) довірливу вкраїнську інтеліґенцію старої європейської школи, переконавши жертв «підіграти» катам у сценарії власного вбивства, – і це якраз той урок історії, що має бути засвоєний у кожній українській родині, яка прагне дожити до Перемоги», – говорить про книгу письменниця Оксана Забужко.
Офіційна презентація «Набоїв для розстрілу» відбудеться 31 травня на Книжковому Арсеналі, а згодом, 12 червня, у Будинку кіно.
