Несподіваний гість на презентації книги про голодомор в Україні у 1930-х роках мало не перетягнув на себе усю увагу. Це сталося в Лондоні, у середу 7 вересня: британський журналіст-розслідувач Джон Суїні, який перебував у Києві в перші дні російського вторгнення, щойно повернувся з України.
Він відомий на весь світ тим, що сперечався з Володимиром Путіним щодо ролі останнього в катастрофі малайзійського літака влітку 2014 року, коли Суїні в абсолютно недвозначних словах висловив своє бачення ситуації.
Відповідаючи на моє запитання про те, що б він сказав Путіну, якби їх дороги знов перетнулись, він піднявся зі свого крісла й почав говорити, не намагаючись підбирати м’яких висловів. У переповненому залі з емоційно зарядженою аудиторією, що складалася переважно з представників української діаспори, біженців з України, валлійських поціновувачів книжки та представників громадськості, він розповів про свою першу зустріч із російським лідером, коли вони дивилися один одному в очі і, за словами Суїні, першим моргнув Путін.
Суїні розповів, як відвідав місце катастрофи малазійського літака в липні 2014 року й побачив трагічну картину на власні очі. Він пригадав, що вгледів уламки літака та залишки речей пасажирів — частини шасі, книжки в м’яких палітурках, капелюхи — і маленькі валізки Trunki, які штовхають перед собою дітлахи в аеропортах — і що йому на очі навернулися сльози.
«Він має бути в Гаазі (Міжнародний кримінальний суд), — пристрасно сказав Суїні. «Без сумнівів. Він серійний вбивця. Треба тільки забезпечити Україну зброєю. Повертаючись до вашого питання: «Я б спробував його вбити», — сказав Суїні під бурхливі оплески.
Мартін Шиптон, автор книги «Містер Джонс: людина, яка знала забагато», на написання якої його надихнула історія життя Гарета Джонса, одного з перших журналістів, що освітив тему голоду в Україні в 1932–33 роках (більше відомого світу під назвою «Голодомор»), під час презентації своєї книги заявив, що його позиція стосовно російського лідера така, що якби в нього були б запитання для інтерв’ю з Путіним, він би його не проводив і натомість вийшов би з зали.
Також у дискусії брав участь Мік Антонів, член парламенту Уельсу, генеральний радник Уельсу та міністр конституції. Він звернувся з промовою до присутніх на презентації та зазначив, що в дитинстві він і його ровесники в Британії росли пліч-о-пліч із людьми, що пережили Голодомор. Вони мало говорили на цю тему через свій травматичний досвід, й Антонів пошкодував, що він та його товариші ніколи не ставили їм достатньо запитань.
Відповідаючи на моє запитання, Антонів згадав нещодавню справу російського журналіста Івана Сафронова, якого засудили до 22 років ув’язнення за сфабрикованим звинуваченням у державній зраді. Антонів сказав, що прокурор запропонував скоротити вирок до 12 років за умови щиросердного зізнання, на що Сафронов відповів рішучою відмовою.
Повертаючись до серії запитань і відповідей, Петро Ревко, голова Союзу Українців у Великій Британії (СУБ), представив автора Мартіна Шиптона присутнім членам Українського суспільного клубу в Голланд Парку і сказав: «Це було прихованою сторінкою нашої історії. Лише впродовж останніх 10–15 років про Голодомор стало відомо широкій громадськості».
Ревко сказав, що останні кілька років СУБ проводив конкурс есе для молоді 17–18 років, і на диво ця маленька ініціатива виявилась надзвичайно ефективною — багато шкіл по всій країні наразі включають розділ про Голодомор у свою програму з історії.
Передаючи естафетну паличку, автор книги Мартін Шиптон сказав, що те, що сталося в Україні цього року, жахливим чином підтверджує важливість історії Гарета Джонса та всього того, що він захищав.
Джонс працював у газеті Western Mail у столиці Уельсу Кардіффі, де Шиптон зараз є політичним редактором.
Він сказав: «Його публіцистика, можливо, і була написана 90 років тому, але її актуальність є незаперечною. Він викрив штучно створений голод, від якого загинуло близько чотирьох мільйонів українців.
«Вони загинули не просто через ворожу ідеологію, яка вдавала, що колективізація селянських угідь є більш ефективним способом виробництва їжі. Вони загинули тому, що Сталін відчував глибоку ненависть до України й хотів знищити її народ.
«Для Сталіна селяни були ворогами народу — ворогами держави, які хотіли зруйнувати досягнення [жовтневої 1917] революції. Це відгукується й сьогодні, коли Путін стверджує, що йому довелося вторгнутися в Україну, щоби «денацифікувати» її».
Шиптон пояснив, що з моменту приходу Путіна до влади в грудні 1999 року, у Росії було вбито 25 журналістів, згідно з даними американського Комітету захисту журналістів. Тим часом, після вторгнення в Україну, незалежні інформаційні видання в Росії були закриті, що змусило громадян Росії ще більше покладатися на державні ЗМІ, які рішуче підтримують вторгнення — фактично, на фейкові новини.
Ешлі Дрейк, генеральний директор Welsh Academic Press, керував кіоском, де продавалися книжки, підписані Мартіном Шиптоном.
Перед від’їздом я поговорив з Оленою Тертишник, яка два місяці тому приїхала до Лондона із села Могилів на Дніпропетровщині. Вона розповіла Шиптону, як її родина відмовилася приєднатися до колгоспу за часів Сталіна. Їхнє господарство та худобу конфіскували, а родину відправили до концтабору.
Родина Тертишник і досі намагається знайти відповіді на питання, куди саме їх відправили й що з ними сталося. Шиптон відповів, що така ж доля чекає на українців після цієї війни, оскільки багатьох із них було вивезено до Росії, і що з цим потрібно буде щось робити.
За спинами панів Суїні, Шиптона й Антоніва на стіні висіли фотографії Гарета Джонса.
Мені було цікаво, що б Гарет подумав, дивлячись на нас. Можливо, він нарешті почувався б достатньо вшанованим після того, як багато років тому викрив страшну правду.
У мене склалося враження, що історія повторюється.
Оригінал статті тут
Коментарі (0)