Ігор Калинець. In memoriam

Український рух опору другої половини ХХ сторіччя (60-80-ті роки) - важлива сторінка історії не лише для України, а й усієї Центральної та Східної Європи. Його сформували переважно молоді розумні, сміливі і талановиті люди з різних куточків України, для яких була важлива Україна, її культура та історія. Вони обрали шлях дослідження своєї українськості і розвитку національно-громадянської ідентичності. В радянській авторитарній дійсності це за замовчуванням означало протистояння системі. Не всі вижили і вистояли в цьому протистоянні.

Тому чимало трагізму і болі містить в собі цей історичний час. Однак, “люди не зі страху” - як назвала їх учасниця руху Світлана Кириченко в однойменній книзі створили такі унікальні творчі явища як “мистецтво шістдесятників” та “київська школа поетів”, сформували культуру правозахисного руху і витворили екосистему збереження ідентичності (національної, професійної).

Головними центрами обʼєднання спільноти руху опору були Київ і Львів. У Львові переважно обʼєднувалися представники західних регіонів України. Ігор Калинець був яскравою постаттю у цьому колі. Про нього можна говорити у різних іпостасях: як про поета (автор 17 збірок поезії), прозаїка, дитячого письменника, громадського діяча, свідомого українця та представника громадянського суспільства, який заплатив за свою позицію роками свободи.

Ігор Калинець - віхи біографії

Ігор Калинець народився у містечку Ходорів поблизу Львова і зростав в атмосфері повстанського руху. Все доросле життя поета минуло у Львові, за виключенням років політичного увʼязнення та заслання. Оточення студентських років Ігоря Калинця у Львівському університету (1956-1961) плекало українську ідентичність і світогляд.

Тут він зустрів свою майбутню дружину Ірину Стасів (1940 – 2012), людину зі спільними культурними, релігійними і громадськими поглядами, за які разом пройшли випробування як вʼязні сумління. В українському русі опору це єдине подружжя, яке отримало термін засудження та заслання одночасно. А їхня малолітня донька Дзвенислава була взята під опіку близькою родиною.

У студентські роки знаковою для Ігоря Калинця була зустріч із відомими українськими поетами-шістдесятниками Миколою Вінграновським, Іваном Драчем та Іваном Дзюбою, яка надихнула його на створення власного поетичного стилю слова. “Я ніколи не писав радянських віршів” - говорить поет в одному з останніх інтервʼю.

Про унікальність Калинця-поета влучно сказав Віталій Портніков: “Творчий геній Ігоря Калинця, його неперевершене вміння мислити короткими образами могли б стати окрасою будь-якої європейської поезії. Для будь-якої післявоєнної літератури він став би не просто класиком, а сучасним класиком”

Вперше збірка поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу» під назвою «Поезії з України» вийшла 1970 року у бельгійському видавництві «Література і мистецтво» в оформленні відомого українського художника-графіка Богдана Сороки. Саме це видання стало артефактом у судовому процесі над Ігорем Калинцем у 1972 році як доказ, що його вірші «становлять велику загрозу існуванню радянської влади та монолітності СРСР». Цікавою є історія виходу цієї збірки.

У 1966 року вийшла перша збірка віршів Ігоря Калинця “Вогонь Купала” у Києві. Вона зазнала критики радянської цензури і була вилучена з мереж розповсюдження.

“Тому вже вірші зі збірки «Відчинення вертепу» я поширював як самвидав у дружньому колі” - розповів поет в одному з інтервʼю, і зумів передати рукопис на захід під назвою “Вірші з України”. Видавці за кордоном наголошували, що вони її видали без “знання і дозволу авторів” у 1970 році. з метою захистити авторів, поета та ілюстратора, від переслідувань влади. Однак це не врятувало. 

1972 рік є трагічний для українського руху опору, бо одночасно було заарештовано більшість відомих його представників. Серед них була дружина поета Ірина Стасів-Калинець (12 січня 1972 року  заарештована до 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання). Кампанія КДБ із затримання українських дисидентів отримала назву “Справа Добоша”.

Ярослав Добош, бельгійський громадянин українського походження, приїхав у підрадянську Україну на початку січня 1972 року нібито як агент “закордонного антирадянського центру бандерівців ОУН”, в плани якого входила комунікація з представниками українського руху опору. Після увʼязнення дружини, 11 серпня 1972 року Ігоря Калинця було засуджено на 6 років ув’язнення суворого режиму (у Пермських концтаборах, Північний Урал) й 3 роки заслання (у Забайкаллі)

Після увʼязнення Ігор Калинець з дружиною повертаються до Львова. Випробування не перетворило подружжя на пасивних громадян радянського союзу. Вони разом продовжили займати активну громадянську позицію, брали участь у громадському, політичному та релігійному житті Львівської громади у 80-х роках,  зокрема у подіях, що прокладали шлях відновленню української Незалежності. Ігор Калинець, долучився до видання самвидавного журналу “Євшан-зілля” (1987-1990).

Увʼязнення не вплинуло на Ігоря Калинця як на громадського діяча, але вплинуло як на поета. Він сам писав, що став «імпресаріо колишнього Ігоря Калинця».

Тому його поетична творчість поділяється на до ув’язнення та під час ув’язнення і заслання. Поезія Калинця вражає своїм міфопоетичним світом, вона є спадкоємицею поезії Богдана-Ігоря Антонича і раннього Павла Тичини.  Особливість Калинця-поета є підхід структурування поезії в цикли, а не просто писання окремих віршів.

У Незалежній Україні Ігор Калинець, почесний громадянин Львова, отримав численні премії і нагороди, був номінований на Нобелівську премію у 2015 році.

Життєве кредо Ігор Калинця - “треба бути принциповим українцем”.

Все життя поета є втіленням цієї максими.