У 2014 році підприємець Антон Шухнін був змушений з родиною залишити рідний Донецьк і відновити компанію з нуля в Києві. Сьогодні ТМ DOMINO, що спеціалізується на продажі лакшері-одягу – національний бренд, який підтримує Збройні сили, допомагає переселенцям і водночас розвивається навіть під час війни. Антон Шухнін розповів про те, як українському підприємцю вижити у війну та чому соціальна відповідальність бізнесу має стати нормою навіть в такі складні часи.
Антоне, DOMINO ініціює флешмоби на допомогу Силам оборони. Це своєрідний челендж, який ви передаєте іншому бізнесу. Що це за змагання такі?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Цей проєкт допомоги силам оборони ми започаткували 24 серпня до свят Дня Прапора та Дня Незалежності. Там проста ідея: все, що заробив за певний час, віддай на речі, потрібні хлопцям та дівчатам на передовій. Це можуть бути дрони, реби, автівки і т.д. Ми тоді придбали позашляховик для розвідників ГУР МО.
Інші бізнеси теж долучилися: кожен – на знайомий йому підрозділ. Конкуренція, вона ж в крові, і тут було цікаво подивитися, як люди акумулюють свій дохід і купують щось необхідне для армії. Хто більше, хто краще. Це здорова конкуренція. До речі, багато наших клієнтів, коли дізналися про такий челендж, зробили покупки саме в ці дні.
Щодо клієнтів. Це більше той сегмент, який купує «лакшері» одяг. Він якось трансформувався з початком війни?
Війна взагалі дуже чітко розставила все по місцях. І тут не йдеться про те, в кого більший дохід. Тут про те, в кого є емпатія та розуміння своєї ролі у цій війні. Закінчується її четвертий рік. Всім важко. Волонтерські збори впали. З’явилася втома. Але людяність – вона або є, або її немає. І от вона у більшості лишилася. У мільйонів українців, незалежно від вбрання, віри, статків чи статі.
Коли ти бачиш, скільки людей гине, прибуток перестає бути головною метою. Тому, я вважаю, що бізнес має працювати, щоб підтримувати армію, державу і громади. Звідси й виникла ідея флешмобу з передачею усіх зароблених коштів на сили оборони. Більше заробив – більше допоможи. Мало заробив – просто допоможи. Допомога ЗСУ вже давно має бути не емоцією – побачив щемливе відео і задонатив, – а дисципліною. Бо емоція то є, то немає, а дисципліна – штука системна. Та й багато бізнесів вже давно виходять з логіки, що допомога на ЗСУ – це не благодійність, це – норма. І вона має стати частиною культури підприємництва в Україні.
– Ви часто говорите, що підтримка громад і переселенців – не менш важлива, ніж допомога фронту. Чому?
– Бо знаю, про що кажу, бо сам є переселенець. У 2014 році я залишив Донецьк, бізнес, дім, усе. Починав у Києві практично з нуля. І тоді вперше відчув, як це – залишитися з нічим. Тому, коли бачу сім’ї, які зараз тікають від війни, дуже добре розумію, що вони переживають. Особливо, коли в них є діти. Мені, як батькові трьох дітей, важко на це дивитись Зараз ми з командою «Доміно» допомагаємо родинам ВПО: продуктами, речами, збираємо дітей до школи. Дуже хочу, щоб мої земляки, які втратили домівки, відчували, що вони не самі; що про них пам’ятають.
«Коли ти відкрито допомагаєш армії – сам стаєш мішенню»
– Ви відкрито співпрацюєте з Головним управлінням розвідки (ГУР МО). Не боїтеся, що вороги вас помітять?
– Та вже помітили. Коли почалися наші проєкти, проти мене та Доміно пішли інформаційні атаки. Були фейки, були ІПСО: «Антон Шухнін та його бізнес працюють в росії, у Криму ще десь». Вони до речі розміщувалися на сайтах, де власники мають зв’язки з росією і були спрямовані насамперед на те, щоб зробити мене токсичним для ГУР та ЗСУ. Але це не спрацювало.
Тож, після того, як я допоміг викрити ворожу мережу, почалися погрози. Потім був замах на життя. Дякую лікарям, врятували. Ми подали всі матеріали до правоохоронців, і кілька справ уже відкрито. Коли ти відкрито допомагаєш армії – сам стаєш мішенню. Але є і позитивна сторона: після відновлення з’явилося ще більше бажання нищити ворога.
«Розвиток – це теж форма боротьби»
– І ви не відмовились від співпраці з ГУР через замах на вбивство?
– Навпаки, сприйняв ці події як індикатор правильного напрямку. Якщо тебе намагається дістати ворог, значить, ти робиш йому боляче, а отже – на правильному шляху, наближаєш перемогу.
Найнебезпечніше — це байдужість. Фейки минуть, правда залишиться.
Я не хочу робити з цього драму, але хочу, щоб усі розуміли: сьогодні бути активним, публічним і допомагати армії — це теж ризик. Проте він того вартий.
– Попри все, DOMINO розвивається. Ви відкриваєте нові магазини і виходите на міжнародні ринки. Не краще було б спочатку перечекати війну?
– Війна – це частина нашого життя. Як би нам не було боляче від усвідомлення цього, ми або приймаємо її і щось робимо, або намагаємось пересидіти. Я пересиджувати не буду. Мій бізнес намагається вистояти. А стійкість бізнесу – це, в тому числі, і стійкість держави. Мене це мотивує. Бо у війну ми створюємо робочі місця, генеруємо податки, наповнюємо бюджет. Тому, коли ми відкриваємо нову точку чи виходимо за кордон — це не лише про амбіції. Це про те, щоб показати світу: Україна вистояла і бореться.
«Байдужість вбиває»
– У ваших інтерв’ю часто звучить думка: «Байдужість убиває». Звідки це?
– Це досвід. Я бачив, як байдужість руйнує міста, людей, бізнеси. Зараз я бачу, як волонтери не можуть зібрати і 100 тисяч, бо в людей минув шок перших місяців вторгнення, десь трохи спав запал, почалася рутина, а з нею прийшла і втома. Десь з’явилася байдужість. І тому я кажу, що байдужість вбиває. Зараз перед усіма нами, перед українцями, стоїть важка задача – не збайдужіти. Тому кожна гривня, кожен автомобіль, переданий на фронт, кожна дитина, яка отримала рюкзак і відчула, що вона не покинута, – це все складові перемоги.
– Що допомагає тримати такий високий темп?
– Родина. Дружина, троє дітей. Ми всі залишилися в Україні, і це рішення було свідомим. Я хочу, щоб мої діти бачили, як їхній батько діє, а не перечікує. А ще відчувати, що те, що ти робиш – потрібно. Я це відчуваю.
Поки ми це відчуваємо і продовжуємо працювати, ми не перетворимося на тих, хто втомився. Це важлива частина внутрішньої боротьби.
– І наостанок. Яким ви бачите бізнес в Україні після Перемоги?
– Зрілим. Загартованим. Дещо побитим, але незламним. Таким, що пам’ятає, через що пройшов. Я мрію, щоб після перемоги ми не забули про цю єдність, про відповідальність. Бізнес майбутнього – це не просто про цифри. Це про людей, що допомагають своїй країні рухатись.
