Якби сучасне мистецтво було людиною, ми спостерігали би захоплюючий шлях Героя. Попри рекордно низьке бюджетне фінансування, масові руйнування та еміграцію частини культурних спільнот, сучасне українське мистецтво живе — і змінюється. Точніше, воно вчиться виживати в умовах війни. Питання «скільки коштує врятувати культуру» давно вийшло за межі цифр. Сьогодні це про стійкість, міжнародний образ країни й довіру.
Та економіка все ж важлива. Її показники засвідчують – культура тримається на ентузіазмі й зусиллях ком’юніті значно більше, ніж на державних ресурсах. Саме бізнес, громадські ініціативи та приватні фонди сьогодні починають закладати фундамент нової культурної інфраструктури країни.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Система на межі виживання
Економіст Володимир Ланда наводить ключові дані. У 2024 році Україна спрямувала на культуру 13,8 млрд грн публічних коштів — це найнижчий показник за багато років. Структура витрат виглядає так:
- 4,4 млрд грн — бібліотеки, музеї, виставки
- 3,8 млрд грн — клубні заклади
- 2,2 млрд грн — театри
- решта — на підтримку інфраструктури
«Це фінансування не створює продукту, а лише утримує інституції. Сучасне українське мистецтво треба не «рятувати» — необхідно створювати умови для його розвитку та спрощувати його шлях до споживачів в Україні та за кордоном, створювати механізми, щоб таке мистецтво було видимим і затребуваним, а митці мали належну інфраструктуру для творчої роботи», — пояснює Ланда.
Ще один маркер системної кризи — цифри Українського культурного фонду. З 1560 поданих заявок у 2023–2024 роках підтримку отримали лише 235 проєктів, на загальну суму 148 млн грн. Більшість проєктів потребували співфінансування від бізнесу чи донорів.
Модель, коли культура залежить від держави, — вичерпана. Сьогодні питання «хто має її рятувати?» практично не дискусійне. Натомість дискусійним лишається інше: як саме і якою ціною.
Бізнес як новий амбасадор української культури
Валентина Вєрьовкіна, власниця бренду PAYAVA, виїхала з України під час війни, але не відмовилась від головної ідеї — створювати продукти, що несуть українську ідентичність. У Лондоні бренд перетворився на інструмент культурного представництва.
«Мені було важливо не просто відновити бізнес, а зберегти частинку України через смак, символіку й естетику. Бізнес — це потужний носій культурного коду. Через якісні продукти, сервіс і комунікацію ми можемо змінювати уявлення світу про Україну: з країни війни на країну творчості, сили й естетики. Кожен підприємець, який несе українські цінності за кордон, формує позитивний культурний імідж нашої держави», – переконана власниця кондитерської.
Для PAYAVA інвестиції в культуру — це стратегія позиціонування і будівництво довіри до українського бізнесу за кордоном.
Коли у 2022–2023 роках у Київській області з’явилися графіті Бенксі, їхній захист став питанням національного масштабу. Тоді компанія Ajax Systems долучилася, встановивши системи охорони.
«Безпека це не лише про захист людей чи будівель, а й про збереження культурної спадщини та просторів, де розвивається українське мистецтво», — пояснюють у компанії.
Серед інших проєктів Ajax: захист театру ім. Івана Франка; забезпечення системами безпеки виставок Українського Дому; підтримка міжнародних культурних подій, зокрема експозиції шаблі гетьмана Мазепи у Лондонському Тауері.
Бренд показує – підтримка культури може бути органічним продовженням бізнес-місії.
Культура як безпека, терапія та історична пам’ять
Військовий та засновник фонду «Тихо» Андрій Лиман наголошує: під час війни культура стала елементом національної безпеки. ГО не лише підтримують мистецькі ініціативи — вони фактично документують історію у реальному часі та допомагають людям психологічно витримувати війну. Через застосунок Back Up Ukraine українці вже створили понад 35 000 3D-сканів зруйнованих пам’яток, а волонтери продовжують проводити літературні події навіть у сховищах.
Лиман відзначає, що війна підсилила роль культури для військових: книги та творчість стали формою терапії. У 2022–2024 роках серед найзатребуваніших видань були історичні дослідження та поезія, а багато захисників самі почали писати.
«Культура дає українцям те, чого не може дати зброя чи фінанси – сенс існування і мрію про майбутнє. Тому її збереження і розвиток прямо підсилюють здатність країни протистояти ворогу», – каже військовий.
Культура як soft power і доказ субʼєктності України
Засновник «Майстерні чудес» Мітя Зіновʼєв говорить про культуру як про інструмент м’якої сили — soft power, якою Україна може переконувати світ через сенси, символи й творчість. Саме на цьому рівні вирішується, якою Україну бачить світ, і якою вона бачить себе.Його команда працює там, де перетинаються інженерія, мистецтво й суспільні сенси. Це місце, де ідея, яка ще вчора була ескізом, сьогодні стає символом. Тут митці, інженери й креатори працюють разом: хтось приносить задум, хтось — технічний досвід, хтось — руки, що здатні втілити все у форму. Це своєрідна «парасолька» для тих, хто творить в Україні зараз, часто — всупереч обставинам. Про «Майстерню чудес» ви точно могли чути завдяки їхнім гучним міжнародним роботам — зокрема інсталяції I’m fine, яка у 2024 році стала однією з найпомітніших українських презентацій на Burning Man.
У 2025 році «Майстерня чудес» представила нову масштабну роботу — Синього Бика за мотивами Марії Примаченко. Інсталяція висотою понад десять метрів, створена з сотень метрів синього хутра, стала одним із центральних акцентів цьогорічного Burning Man. Її побачили близько 80 тисяч відвідувачів — і кожен із них почув про Україну через мистецтво. «Коли у пустелі звучало «Вау, це зробила Україна?», — це було більше, ніж про інсталяцію. Це про нас, про голос, який не вдалося стерти навіть війною», — каже Зіновʼєв.
Окремо цього року “Майстерня чудес” подарувала Театру ім. Івана Франка повний комплект внутрішньої навігації: вивіски, таблички й елементи орієнтування в просторі, створені за дизайном агенції Angry. Це приклад того, як креативна індустрія може підтримувати культурні інституції на практичному рівні. Зінов’єв переконаний, що культура потребує не точкових, а системних зусиль.
«Не обов’язково будувати музей. Можна підтримати одну ідею, допомогти майстру з матеріалами, дати ресурси для проєкту. Кожне таке рішення — це крок до того, щоб Україну чули у світовому культурному просторі», – підсумовує засновник «Майстерні чудес».
Аналітика інвестицій: скільки насправді коштує культурний проєкт
Кураторка та артменеджерка Катя Тейлор пояснює, що «інвестиції в культуру», – це некоректний термін. Інвестиції мають приносити прибуток, а культура повертає інше — стійкість, репутацію та довгострокову цінність для суспільства. Тому більш точними є поняття фінансування, меценатства та донорства.
Вартість культурного проєкту залежить від десятків параметрів: масштабу, матеріалів, країни, продакшену та тривалості. Камерні ініціативи можуть коштувати $10–70 тисяч. Великі культурні «блокбастери» — $300–900 тисяч. Стратегічні програми — роки роботи й мільйони доларів. Але ключовий фактор — не бюджет, а якісна інфраструктура довкола.
«В Україні «палає вся екосистема»: музеї, освіта, майстерні, продакшен, арт-ринок. Якщо б у мене було 100 млн доларів, я б не будувала один музей — я б створила десятирічну стратегію розвитку всієї інфраструктури», – каже Тейлор.
Українське мистецтво сьогодні не просто виживає — воно стає полем дипломатії, інструментом міжнародного впливу, способом зберегти ідентичність і навіть елементом національної безпеки.
Вартість культурного проєкту може вимірюватися у тисячах або мільйонах, але його ефект — у десятиліттях стійкості, у впізнаваності країни та у формуванні покоління, яке не дозволить себе стерти з історії.
І саме тому українська культура сьогодні коштує дорого. Але її втрата обійдеться Україні нескінченно більше.
