Ми вирішили дізнатися в одеситів, як вони живуть в умовах майже повного блекауту та нестачі опалення у місті.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ось на які питання ми попросили відповісти мешканців Одеси.
1. Як Ви даєте собі раду з тривалими відключеннями електрики? Чи маєте робочі лайфхаки і як саме вони працюють?
2. Поділіться, будь ласка, спостереженнями за своїм внутрішнім станом – чи існують зміни і в якому саме напрямку? Як і завдяки чому або кому формується Ваша власна незламність? Як це впливає на Вашу діяльність і відносини з близькими?
3. Темні часи минуть. Що Ви будете розповідати про цей непростий період вашого життя тим, хто не пізнав ці негаразди на собі?
ВАКС продовжив строк дії обов’язків для ексмера Одеси Труханова
Дмитро Милютін. Парфумер, колекціонер, фотограф, волонтер, власник парфумерної галереї Moluar, людина з великим серцем.
Життя в Одесі під час тривалих відключень світла — це постійна адаптація, яка починається щоранку. Я навчився сприймати кожну годину електрики як шанс зробити максимум: зарядити все обладнання, підготувати робочі матеріали, завершити термінові справи. Ми живемо в режимі «спринту», але він став настільки природним, що вже майже не викликає внутрішнього опору.
У моїй майстерні та в магазині я організував маленький «острів стабільності». Там завжди є резервні джерела живлення — акумулятори, ліхтарі, павербанки, газові нагрівачі. Це не лише дозволяє мені продовжувати роботу, а й допомагає іншим. У дні повного блекауту люди приходять зарядити телефони, зігрітися, просто посидіти кілька хвилин у світлі. Це перетворилося на тихий людський ритуал взаємної підтримки.
Мої «лайфхаки» насправді дуже прості, але працюють саме завдяки дисципліні.
Планування: я завжди знаю, що маю зробити наступні дві години після появи світла.
Запаси тепла: теплий одяг, пледи, термос із гарячою водою, які рятують у моменти, коли опалення відсутнє повністю.
Раціональність: жодного марнування часу й ресурсів — усе за розкладом, усе з метою.
Світло як психологічний інструмент: навіть маленька лампа на акумуляторі здатна зберегти відчуття нормального життя.
Зрештою, найголовніший лайфхак — не дозволяти собі відчуття безпорадності. Коли ти можеш допомогти іншим, ти автоматично допомагаєш і собі.
За останні роки я став помічати глибоку внутрішню трансформацію. Вимкнення світла, холодні кімнати, невизначеність — усе це оголює справжні пріоритети. Коли позбавляють звичного комфорту, людина бачить себе без «обгортки». Цей досвід не з легких, але він робить сильнішим.
Внутрішня незламність формується з кількох джерел. Найперше — відповідальність за тих, хто поруч. Мені важливо бути опорою для своєї родини, своїх колег, друзів. Ця відповідальність не дозволяє впасти у відчай. Друге джерело — творчість. Моя робота з ароматами, проєкти, фотографія — це не просто професія, це спосіб зберегти цілісність, не втратити себе в хаосі. У моменти темряви я продовжую працювати над новими композиціями, флаконами, концепціями — і це дає відчуття життєвого руху.
Мій внутрішній стан став більш зібраним. Я навчався приймати ситуації такими, які вони є, і реагувати лише на те, що справді залежить від мене. З’явилася тиха впевненість, що навіть найтемніша ніч має межу.
Стосунки з близькими змінилися в бік глибшої довіри й тепла. Ми навчилися говорити прості, але важливі речі. Навчилися ділитися теплом — буквально й метафорично. У моменти, коли місто занурене в темряву, ми ще сильніше тримаємося один за одного. Це, напевно, і є головний урок цих часів: цінувати людей вище за комфорт.
Робота також набула нового змісту: вона стала способом підтримати інших, нагадати їм, що в житті є краса, навіть якщо навколо темно. Це своєрідна терапія — для мене і для тих, хто приходить у мій простір.
Я скажу, що цей період був не лише часом випробувань, а й часом переосмислення. Ми жили без електрики, без тепла, але з величезною вірою в те, що все це — тимчасово. Ми запалювали свічки не для романтики, а щоб просто бачити одне одного. Ми заряджали телефони у сусідів, ділилися окропом, трималися разом — і саме це зберегло нам сили.
Я розповім, що українці навчилися жити не в комфорті, а в правді. Що ми знали: світло повернеться, але наша гідність — важливіша. Що навіть у повній темряві можна побачити більше, ніж у яскравому денному світлі: людяність, обережність, підтримку, дружбу.
Я поясню людям, які не пережили цих труднощів, що наша сила народилася не з того, що нам було легко, а з того, що ми не здалися. Ми проходили це випробування з твердістю, з гумором, із взаємною підтримкою, яка стала символом нашої незламності.
Вікторія Нестеренко. Військовий адвокат, шеф-редактор військового журналу Nesterenkomilitary.com
Поки немає електрики, я медитую. Товариш зробив акумулятори, їх надовго не вистачає, але ж... Створюю романтичну атмосферу, бо треба з усього брати тільки позитивне.
За таких обставин починаєш краще бачити людей і все навколо, тому що нема відволікання на такі чинники, як світло, фільми, музика. Ти сидиш у темряві, і десь там існує свічка або ліхтар, закутавшись із малим у ковдру. І було б краще, якби зникли зайві думки. Новий день настане, і це неминуче.
Підтримка близьких дуже важлива. Мої рідні живуть у зоні активних бойових дій, тобто події в Одесі – це ніщо в порівнянні з тим, що у них зараз відбувається.
Я навчилася бути сильнішою, майже незалежною, і у мене з’явилося багато нових друзів. Знайшлися люди, від яких ніколи нічого не чекала, але вони допомогли долати труднощі і стали незамінними. Так звані «близькі» люди, у більшості чоловіки, як не дивно, не включилися. Тому буду розповідати, як я кайфувала просто від зими, від снігу, від морозу, як я рятувалася купанням у морі взимку.
Роман Топилов. Голова компанії Ambience, яка займається орендою та продажем швидкомонтованих тентових конструкцій для заходів просто неба.
Найбільш відомі проєкти: Альфа-джаз, Саміт Перших леді, новорічні свята в Одесі, міжнародна конференція на АТ «Подільський бетон».
Я використовую вдома акумуляторні накопичувачі. На три дні вистачає підтримати газове опалення, інтернет та освітлення двох кімнат. Моя незламність полягає у простій боротьбі з обставинами за збереження бізнесу та найманого персоналу, зайнятого в ньому. Сюди входить і обов’язкова допомога нужденним та фронту.
Марія Колосовська. Дизайнер, виробник вишиванок, власниця майстерні, фотограф.
У мене наразі є усі засоби, щоб переживати це майже легко, але відсутність графіків відключення електрики не дає спланувати роботу. До автоматизованої системи на акумуляторі в мене підключена вся квартира, крім бойлера. А на роботу я придбала невеличкий генератор на 3 кВт, що дає змогу більш-менш повноцінно працювати, без прибутку, але не втрачаючи замовлення і маючи змогу платити податки та оренду.
Більш за все мене підтримують відносини з близькими та подругами. Ми згуртувалися, переборюючи труднощі, створили спільноту однодумців.
Постійна клієнтка з Києва вчора написала: «В нас холодно, світла майже немає, зроби мені нарешті вишиванку – нехай хоч щось дасть радості». Така підтримка дуже приємна, і я докладу максимум зусиль, щоб встигнути в строк.
Дуже підтримує усвідомлення необхідності заробляти. У мене немає спонсорів, і щоб хоча би вийти в нуль (податки, оренда, витрати), треба працювати, незважаючи ні на що.
Найважливіший для Одеси фактор – це МОРЕ! Для мене воно – джерело сили за будь-якої погоди в будь-яку пору року. Я просто прихожу і гуляю зимовим пляжем, збираю мушлі, годую птахів і просто дихаю.
Напевно, я якась дивна, бо не маю відчуття пригнічення. Відсутність світла – це не трагедія, це частина боротьби за свою справу та добробут. Це просто треба подолати.
Ми так само живемо, сміємося, святкуємо свята. І ми не боялися залишитися навіть у повному блекауті – головне, аби без них, без загарбників.
Так! Нам важко, але ми все одно допомагаємо нашим захисникам – це вкрай важливо.
Російський дрон вдарив по Сумщині: двоє загиблих
