Ми вирішили дізнатися в одеситів, як вони живуть в умовах майже повного блекауту та нестачі опалення у місті.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ось на які питання ми попросили відповісти мешканців Одеси.
1. Як Ви даєте собі раду з тривалими відключеннями електрики? Чи маєте робочі лайфхаки і як саме вони працюють?
2. Поділіться, будь ласка, спостереженнями за своїм внутрішнім станом – чи існують зміни і в якому саме напрямку? Як і завдяки чому або кому формується Ваша власна незламність? Як це впливає на Вашу діяльність і відносини з близькими?
3. Темні часи минуть. Що Ви будете розповідати про цей непростий період вашого життя тим, хто не пізнав ці негаразди на собі?
Мінекономіки: Росія може посилити удари по портах Великої Одеси під час жнив
Дмитро Милютін. Парфумер, колекціонер, фотограф, волонтер, власник парфумерної галереї Moluar, людина з великим серцем.
Життя в Одесі під час тривалих відключень світла — це постійна адаптація, яка починається щоранку. Я навчився сприймати кожну годину електрики як шанс зробити максимум: зарядити все обладнання, підготувати робочі матеріали, завершити термінові справи. Ми живемо в режимі «спринту», але він став настільки природним, що вже майже не викликає внутрішнього опору.
У моїй майстерні та в магазині я організував маленький «острів стабільності». Там завжди є резервні джерела живлення — акумулятори, ліхтарі, павербанки, газові нагрівачі. Це не лише дозволяє мені продовжувати роботу, а й допомагає іншим. У дні повного блекауту люди приходять зарядити телефони, зігрітися, просто посидіти кілька хвилин у світлі. Це перетворилося на тихий людський ритуал взаємної підтримки.
Мої «лайфхаки» насправді дуже прості, але працюють саме завдяки дисципліні.
Планування: я завжди знаю, що маю зробити наступні дві години після появи світла.
Запаси тепла: теплий одяг, пледи, термос із гарячою водою, які рятують у моменти, коли опалення відсутнє повністю.
Раціональність: жодного марнування часу й ресурсів — усе за розкладом, усе з метою.
Світло як психологічний інструмент: навіть маленька лампа на акумуляторі здатна зберегти відчуття нормального життя.
Зрештою, найголовніший лайфхак — не дозволяти собі відчуття безпорадності. Коли ти можеш допомогти іншим, ти автоматично допомагаєш і собі.
За останні роки я став помічати глибоку внутрішню трансформацію. Вимкнення світла, холодні кімнати, невизначеність — усе це оголює справжні пріоритети. Коли позбавляють звичного комфорту, людина бачить себе без «обгортки». Цей досвід не з легких, але він робить сильнішим.
Внутрішня незламність формується з кількох джерел. Найперше — відповідальність за тих, хто поруч. Мені важливо бути опорою для своєї родини, своїх колег, друзів. Ця відповідальність не дозволяє впасти у відчай. Друге джерело — творчість. Моя робота з ароматами, проєкти, фотографія — це не просто професія, це спосіб зберегти цілісність, не втратити себе в хаосі. У моменти темряви я продовжую працювати над новими композиціями, флаконами, концепціями — і це дає відчуття життєвого руху.
Мій внутрішній стан став більш зібраним. Я навчався приймати ситуації такими, які вони є, і реагувати лише на те, що справді залежить від мене. З’явилася тиха впевненість, що навіть найтемніша ніч має межу.
Стосунки з близькими змінилися в бік глибшої довіри й тепла. Ми навчилися говорити прості, але важливі речі. Навчилися ділитися теплом — буквально й метафорично. У моменти, коли місто занурене в темряву, ми ще сильніше тримаємося один за одного. Це, напевно, і є головний урок цих часів: цінувати людей вище за комфорт.
Робота також набула нового змісту: вона стала способом підтримати інших, нагадати їм, що в житті є краса, навіть якщо навколо темно. Це своєрідна терапія — для мене і для тих, хто приходить у мій простір.
Я скажу, що цей період був не лише часом випробувань, а й часом переосмислення. Ми жили без електрики, без тепла, але з величезною вірою в те, що все це — тимчасово. Ми запалювали свічки не для романтики, а щоб просто бачити одне одного. Ми заряджали телефони у сусідів, ділилися окропом, трималися разом — і саме це зберегло нам сили.
Я розповім, що українці навчилися жити не в комфорті, а в правді. Що ми знали: світло повернеться, але наша гідність — важливіша. Що навіть у повній темряві можна побачити більше, ніж у яскравому денному світлі: людяність, обережність, підтримку, дружбу.
Я поясню людям, які не пережили цих труднощів, що наша сила народилася не з того, що нам було легко, а з того, що ми не здалися. Ми проходили це випробування з твердістю, з гумором, із взаємною підтримкою, яка стала символом нашої незламності.
Вікторія Нестеренко. Військовий адвокат, шеф-редактор військового журналу Nesterenkomilitary.com
Поки немає електрики, я медитую. Товариш зробив акумулятори, їх надовго не вистачає, але ж... Створюю романтичну атмосферу, бо треба з усього брати тільки позитивне.
За таких обставин починаєш краще бачити людей і все навколо, тому що нема відволікання на такі чинники, як світло, фільми, музика. Ти сидиш у темряві, і десь там існує свічка або ліхтар, закутавшись із малим у ковдру. І було б краще, якби зникли зайві думки. Новий день настане, і це неминуче.
Підтримка близьких дуже важлива. Мої рідні живуть у зоні активних бойових дій, тобто події в Одесі – це ніщо в порівнянні з тим, що у них зараз відбувається.
Я навчилася бути сильнішою, майже незалежною, і у мене з’явилося багато нових друзів. Знайшлися люди, від яких ніколи нічого не чекала, але вони допомогли долати труднощі і стали незамінними. Так звані «близькі» люди, у більшості чоловіки, як не дивно, не включилися. Тому буду розповідати, як я кайфувала просто від зими, від снігу, від морозу, як я рятувалася купанням у морі взимку.
Роман Топилов. Голова компанії Ambience, яка займається орендою та продажем швидкомонтованих тентових конструкцій для заходів просто неба.
Найбільш відомі проєкти: Альфа-джаз, Саміт Перших леді, новорічні свята в Одесі, міжнародна конференція на АТ «Подільський бетон».
Я використовую вдома акумуляторні накопичувачі. На три дні вистачає підтримати газове опалення, інтернет та освітлення двох кімнат. Моя незламність полягає у простій боротьбі з обставинами за збереження бізнесу та найманого персоналу, зайнятого в ньому. Сюди входить і обов’язкова допомога нужденним та фронту.
Марія Колосовська. Дизайнер, виробник вишиванок, власниця майстерні, фотограф.
У мене наразі є усі засоби, щоб переживати це майже легко, але відсутність графіків відключення електрики не дає спланувати роботу. До автоматизованої системи на акумуляторі в мене підключена вся квартира, крім бойлера. А на роботу я придбала невеличкий генератор на 3 кВт, що дає змогу більш-менш повноцінно працювати, без прибутку, але не втрачаючи замовлення і маючи змогу платити податки та оренду.
Більш за все мене підтримують відносини з близькими та подругами. Ми згуртувалися, переборюючи труднощі, створили спільноту однодумців.
Постійна клієнтка з Києва вчора написала: «В нас холодно, світла майже немає, зроби мені нарешті вишиванку – нехай хоч щось дасть радості». Така підтримка дуже приємна, і я докладу максимум зусиль, щоб встигнути в строк.
Дуже підтримує усвідомлення необхідності заробляти. У мене немає спонсорів, і щоб хоча би вийти в нуль (податки, оренда, витрати), треба працювати, незважаючи ні на що.
Найважливіший для Одеси фактор – це МОРЕ! Для мене воно – джерело сили за будь-якої погоди в будь-яку пору року. Я просто прихожу і гуляю зимовим пляжем, збираю мушлі, годую птахів і просто дихаю.
Напевно, я якась дивна, бо не маю відчуття пригнічення. Відсутність світла – це не трагедія, це частина боротьби за свою справу та добробут. Це просто треба подолати.
Ми так само живемо, сміємося, святкуємо свята. І ми не боялися залишитися навіть у повному блекауті – головне, аби без них, без загарбників.
Так! Нам важко, але ми все одно допомагаємо нашим захисникам – це вкрай важливо.
Окупанти атакували Запоріжжя КАБами: поранені діти, зруйновані будинки
Російський дрон атакував заправку у Сумах: є поранені
