Як НТС спробував Тризуб приватизувати

Чи можете собі уявити такий прапор: український Тризуб на тліросійського триколора? Не можете? А такий прапор було запроваджено. Ким і чому – зараз розповім.

У 1930 році частина російської еміґрантської молоді вирішила втекти від звичного маразму еміґрації. Замість того, щоб ображати одне одного та перекладати провину за перемогу більшовизму в Росії на опонента, ця молодь зажадала займатися конкретною політичною роботою, активно протистояти більшовизму, створити законспіровану революційну та розвідувальну організацію. Так у 1930 році в Белґраді виник «Національний союз російської молоді за кордоном» (НСРМ), гаслом якого було «Обличчям до Росії». 17 місяців по тому організація прийняла назву «Національний союз нового покоління» (НСНП).

Заснований на ґрунті тогочасної монархічної Югославії, НСНП з перших днів свого існування виявляв значний інтерес до авторитарних систем (насамперед до італійського фашизму з його корпоративною структурою). На основі цих ідей виникла тісна співпраця між НСНП та російською фашистською еміґрантською організацією «Російський фашистський союз» на чолі з Констянтіном Родзаєвським. НСНП мав у цій організації свого постійного представника.

У 1936 році на з’їзді було ухвалено рішення додати слово «трудовий» до назви НСНП. Так зʼявився Національно-трудовий союз нового покоління (НТСНП). Саме тоді виникла абревіатура НТС як скорочення назви. У 1942-1943 роках з назви остаточно прибрали слова «нового покоління», і організація офіційно стала називатися Національно-трудовим союзом (НТС).

НТС розвинув дружні відносини з антибільшовицькими відомствами націонал-соціалістичної Німеччини, запозичив у націонал-соціалізму деякі програмні постулати – наприклад, потужний юдофобський акцент. Так, у програмі майбутньої Росії, яку пропаґував НТС, зазначалося: «До російської нації не належать: іноземці, навіть якщо вони роками жили в Росії, та євреї... Євреї отримають право залишити Росію, але без вивезення капіталу. Їм також буде дозволено оселитися в спеціально відведеній для них місцевості Росії». У практичній пропаґанді перед Другою світовою війною НТС використовував твердження, що марксизм є продуктом німецького єврейства, або що Радянським Союзом керують «шість Кагановичів та Літвінови-Фінкельштейни». Тут, напевно, варто дещо пояснити. Фраза «шість Кагановичів» — це алюзія на те, що навіть якщо Сталін номінально є лідером, реальна виконавча влада нібито розмножена в особі Кагановича та його уявного клану. «Літвінови-Финкельштейни» –  відсилання до Максима Літвінова (справжнє ім’я Меєр-Генох Мойсейович Фінкельштейн), який до травня 1939 року обіймав посаду наркома закордонних справ СРСР.

Як і у комуністів різних країн, пакт Гітлера-Сталіна 1939 року викликав у російських антибільшовиків сильне занепокоєння та розчарування. Дехто виступав за розірвання зв’язків із гітлерівською Націонал-соціалістичною робочою партією (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP, НСДАП). Проте переміг тодішній керівник НТС Віктор Байдалаков, який був пов’язаний із НСДАП та Абвером. Ця співпраця посилилася з огляду на підготовку нацистами до війни проти Радянського Союзу. Коли спалахнула війна між Німеччиною та СРСР, члени НТС вирушили з німецькими військами на схід, щоб брати активну участь у розбудові адміністрації, поліції, преси та шкільної системи. Вони обіймали керівні посади у Східному міністерстві Альфреда Розенберґа і змогли влаштувати своїх людей до редакційного штабу часопису «Новое русское слово», що видавався нацистською пропаґандою. Коли німці сформували армію Андрія Власова, почалася інфільтрація цієї армії через чітко організований апарат НТС. Організації вдалося взяти під контроль школу підготовки пропаґандистів у Вустрау, створену Східним міністерством. Пізніше така ж ситуація склалася зі школою пропаґандистів у Дабендорфі.

На окупованих російських територіях НТС співпрацював із «Російською націонал-соціалістичною партією» Броніслава Камінського. Він був керівником так званої Республіки Локоть (автономного колабораціоністського утворення на території сучасних Брянської, Курської та Орловської областей Росії) та командиром воєнізованого формування РОНА (Російська визвольна народна армія). Камінського, чиї підрозділи брали участь у придушенні Варшавського повстання 1944 року, німці розстріляли за мародерство та насильство.

У 1944 році виникла напруженість між НТС та націонал-соціалістами, внаслідок чого Ґестапо заарештувало все керівництво організації. Більшість відпустили вже за кілька тижнів, інших – за кілька місяців, коли німці розпочали нові переговори з російськими еміґрантами.

Після Другої світової війни НТС переформувався, його члени реєструвалися як переміщені особи (DP) у таборах UNRRA. Ця абревіатура розшифровується як United Nations Relief and Rehabilitation Administration - Адміністрація допомоги та відбудови Об’єднаних Націй. Нею була створена мережа тимчасових таборів для біженців і переміщених осіб, які діяли в Західній Європі (переважно в окупованих союзниками зонах Німеччини та Австрії) одразу після Другої світової війни (у 1945–1947 роках).

НТС успішно адаптувався до нової ситуації. Одним із перших кроків став перегляд програми. З огляду на «нові обставини» були вилучені всі юдофобські пункти та проведена певна демократизація всієї програми. Тепер акцент робився на солідаризмі (від французького solidarisme, від solidaire — «діючий заодно»). Тобто проповідувалася політична теорія про необхідність солідарності та прагнення до компромісу, соціальної співпраці та духовної довіри серед різних верств суспільства, у тому числі класів, партій та груп інтересів.

Під час «Холодної війни» НТС включився в антикомуністичну діяльність. Він  почав з 11 листопада 1945 року видавати журнал «Посев». А у 1946 році було засновано журнал «Грани». Він публікував твори радянських дисидентів, заборонених авторів, філософські есеї та критику.

У 1957 році, щоб слово «національний» не викликало в СРСР неґативних конотацій з нацизмом, НТС перейменували на Народно-трудовий союз російських солідаристів. Проте саме національне питання стало для НТС каменем спотикання. З більшістю антибільшовицьких сил неросійських народів Радянського Союзу НТС постійно мав конфлікти через запроваджене ним поняття «російських народів» (rußländischen Völker), у якому неросіяни з СРСР вбачали тенденцію до русифікації та неправдивого інформування Заходу про проблеми Радянського Союзу. Ось тут саме місце розповісти історію з нашим Тризубом.

Ще у 1936 році під керівництвом згаданого вже Віктора Байдалакова Рада НТС вперше офіційно встановила емблему у вигляді тризуба на тлі російського біло-синьо-червоного прапора. Сам Байдалаков народився в українському місті Конотоп (Чернігівська губернія), але мав імперсько-російські погляди і під час Громадянської війни воював на боці білогвардійців.

Ще одна особа, яку неодмінно слід згадати – Михайло Георгієвський – один із провідних ідеологів раннього НТС. Він був професором, істориком і фахівцем з класичної філології. Саме він сформулював концепцію солідаризму для НТС і активно просував міф про «загальноруську» спадщину Київської Русі. За його логікою, емблема НТС мала апелювати до «домонгольського періоду єдиної Русі», щоб оминати пізніші суперечки між «білими» (імперцями) та «червоними» (більшовиками), а також нівелювати претензії українців на власну державність і власні національні символи. У внутрішніх дискусіях керівництво НТС прямо зазначало, що білоеміґрантський рух застряг у минулому із застарілими гаслами. Їм потрібен був динамічний, «молодий», але водночас історично авторитетний знак, який міг би конкурувати з радянською п’ятикутною зіркою.

Попри те, що українці вже зафіксували Тризуб як свій державний герб ще у 1918 році, Байдалаков, Георгієвський та Рада НТС свідомо пішли на цей крок, вважаючи, що «повертають своє», оскільки вважали Київську Русь виключно початком російської історії.

У 1943 році НТС офіційно затвердив свій графічний знак, який вони назвали «родовим знаком князя Володимира» (видозмінений Тризуб). Вони взяли за основу саме Тризуб Володимира Великого, але стилізували його у вигляді літер «НТС». Центральний зуб був прямим, а бокові лінії утворювали літери «Н» та «С».

Щоб заперечити українську суть Тризуба, ідеологи НТС висунули власну концепцію: вони стверджували, що Тризуб – це не український національний символ, а «загальноруська» спадщина Київської Русі, яку вони вважали виключно першою формою російської державності. З їхнього погляду, оскільки українці «привласнили» собі цей знак у 1917–1918 роках, то росіяни-антикомуністи мають повне право «повернути» його собі як символ «майбутньої вільної Росії».

Українські еміґрантські кола (особливо ОУН та прихильники УНР) сприйняли це як відвертий плагіат, зазіхання на українську ідентичність та черговий прояв російського імперіалізму. Українська діаспорна преса нищівно критикувала НТС, звинувачуючи їх у крадіжці чужого національного герба для маскування своїх великодержавних амбіцій.

НТС використав Тризуб, спираючись на імперський міф про те, що спадщина Київської Русі належить Росії. Він свідомо проігнорував той факт, що для всього світу Тризуб уже чверть століття був офіційним державним гербом УНР і символом українського визвольного руху.

На листівках і печатках НТС символ виглядав майже ідентично до українського, що призводило до серйозних непорозумінь на Заході та на окупованих територіях під час Другої світової війни. Українські видання в еміґрації (такі як «Шлях перемоги» чи «Український самостійник») регулярно публікували протести, називаючи НТС «москалями, що напнули маску Тризуба».

НТС так і не відмовився від цього символу, попри десятиліття протестів. Для багатьох західних спостерігачів це створювало ілюзію, що російські та українські антикомуністи борються під одним стягом, хоча насправді їхні погляди на майбутнє (єдина Росія проти незалежної України) були діаметрально протилежними. 

Після 1991 року НТС, який так довго боровся проти більшовиків з-за кордону, леґалізувався в Росії. У 1996 році його навіть зареєстрували в Мін’юсті Росії як суспільно-політичний рух. Однак російське суспільство не зацікавилося ідеями солідаризму. Ліберальні росіяни, які в радянські часи охоче читали дисидентські твори у часописах «Посев» і «Грани», відвернулися від НТС. Причиною був його правий консерватизм і виправдання дій ґенерала Андрія Власова. А російські праві націоналісти вважали НТС «занадто м’яким» та засуджували за підтримку Бориса Єльцина.

Втративши будь-які політичні перспективи та фінансування, організація фактично згорнула діяльність. Вона повністю припинила політичну боротьбу і перетворилася на просвітницьку групу, що займається популяризацією ідей солідаризму. Офіційний сайт не оновлюється роками. Кілька дрібних груп у Росії досі сперечаються між собою за право називатися «справжніми правонаступниками» НТС, але це марґінальні дискусії, які ні на що не впливають.

Сьогодні в Росії використання емблеми НТС (стилізованого під літери Тризуба) є фактично неможливим і небезпечним для самих же російських солідаристів. Через те, що путінський режим веде аґресивну війну проти України та криміналізував будь-яку українську національну символіку, спроба публічно продемонструвати цей знак у Росії миттєво призведе до арешту за статтею про «демонстрацію символіки екстремістських організацій».

Історія таки найкращий драматург: привласнений колись український символ тепер став для залишків російських солідаристів токсичним та «екстремістським» у їхній же країні.