«Дякую, що підтримуєте нашу музичну родину», — пише Михайло здалеку. Особисто сказати ці слова він не може.
26-річний музикант — один з організаторів концерту, що цього вечора відбувається в «Нульовому», концертному майданчику на території колишнього промислового комплексу в львівському районі Підзамче. Він дуже хотів бути тут.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Проте після вступу до лав Збройних сил України у 2024 році Михайло служить у Запорізькій області. Через це він пропустить концерт, який сам допоміг організувати.
Сьогоднішній концерт проводить Erythroleukoplakia Records — український незалежний музичний лейбл, заснований у 2019 році. Його створили Михайло та двоє його друзів — Артур і Влад.
Влада вбили російські військові у 2023 році. Він став одним із багатьох українських музикантів панк- і хардкор-сцени, які загинули після початку повномасштабного вторгнення Росії.
Що відчуває Михайло, знаючи, що допоміг організувати концерт, але не може бути на ньому?
«Мені трохи прикро пропускати кожен концерт, який організовує Erythroleukoplakia Records. Але я радий, що вони й далі відбуваються, попри війну, і що такі концерти дарують людям відчуття єдності, солідарності й любові в ці важкі часи», — каже він.
«Нульовий» легко не помітити. До нього веде вузький прохід між непримітними житловими будинками та старими промисловими спорудами. Далі шлях пролягає повз покинуті будівлі, стіни яких вкриті графіті й позначені слідами часу. Щоб потрапити до концертного майданчика, потрібно спуститися кількома вузькими сходами до підвалу.
Усередині відвідувачі спершу потрапляють до напівтемного холу, де за невеликим столиком продають мерч, а на старих диванах сидять гості закладу. Далі — концертна зала, де ще до початку першого виступу вже зібрався натовп.
На перший погляд це звичайний андеграундний концертний майданчик. Але цього вечора він слугує ще й іншій меті — тут збирають кошти на підтримку українських військових.
Як і Михайло, його мати також служить. Він — військовослужбовець, вона — бойова медикиня.
«Частину коштів, зібраних під час концерту, передадуть його матері, щоб допомогти придбати портативний рентгенівський апарат», — розповідає 19-річний Богдан із Києва.
Михайло — не єдиний, хто сьогодні не зміг приїхати.
41-річний Мирослав — гітарист і вокаліст чеського гурту No Vida. Через травму барабанщика гурт був змушений скасувати свій виступ.
Попри це Мирослав пояснює, чому для гурту було так важливо приїхати до України: «Ми хотіли приїхати й зіграти тут, бо віримо, що наша музика може дати щось людям, які живуть в умовах війни. Так, це ризиковано, але водночас це спосіб висловити солідарність і поділитися чимось важливим через те, що ми робимо. Хоч ненадовго зробити життя — з усім його негативом, марнотою та крихкою надією, що відображені в нашій музиці, — бодай трохи кращим».
23-річний Денис — вокаліст і гітарист українського хардкор-панк-гурту «Копоть», який цього вечора першим виходить на сцену.
На запитання про зміст їхньої першої пісні Денис дає змогу зазирнути у світогляд покоління молодих українців, глибоко залученого до політичних подій.
«Наша перша пісня поки що не має назви, адже ми написали її лише близько місяця тому. Вона — про людей не лише в Україні, а й у всьому світі, які страждають від геноциду й воєнних злочинів, а також про тих, хто виправдовує такі дії власними цілями».
Яке значення мають концерти для людей під час війни?
Денис каже, що в умовах війни концерти дають людям змогу «хоч ненадовго вирватися з повсякденної реальності».
«Я знаю багатьох людей, які зараз служать у війську. Коли вони отримують кілька вихідних, то із задоволенням приходять на концерти — і видно, як вони усміхаються», — додає він.
Як музикант Денис найбільше цінує можливість бачити щирі емоції людей і безпосередньо спілкуватися з публікою. Водночас він визнає, що організовувати концерти стало складніше, адже багато музикантів нині перебувають у війську.
Попри це, він наголошує: «Ми раді, що можемо зробити свій внесок у захист нашої країни, організовуючи цей концерт і виступаючи на ньому».
19-річний Богдан — вокаліст, гітарист українського гурту Delayed Minds і один із тих, хто допомагає розвивати Erythroleukoplakia Records. Родом із Житомирської області, у 2022 році через війну він переїхав до Чехії, а тепер живе в Києві.
На запитання, яке місце музика посідає в його житті, Богдан відповідає:
«Іноді я можу місяцями нічого не слухати, але не уявляю життя без музики. Для мене це можливість щось сказати, щось довести, показати себе або просто отримати задоволення від творчості».
Чи змінила війна його ставлення до музики?
«Не можу сказати, що війна загалом вплинула на мою любов до музики. Але саме після початку повномасштабного вторгнення я почав активно цим займатися. Батьки купили мені першу електрогітару, потім я повернувся до Києва і став ще активніше займатися музикою. Цим я живу. Цим і заробляю на життя».
23-річний Денис каже, що музика завжди була важливою частиною його життя, особливо з підліткового віку.
«Мені було приблизно 12 чи 13 років, коли я по-справжньому захопився музикою й вирішив навчитися грати на своєму інструменті, щоб у майбутньому писати власні пісні. Від початку війни я зрозумів, що музика може бути найчистішим способом виразити свою ідентичність — не лише етнічну, а й політичну. Вона також може бути чимось глибоко духовним, уособлювати силу й спротив».
37-річний Владислав із Києва — гітарист і вокаліст українського грайндкор-гурту Subscum, який завершує концерт. На запитання, що для нього означає грайндкор, він відповідає, що це ідеальний спосіб виплеснути своє розчарування й відчуття несправедливості.
На запитання про війну в Україні та про те, за що, на його думку, варто боротися, Владислав відповідає:
«Для мене йдеться не про владу, не про державу і навіть не про Україну як абстрактне поняття. Йдеться про життя, яке ми мали до війни. Можливо, у вас є улюблена пекарня, де ви купуєте свій улюблений круасан. Можливо, є жінка, в якої ви завжди купуєте зелень. Ви знаєте її багато років. Ось що, на мою думку, варто захищати. Я хочу зберегти можливість знову жити цим звичайним життям».
Тим часом надходять перші попередження про масовану російську атаку на Україну. Згодом цей удар назвуть одним із найпотужніших по Києву від початку повномасштабного вторгнення.
Тієї ночі, за даними Повітряних сил України, Росія випустить по Україні 90 ракет, 600 безпілотників і ще одну ракету, завдавши удару, зокрема, по Білій Церкві, що приблизно за 80 кілометрів від Києва. Четверо людей загинуть, ще близько 100 зазнають поранень.
Пізно ввечері частина гостей уже залишила концертний майданчик. Ті, хто залишився, співають, танцюють, влаштовують мош і радіють разом із друзями. А Михайло, далеко звідси, тримає оборону, щоб вони могли бодай ненадовго відчути смак нормального життя.
«Це дає мені багато надії та сил робити те, що я роблю зараз», — пише він.
Того вечора біль багатьох молодих людей залишається непомітним, прихованим за усмішками й радістю.
Та за кілька хвилин до виходу на сцену з гуртом Subscum Владислав формулює те, що, схоже, об’єднує багатьох цього вечора:
«Це дуже виснажує. Ти просто живеш день за днем. Щодня розумієш, що не можеш нічого планувати — будь-якої миті тебе може вбити ракета. Але водночас саме тоді усвідомлюєш, наскільки цінним є життя, коли смерть щодня здається цілком реальною».
Погляди авторки статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
Як НТС спробував Тризуб приватизувати
