Знайти

UK

arrow
Kador Group

UK

arrow
Назад

Відео

ЕКСКЛЮЗИВ

«Удари що були нанесені високоточною зброєю для росіян стали шоком»- інтерв’ю з Петром Охотіним, воїном ЗСУ.

Петро Охотін – відомий український політтехнолог, що вирішив стати на захист України, та вступив у лави ЗСУ. Зараз він перебуває на Донеччині та погодився дати інтерв’ю Kyiv Post про ситуацію на перед

лип. 14, 2022

Петро Охотін – відомий український політтехнолог, що вирішив стати на захист України, та вступив у лави ЗСУ. Зараз він перебуває на Донеччині та погодився дати інтерв’ю Kyiv Post про ситуацію на передовій.

[Клітіна] До війни ви працювали політичним консультантом, розкажіть, будь ласка, Вашу історію, що спонукало Вас піти на фронт, ви зараз у Донецькій області знаходитесь у зоні бойових дій?

[Охотін] Так, я зараз виконую бойові завдання на Луганщині Донеччини, зараз знаходжуся у Донецькій області.

25 го лютого я записався в територіальну оборону у Києві і тоді це було логічним. 24 го лютого мені зателефонував мій друг що є спеціалістом з конфліктів і сказав що почалася війна, прямо під час нашої розмови стало чутно вибухи. 24 го я іще поїздив у справах і відвіз друзів за місто і наступного дня пішов у військкомат, щоб захищати Україну, але усі військкомати на той час були переповнені, врешті решт я записався у територіальну оборону Шевченківського району міста Києва, там я служив до 23 го квітня, а потім я перевівся на Луганщину.

[Клітіна] Скажіть що зараз відбувається на фронті, ми бачимо що ситуація змінилася і українська армія успішно атакує російські склади зброї, що діється на Вашій лінії фронту?

[Охотін] Те що відбувається зараз і те що було два тижні тому – це дуже велика різниця. Те що з’явилися HIMARS і те що ми можемо атакувати по базах противника дуже сильно підіймає бойовий дух. Іще тиждень тому, відверто кажучи багато бійців були пригнічені через те що не завжди ми можемо відповідати на артилерійські удари Росії. Якщо подивитися аналітику співвідношення кількості випущених снарядів України і Росії становила один до двадцяти. Зараз з постачанням високоточної зброї ми будемо брати не кількістю, а якістю і звісно це надихає хлопців і дівчат, що служать на передовій.

[Клітіна] Російські війська продовжують наступ на Сході, чи все ж таки є певне сповільнення?

[Охотін] Якщо говорити про певні точки фронту, такі, наприклад як Білогорівка, то не можна сказати що все затихло. Україна намагається реалізувати контрнаступ і повернути втрачені позиції, Росія намагається упиратися. З того що я помічав такий «кураж» що був у російських війсь напередодні зменшується, натомість Росія втягується у затяжну позиційну війну і сповільнюється.

Ті удари що були нанесені високоточною зброєю теж є для росіян певним шоком тому, що вони звикли до своєї безкарності. Якщо подивитися ті відео що є в українських військових то росіяни не думали як приховати свої центри і склади, вони звикли що просто просто неба можуть зберігати свою зброю, техніку, ну і зараз очевидно що їм доведеться пристосовуватися до нових умов.

Симптоматичною є реакція соціальних сітей російських тих що є ворогами України, вони критикують Путіна за те що він допустив постачання зброї Україні, що не встиг до цього етапу просунути російські війська вглиб України. Звісно що читати такі новини з уст ворога дуже приємно – ворог програє і ворог розгублений.

[Клітіна] Для того, щоб добитися остаточних успіхів на фронті нам необхідно ще більше зброї?

[Охотін] Зараз війна зайшла у такий етап, що буде дуже довгим. Те що Росія після наступу на Київ змінила керівника так званої «спецоперації» показує певний почерк, методи якими Росія воює. Це ознаки довготривалого конфлікту який іде на вимотування – те як воювали росіяни в Сирії.

Окрім військової сили це також війна ресурсів, війна дипломатії і ми бачимо що Росія давить на болючі точки, такі як ціни на паливо, продовольча криза зрозуміло що Україна має знаходити відповіді на ці питання і не здавати своїх позицій, поки що Україні це успішно вдається.

[Клітіна] Чи можете ви спрогнозувати яким буде перебіг війни далі?

[Охотін] Зараз є декілька аспектів важливих як на ріні фронту, так і на рівні економіки. Ми зараз увійшли у фазу війни ресурсів, Росія довго готувалася до цього наступу, країна яка накопичувала золото-валютні резерви зацікавлена в тому щоб зараз вимотувати нас інфраструктурно, продовольчо і енергетично.

В такій ситуації українці мають розуміти що ціни на паливо ростуть не тому, що Зеленський поганий і щось іде не так, а через точкові удари росіян по нафтопереробних заводах, знищено зокрема Лисичанський НПЗ за який точились бої. Це було пекло, над яким через випаровування нафти у небі була веселка – такий сюрреалістичний вигляд був. Потрібно розуміти що ворог не грається, якщо в когось з’явилося відчуття миру, то на жаль поки що підстав до цього немає.

Також багато не помічають, а дарма що на півдні діє партизанський рух я нещодавно спілкувався з людьми чиї родичі беруть участь у ньому безпосередньо у Запорізькому регіоні. У ЗМІ цьому мало присвячено уваги, а даремно, тому що люди самоорганізовуються, чинять шкоду інфраструктурі та знищують колаборантів – тих людей що зрадили Україну, що призвело до окупації цих територій. Я думаю що імена цих людей займуть місце на сторінках історії.

[Клітіна] Як ви думаєте, чи зможе Україна повернути повністю свої території?

[Охотін] Мені одразу спадає на думку приклад Федеративної республіки Німеччини і Німецької демократичної республіки пам’ятаємо що ці країни були поділені навіть на зустрічах в ООН робили окремий коридор, щоб представники ФРН і НДР не перетиналися, але з усім тим країна об’єдналася. Ми пам’ятаємо що Німеччина йшла до цього довго, виборювала собі статус члена НАТО, хоча після другої світової війни для країни це був дуже проблемний шлях. Тоді були певні домовленості що ФРН стає членом НАТО, але не використовує статтю 5 для повернення своїх територій. Однак увійшовши у європейські економічні союзи і в НАТО ФРН вдалося наростити таку геополітичну потугу, щоб призвести до об’єднання країни.

Я особисто надихаюся цим прикладом.

[Клітіна] Ви особисто були у Лисичанську. Чому наші війська були вимушені відступити?

[Охотін] Я знаходився за 10-15 кілометрів від НПЗ у Лисичанську, на самому НПЗ був декілька разів як на командно-спостережному пункті. Сам НПЗ виглядав як такий бункер із фільмів про матрицю коли є багато людей, вони постійно змінюються, сплять на таких нарах чи лежаках, проте виконують свої задачі й перебувають у місцях дислокації, коли були бої за НПЗ луна від них була дуже далеко, так що завод було видно навіть вночі.

Я думаю що основна причина на той час кількісна перевага Росії у зброї і як мені говорили наші розвідники те що керівництво російської армії дуже сильно тиснуло на свій персонал так що росіяни боялися покарання від свого начальства більше ніж смерті. Також для розвідки боєм Росія використовує мобілізованих ЛНР і ДНР – іншими словами тих, кого особисто Путіну не шкода, як би це прикро не звучало. Це створило певний масив живої сили – така моя особиста думка.

[Клітіна] Можете іще детальніше розказати про моральний дух нашої армії і чи вистачає оснащення і зброї на цей момент?

[Охотін] Воювати завжди є чим, питання, мабуть воєнної хитрості. Я розумію що багато хто дивиться ролики про те що “гола і боса” територіальна оборона, що люди скаржаться. Але потрібно розуміти що навіть там де загони з легким озброєнням там завжди є прикриття і співпраця. Тобто через те, що ми не можемо собі дозволити по всій лінії фронту тримати усі види військ, зазвичай є координація коли здійснюється авіарозвідка і за умов підозрілих рухів збоку ворога викликається підмога. Я особисто не спостерігав такого, щоб сили спецоперацій не підкріпили або щоб артилерія не спрацювала. І в цьому я думаю є різниця як веде війну Росія і Україна, росіяни можуть собі дозволити більш екстенсивний метод ведення війни коли банально їм не шкода знарядь, людей і танків. Українське командування зважає, щоб було людських втрат менше і щоб ті ресурси що є в наявності використовувалися ефективно.

Саму таку координацію і співпрацю між нашими підрозділами я спостерігав і вона результативна.

[Клітіна] Дуже дякую за це інтерв’ю.