Останнім часом з’явилося багато статей і аналітичних звітів щодо потенційного занепаду та розпаду Російської Федерації. Це знаменує величезні зміни у сприйнятті ситуації порівняно з тим, що мало місце 324 дні тому, коли багато хто очікував, що те саме станеться з Україною протягом кількох днів. Після того, як усі ми стали свідками краху на полі бою другої за розміром армії у світі через поєднання поганого керівництва, поганої розвідки та планування, відсутності сучасного озброєння та узгодженого маневру, численних помилок командування та управління, несправної матеріально-технічної бази, поганого технічного дизайну, низького рівня навчання особового складу та багато ще чого іншого, все дуже змінилося.
Схоже, існує загальна думка, що поразка Росії в Україні означатиме кінець режиму Путіна. Однак небагато аналітиків очікують, що Росія стане демократичною країною після поразки. Навпаки, можливі сценарії подальшого перебігу подій коливаються від радикалізації її нинішньої режиму до колапсу та повного розпаду.
За іронією долі, низка високопоставлених російських офіцерів у відставці попереджали президента Путіна про високу вірогідність таких наслідків для РФ повномасштабного вторгнення в Україну ще за кілька місяців і навіть тижнів до його початку.
78-річний генерал-полковник Леонід Івашов написав листа під назвою «Напередодні війни», в якому він критикував політику Путіна з провокування війни, незважаючи на те, що Росія не стикається з жодними критичними загрозами. У листі Івашов висловлював побоювання, що застосування військової сили проти України, по-перше, поставить під загрозу існування самої Росії як держави; по-друге, назавжди зробить росіян і українців смертельними ворогами. Крім того, він стверджував, що Росія буде зарахована до категорії країн, які загрожують миру та міжнародній безпеці, буде піддана найжорсткішим санкціям, перетвориться на ізгоя світового співтовариства і, можливо, навіть буде позбавлена статусу незалежної держави.
Івашова підтримав генерал ФСБ у відставці Євген Савостьянов, який наголосив, що реалістичного сценарію нападу Європи на Росію немає. Він застеріг від вторгнення в Україну, підкресливши, що в такому разі РФ зазнає величезних втрат вже на його початку.
І ці двоє військових були не єдиними критичними російськими голосами у передвоєнний період. Чимало російських вчених підписали листа, в якому стверджувалось:
«Росії не потрібна війна з Україною і Заходом. Нам ніхто не погрожує, ніхто на нас не нападає. Політика, яка базується на просуванні ідеї такої війни, є аморальною, безвідповідальною та злочинною і не може проводитися від імені народу Росії. Така війна не може мати ні легітимних, ні моральних цілей. Дипломатія країни не може займати іншої позиції, окрім категоричної відмови від такої війни. Війна не тільки не відповідає інтересам Росії, але й несе загрозу самому її існуванню».
Їхні прогнози справдилися, і тепер Російська Федерація може зіткнутися з екзистенційним викликом, причому не з боку Заходу, а через наслідки власної агресії.
Через найбільший у світі арсенал ядерної зброї, крах або дезінтеграція Росії породжує страхи, подібні до тих, які ми відчували в 90-х роках після розпаду Радянського Союзу.
Однак наразі стратегічна ситуація є зовсім іншою. Три десятиліття тому крах Радянської імперії стався не внаслідок повномасштабної війни в Європі. На відміну від теперішньої ситуації, тоді протистояння між Сходом і Заходом перебувало в процесі деескалації перед остаточним його згортанням. Сьогодні ж ми, навпаки, спостерігаємо, як все більш войовнича Росія мобілізує суспільство для «екзистенційної битви» (яка є виключно наслідком її агресії).
Крім того, в 90-х Захід швидко втрутився, щоб допомогти Росії уникнути розпаду. Сьогодні це навряд чи станеться. Крах Росії може відбутися, окрім інших чинників, також і внаслідок розриву Заходом зв'язків із цією країною. Нарешті, у 90-ті роки Китай ще не був глобальною державою. За останні десятиліття баланс сил між Росією та Китаєм кардинально змінився на користь останнього. Сьогодні Росія все більше залежить від Китаю.
У своїй статті «Падіння Росії» Бруно Тертрейс зазначає, що неоімперський проект Путіна на очах руйнується, і пропонує читачеві три припущення та чотири сценарії розвитку подій.
Перше припущення: Росія в середині 2020-х років буде країною, значно ослабленою у військовому (поразка у війні), економічному (санкції) і демографічному (понад 500 тис. росіян вже покинули країну) аспектах.
Друге припущення: країна ще більш віддалиться від Європи. […] Монгольсько-татарська спадщина Росії буде відігравати все більшу роль у національній культурі.
Третє припущення Тертрейса полягає в тому, що після війни Росію передбачувано чекає непростий період. Ми знаємо історію цієї країни: її воєнні поразки часто призводили до політичних потрясінь, як то було в 1905, 1917 чи 1989 роках.
Що стосується сценаріїв, то найменш несприятливим для Росії видається сценарій Німеччини після 1945 року. Згідно з яким Росію чекають власні Götterdämmerung і Stunde Null, які спочатку спричинять шок та навіть травмування нації, але згодом призведуть до рятівного самоаналізу та зцілення росіян. Але в Росії не існує традиції верховенства права (хоча б з перервами), як було в тогочасній Німеччині. […]
Тож більш вірогідним видається північнокорейський сценарій: ізоляція та радикалізація Росії як оточеної ворогами фортеці, в якій Путін або його наступники триматимуть населення країни в постійному стані війни. Французька експертка Франсуаза Том говорить з цього приводу про «автаркічну імперію» , яка відучила б населення від будь-якого західного впливу. […]
Якщо просуватись ще далі по шкалі песимізму, Росія може стати (для тих, хто найбільше схильний непокоїтись) таким собі Мордором («чорною країною»), спустошеною землею, в якій сили зла готують реванш і відвоювання Середзем’я. Скочування цієї країни до варварства вже відбувається […]. Скажете, це перебільшення? Аж ніяк ні, достатньо згадати, що впродовж останніх десяти років найкращі та найрозумніші мізки Росії пішли звідти, здебільшого її креативний середній клас. Російське суспільство криміналізувалось, «угруповання перейняли правила мафії, запозичивши в них спосіб життя, фізичне ставлення, свою особливу «мораль» , ієрархію, сформовану «хрещеними батьками», які керують своїми протеже». […]
Сомалійський сценарій також можна вважати одним з можливих сценаріїв розпаду російської нації-імперії. […] Як було зазначено, Російська імперія, враховуючи відстані між її центром і периферією, насправді нагадує своїх європейських попередників з минулого. Чи зможе Росія пережити крах національного міфу, який плекає Москва, про націю-покровительку, яка є вищою за інші сусідні нації і тому призначена панувати над ними?»
Втім її ядерна зброя залишається незмінною складовою в усіх цих сценаріях. Через це Захід не може не турбувати майбутнє Росії.
Однак тут потенційне майбутнє стикається з реаліями сьогодення. Я неодноразово стверджував, що варіант, коли РФ перемагає у цій війні, є абсолютно неприйнятним для Заходу.
Є лише дві альтернативи: або російська, або українська перемога. Усі уявлення, мрії чи фантазії про якийсь «компроміс» існують лише в головах тих, хто абсолютно не розуміє Росії та України.
Зараз режим Путіна, а не Росія бореться за своє існування. Однак її рішення вдертися в Україну поставило під загрозу саме існування Росії. Україна – і держава, і нація – теж бореться за своє існування.
Захід втім все ще розмірковує, що йому робити. Він досі не надає Україні засоби, необхідні для її перемоги через страх поразки Росії, хоча й вважає перемогу Росії абсолютно неприйнятною.
Але Захід не повинен обмежувати свою підтримку України через страх розпаду Росії.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково поділяються Kyiv Post.
Ганс Петтер Мідтун
Незалежний аналітик, експерт з гібридної війни, співробітник-нерезидент Центру оборонних стратегій, член правління Українського інституту безпеки і морського права, колишній військовий аташе посольства Норвегії в Україні та офіцер (у відставці) Збройних сил Норвегії.
Коментарі (0)