14 лютого по всьому світу відзначають День Святого Валентина, якого ще називають захисником тих, хто здатен осягнути світле та щире почуття любові.
Але цього року Святий Валентин не захистив того, хто вміє любити. 14 лютого 2023 року мого друга вбили на війні.
А можливо, світ просто не вартий тієї щирості та позитиву, які міг подарувати тільки Сергій Григорчак. Бо це була найпозитивніша людина, яку мені довелося знати.
Куди б він не заходив — у приміщенні ставало світліше. Чи то від його світлого волосся, що золотилося на сонці…Чи то від блакитних очей, у яких завжди можна було помітити пустотливі іскри і якими він вмів посміхатися так, як ніхто інший не вміє…Чи то, нарешті, від його посмішки, як то кажуть, на всі 32.
Він не втрачав позитиву до останнього, або, принаймні, намагався нам не показувати своєї втоми від війни. Хоча я добре запам’ятала на все життя відео, де Сергій сидить в окопі, і зрозуміло, що вже не перший день. Він увесь у багнюці, іскри в очах тьмяніють, але він посміхається. Посміхається, бо прийшов кіт.
У цьому і був весь Сергій. Тільки він міг так щиро радіти дрібницям, на які інші можуть навіть уваги не звернути. Колись я дала йому теплі шкарпетки на фронт, так він так щиро зрадів, наче я подарувала йому щось неймовірно коштовне. Але це було важливо для нього. Тому я щиро вірю, що він бачить, що я йому відправила у посилці, яку він так і не встиг забрати.
Сергій пішов добровольцем на фронт улітку 2022 року. Я пам‘ятаю той момент, коли я у нього запитала, чому він прийняв таке рішення. Це було як раз коли він приїхав з фронту на відпочинок на декілька днів. Ми вдвох стояли на балконі. Він глянув на нічне місто, затягнувся сигаретою та вичерпно, хоча й з нотою втоми, відповів: «Як чому? Я вже більше не міг так просто сидіти й нічого не робити».
На війні Сергія звали «Фрегат», він був кулеметником у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Воїнів якої взимку 2022 року Володимир Зеленський відзначив за успіхи на Донбасі.
Близько шести місяців Фрегат не мав відпочинку й продовжував виборювати майбутнє України. Він казав, що не може поїхати звідти, бо не хоче залишати побратимів, бо «як же там впораються без мене?». Крім того, він запевнив, що візьме невеликий відпочинок після того, як поставить український прапор в окупованому Донецьку…
Фрегат показував свою мужність та відвагу на найгарячіших напрямках фронту на півдні та сході України. Останнім часом він перебував у Мар‘янці. Це місто російські окупанти буквально зрівняли з землею. За словами Сергія, саме у Мар’їнці була зафіксована рекордна кількість ударів — близько 80 пострілів на хвилину.
Вже після смерті Фрегата ми дізналися, що він тривалий час вже був командиром. Про це він сказав тільки рідним. Після смерті ми дізналися й про велику кількість його відважних вчинків. Можливо, він не казав про них друзям, аби не вразити нашу психіку. Або волів відволіктися від суворої реальності легкими дружніми розмовами.
Однією з таких вражаючих історій стала розповідь про його останнє виконане бойове завдання. Треба було зайняти двоповерхову будівлю. Сергій як раз був поруч і перевірив периметр будівлі. У цей час побратими Фрегата через тепловізор виявили, що на другому поверсі є росіяни. Але якими б набоями хлопці не намагалися пробити стіну — нічого не вдавалося. Тоді Фрегат сам піднявся на другий поверх і самостійно ліквідував всіх окупантів лише з одним кулеметом.
І таких історій, схожих на сюжети бойовиків, із участю Сергія багато. Він був не тільки дбайливим сином, турботливим братом та чудовим другом, а ще й надійним побратимом та гідним сином України.
Сергія поховали 22 лютого у його рідному місті Первомайську Миколаївської області. Церемонія військового поховання була до мурашок пронизливою та одночасно урочистою. Символічно, що під час поховання пролунало сповіщення повітряної тривоги, начебто нагадуючи, хто винен у смерті Сергія.
Але ще страшніший поворот долі чекав на нас ввечері. Коли після поховання Сергія розпачу та болю не витримало серце його хрещеного батька. Так Росія вчергове принесла страшну трагедію у ще один український дім.
Але попри те, що вони пішли з наших життів, ніхто не забере їх із наших сердець. Тож пам’ятайте тих, хто пішов від нас, і любіть живих.
На вшанування пам‘яті Героя Сергія Григорчака (14.12.1995 — 14.02.2023)
Коментарі (0)