Відмова від України знищить Тайвань
Дехто з тих, хто зацікавлений у тому, щоб віддати Україну на поталу Росії, аргументують це “стратегічним реалізмом”: мовляв, США більше не можуть давати Україні озброєння, яке їй потрібне для самозахисту, бо тоді його не вистачить для набагато важливішого – для захисту Тайваню від вторгнення Китаю.
Наприклад, 17 листопада Остін Дамер написав у National Review: “Вашингтон стоїть перед вибором: продовжувати постачати зброю Україні в нинішніх обсягах, або попередити реальну небезпеку китайської агресії в Індо-Тихоокеанському регіоні. Ми не можемо робити і те, й інше, бо наші ресурси обмежені. Політично і стратегічно консерватори мають рацію, надаючи пріоритет Китаю перед Росією”.
Цей аргумент не має раціонального підґрунтя.
В першу чергу тому, що головним інструментом захисту Тайваню є Тихоокеанський флот США. Допоки ми контролюватимемо Тайванську протоку, Китай не зможе вторгнутись до Тайваню. Але якщо ми відведемо звідти наш флот, Тайвань швидко впаде, оскільки територіально не має стратегічної глибини, а Китай має 20-кратну перевагу в збройних силах і 50-кратну в кількості населення. Скорочення й без того обмеженого постачання Україні неосновного озброєння жодним чином не виправить таку ситуацію.
Зважимо наступне: найпотужніша зброя, яку США надали Україні – це 20 систем залпового вогню HIMARS. Всього 20. У США їх понад 500, а систем MLRS – понад 1 000, і кожна з них удвічі потужніша за HIMARS. За потреби чи бажання ми могли би вп’ятеро посилити ракетно-артилерійські сили України, не зменшивши можливості надавати подібну чи набагато кращу зброю Тайваню.
Ми надали Українській ППО дві батареї NASAMS, і ще шість планується поставити в серпні наступного року, але не поставили жодної набагато ефективнішої системи Patriot, тоді як надали такі системи Тайваню.
США мають понад 4 000 винищувачів F-16. Їх прийняли на озброєння ще в 70-х роках минулого століття, і вони вже не є ударною силою фронтової авіації. Зараз F-16 використовують як мішені для льотчиків, які тренуються на сучасніших винищувачах. Тайваню ми поставили 200 F-16, а Україні жодного. Якби ми дали Україні 100 таких літаків, то доля війни була б вирішена за кілька місяців, і в нас іще б залишалось набагато більше для Тайваню. Якби ми тільки захотіли.
Але знову ж таки, необхідним і достатнім інструментом захисту Тайваню є Тихоокеанський флот США. Ніхто не пропонує надавати його Україні.
Припинення постачання зброї Україні жодним чином не допоможе Тайваню, а навпаки, прирече цей острів на вторгнення, руйнацію і загарбання.
Якщо США припинять постачати зброю Україні, російські війська її повністю окупують і дійдуть до Польщі і Румунії – членів НАТО, а путінський експансіоністський режим значно зміцниться економічно і політично.
Більше того, загарбавши Україну, Путін вилучить її мільйонну армію з бойових лав Заходу і вже не матиме величезної стратегічної діри на своєму південно-західному кордоні. Закривши її, Росія відкриє собі шлях на Прибалтику. За таких обставин США будуть змушені кинути величезні сили на захист Європи, а це дуже послабить нашу здатність захищати Азію.
Проте стратегічна катастрофа в результаті припинення допомоги Україні буде набагато страшнішою, тому що буде непоправно підірвана стримуюча військова сила США. Президент Байден запустив механізм цієї катастрофи, коли віддав наказ вивести війська з Афганістану, де з 2014-го гинуло приблизно десять американських солдатів на рік. Цей сигнал “Америка не воюватиме” Путін прочитав як запрошення до вторгнення в Україну і одразу ж радо прийняв його, почавши накопичувати війська біля українського кордону.
Стратегічно Україна набагато важливіша за Афганістан, і ми можемо захистити її, не ризикуючи життям жодного американського солдата. Якщо ми відмовимось нести справді дуже скромні затрати, надаючи Україні неосновне озброєння, яке дасть їй змогу перемогти, то хто тоді повірить (у тому числі диктатор Сі Цзіньпін), що ми ризикуватимемо всім нашим Тихоокеанським флотом, щоб захистити Тайвань?
У 1994 році США підписали Будапештський меморандум, зобов’язавшись захищати територіальну цілісність України, а уряд Тайваню досі офіційно не визнали. Якщо ми допустимо поразку України, ми дозволимо російським військам дійти аж до кордонів тих країн, які ми зобов’язані захищати.
В той же час захоплення Тайваню ні на кілометр не наблизить Китай до Японії, Південної Кореї чи Філіппін.
Ізоляціоністи заявляють, що ніякі зобов’язання чи національні інтереси не варті ціни захисту України. А якби довелось платити набагато більшу ціну за захист Тайваню, чи казали б вони те саме? Очевидно, що казали б. Поразка в Україні – це й поразка в Азії.
Погляди автора цієї статті можуть не співпадати з поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
Коментарі (0)