ПОГЛЯД: Силою не будеш милою: Лавров та марність зусиль російської «дипломатії»

«Стратегія», яку віднедавна обрала для себе Росія – спроби примусити українців до покори за допомогою бомбардувань дронами-безпілотниками в години пік та атак на електромережу країни в надії «заморозити» українців з наближенням зими – викликала лише нові хвилі обурення міжнародної спільноти.

Лідери сусідніх країн і офіційні особи Європейського Союзу тепер відкрито називають вторгнення Росії геноцидом; країни Балтії створили офіційну комісію з розслідування воєнних злочинів РФ, яка, як мінімум, має на меті посадити на лаву підсудних у Гаазі російського президента Володимира Путіна та його уряд. Вже кілька країн офіційно визнали Росію державою-терористом, і, швидше за все, їх число в майбутньому буде зростати.

Упродовж останніх восьми місяців міжнародне обурення злочинами Росії ставало лише сильнішим. Нещодавнє відкриття нових місць масових поховань, а тепер і новий звіт Організації Об’єднаних Націй, який засвідчив масовий характер зґвалтувань цивільних – жінок, чоловіків, дітей і людей похилого віку – тільки підлило масла в вогонь.

Протести біля посольств

Напруженість між західними протестувальниками та персоналом російських посольств у світових столицях також є добре задокументованою.

Лише через кілька тижнів після того, як Росія напала на Україну, пересічний громадянин Ірландії Дезмонд Віслі, що працював водієм вантажівки, спрямував свою машину прямісінько у ворота російського посольства в Дубліні. Як виявилося, вчинок Віслі був передвісником майбутніх подій, можна навіть вважати, що його слова певною мірою задали тон решті 2022 року.

Під вигуки «браво» та «молодець», що лунали від місцевих протестувальників, Віслі вийшов зі своєї машини та висловився про російського посла наступним чином: «Я хочу, щоб цей виродок та його посіпаки покинули цю країну, цю вільну державу, і повернулися до себе. Це – мій внесок, і я радію, що так вчинив». Коли поліція пояснила, що їм, «на жаль», доведеться його заарештувати, Віслі спокійно пішов із ними, сказавши: «Хлопці, я свою справу зробив».

Відтоді мистецькі інсталяції з розливанням бутафорської крові, акти вандалізму з використанням червоної фарби та атаки на дипломатів не припинялися, і це стало однією з причин, які спонукали російське керівництво закрити свої посольства в багатьох містах. Так, у жовтні Варшава проголосувала за те, щоб назвати вулицю перед закритим російським посольством «Алеєю жертв російської агресії».

Також місяць тому величезний натовп пройшов повз старовинний особняк Вандербілта на Верхньому Іст-Сайді у Нью-Йорку, де наразі розміщується російське консульство. Тепер історична будівля назавжди пошкоджена в результаті драматичного акту вандалізму – її гарний та чистенький фасад, що так нагадував весільний торт, набув хворобливо-рожевого відтінку після численних спроб його відмити.

І хоча час від часу натовп та окремо взяті протестувальники не дотримувалися букви закону, демонструючи свою огиду щодо воєнних злочинів Росії, вдаючись до актів вандалізму і навіть закидуючи коктейлями Молотова російські посольства на багатьох континентах, неналежна поведінка та прояви ворожнечі були помічені з обох сторін. Минулого місяця у Вашингтоні, округ Колумбія, поширилося відео, на якому жінка з проросійськими поглядами атакує мирних українських протестувальників, що пікетували будівлю російського посольства через обстріли України, та плюється в представників поліції, доки її не заарештовують. Це сталося вже після того, як влітку співробітників цього посольства зняли на відео в той час, коли вони виривали соняшники та топтали листівки, залишені дітьми на підтримку України.

У Монреалі охорона російського консульства нещодавно напала на 90-річного протестувальника. Його крихітну стереосистему, з якої лунали проукраїнські пісні, спочатку вибили з його рук, а потім пообіцяли зламати. І, звісно, саме співробітники російського посольства стали причиною міжнародного інциденту в Оттаві влітку – їх спіймали на гарячому за руйнуванням меморіалу вбитим українським дітям і малюванням «Z»-символіки на тротуарах.

Але навіть попри постійні марші, музику та акти вандалізму більшість співробітників російських посольств у західних столицях усі ці місяці продовжували демонструвати свою позицію. Окрім Бориса Бондарева, що залишив російську місію в Женеві в ООН у квітні, виступивши з гострою критикою фашистського імперіалістичного проєкту своєї країни, більше не було жодних відставок високопоставлених дипломатів. Поки активісти та звичайні люди чітко комунікували представникам дипломатичних місій, що їх подальше перебувати в цих містах є небажаним, російські посольства продовжували спокійно сидіти на місці – аж до цього моменту.

Лавров втручається, поки агресор вдає із себе жертву

У жовтні, коли відносини вже погіршилися до нечуваного рівня, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров врешті відреагував на місяці ворожнечі та взаємних провокацій навколо дипломатичних місій. У своїй промові він заявив, що Росія, швидше за все, незабаром закриє свої дипломатичні місії в країнах Заходу та відкличе своїх дипломатів.

Лавров стверджує, що оскільки Захід «від них відгородився», то дипломатичної роботи більше нема, і наразі немає «ані сенсу, ані бажання зберігати свою присутність у західних державах». Безсумнівно, реагуючи на численні випадки вандалізму та протестів, що тривають уже дев’ятий місяць у багатьох столицях світу, він назвав цей глобальний розлад неминучим, оскільки, за його словами, російські дипломати в країнах Заходу «працюють в умовах, які навряд чи можна назвати людськими… постійно стикаючись із погрозами фізичної розправи».

Така позиція «бідолашної жертви», коли росіяни не визнають себе агресорами та натомість зображують себе несправедливо скривдженими та зневаженими в усьому світі, глибоко вкорінилася в їх свідомості. Нещодавно, коли світова преса знову була переповнена новинами про масові зґвалтування, братські могили та масові вбивства, скоєні солдатами російської армії, з дверей російського посольства в Оттаві вийшов чоловік та поскаржився протестувальнику на те, що його плейліст (з проукраїнськими піснями, як-от «Байрактар») був «занадто жорстоким».

І все ж коментарі Лаврова доволі цікаво демонструють психологію та парадоксальність російської позиції. У своїй промові про «кінець дипломатії» він пояснив, що Росія залишає Захід тому, що, за його власними словами, «силою не будеш милою».

Але кожен, хто дивився вечірні пропагандистські шоу з Володимиром Соловйовим, Маргаритою Симоньян та їхніми гостями, які щоразу намагаються перевершити один одного в браваді, імперіалістичній та расистській риториці та в жалю до самих себе, знає, що основний формат «Спеціальної військової операції» весь час залишався саме таким – Росія намагалася нав’язати Україні любов і стосунки з позиції старший брат/молодший брат, яких просто не існує. «Вони до нас ще повернуться», –  наполягають росіяни. «Наші брати-слов’яни знову воюватимуть з нами пліч-о-пліч», – розмріявся нещодавно один з гостей програми, уявляючи майбутнє, у якому всі вже давно забули про «цю неприємну історію».

Отже, у цих аналогіях із коханням та розривом, шлюбом і розлученням Лавров дошкульно критикує Захід їдким «та кому ти потрібен?» і заявляє, що «кінець означає кінець».

Але ж весь цей рік був нічим іншим, як безглуздими та оманливими спробами росіян знищити цю умовну сім’ю – метафорично це дії жорстокого чоловіка щодо дружини, яка втікла від нього: так не діставайся ж ти нікому! Дійсно, ще в березні кілька письменниць-феміністок уже провели аналогію між психологією російського вторгнення в Україну та женоненависницьким насильством і подружніми вбивствами – і все це зводилося до глибоко вкоріненої патріархальності та «мачо-культури», де домашнє насильство є законним.

2022 рік вже добігає кінця, і Росії було б корисно нарешті почати застосувати слова Лаврова про «силою не будеш милою» не лише до посольств у Європі та Північній Америці, а й до себе.

Це правда, що західним столицям та активістам знадобився не один місяць на те, щоб дати Росії зрозуміти, що її присутність у цих містах стала небажаною. Але якщо прислухатися до народу України, це послання звучить більш різко і рішучо. Близько 98 % опитаних українців вірять у перемогу своєї країни. Насправді багато хто вважає, що Україна вже перемогла. Російськомовні громадяни по всій Україні активно переходять на українську – рідна мова перетворюється на предмет національної гордості та ознакою ідентичності, що символізує ще одне безсумнівне закріплення цього «розлучення». А кілька днів тому ЗСУ звільнили Херсонщину так блискавично, що аналітики ледве встигали слідкувати за змінами на мапі.

З 24 лютого українці та вся світова спільнота голосно й чітко транслюють росіянам одне й те саме послання – «силою не будеш милою».

І, звісно, Лавров мав би закликати своїх співвітчизників прислухатися й до іншої своєї сентенції – «кінець означає кінець».

Оригінал англійською тут