На початку листопада в публікаціях деяких західних ЗМІ і в заявах офіційних осіб окремих країн знову почала лунати тема мирних перемовин з Росією.
Чому саме зараз ця тема стала актуальною?
Очевидно, що імпульсом для обговорення цієї проблеми стала низка заяв офіційних осіб РФ про готовність до мирних перемовин. А якщо є заклик до переговорів з одного боку, то з іншого на нього будуть реагувати. Такі закони жанру, в усякому разі в демократичному світі. Росіяни цим нахабно користуються час від часу.
Вагомий привід для актуалізації теми мирних переговорів з Росією – саміт «Великої двадцятки» (G-20). Це просто ідеальний майданчик для подібних перемовин. На саміті в Індонезії присутні всі провідні лідери західних країн, «миротворець» Ердоган і керівник Китаю. Але немає Путіна.
На цьому зібранні обговорюється продовження зернової угоди. І Україну спеціально запросили. Хоча не тільки в зв’язку з проблематикою зернової угоди. Господарі саміту «Великої двадцятки» заздалегідь планували організувати мирні переговори між Росією і Україною. Президент Індонезії заради цього навіть відвідав не тільки Москву, а й Київ.
Нарешті, є ще одна значуща причина для дискусій щодо переговорного завершення війни в Україні: військові невдачі Росії в Україні, символічною квінтесенцією яких стала здача Херсону. В Москві це намагаються видати за черговий «жест доброї волі» і реальну готовність до мирних компромісів. Але насправді Кремль дуже непокоїть затягування війни, яка для Росії створює все нові й нові проблеми і загрожує внутрішньою дестабілізацією. Схоже, що російське керівництво поступово починає розуміти, що не зможе виграти цю війну, але і програвати не хоче, тому й надсилає сигнали про готовність до переговорів. Очевидне послаблення Росії відчули й на Заході.
Хто і з якими мотивами просуває ідею необхідності мирних переговорів з Росією?
В першу чергу цю ідею активно почав рухати Кремль. На готовність до мирних переговорів ще з жовтня поточного року прозоро натякає сам президент РФ, майже напряму про це говорять також інші офіційні особи РФ. А представник МЗС Росії взагалі заявляє про готовність до переговорів без попередніх умов. Раніше, навпаки, Росія тільки висувала ультиматуми. Переговорні сигнали спрямовані в першу чергу на Захід. Як зараз розмовляти з Києвом, у Москві, схоже, не дуже розуміють. Очевидно, що Кремль дуже хоче вибратися з військово-політичної пастки в Україні, в яку сам себе загнав 24 лютого 2022 р.
Другою рушійною силою теми мирних переговорів з РФ є президент Туреччини. Ердогану явно сподобалась роль миротворця. Але його інтереси є суто прагматичними. Він хоче відновити туристичний потік до Туреччини з Росії і України, який значно зменшився (а з України майже припинився), а також подолати інші наявні і потенційні економічні проблеми, які виникли для Анкари внаслідок війни в Україні. Туреччина, між тим, наближається до виборів. Ердоган намагається компенсувати внутрішні проблеми зовнішньополітичними успіхами. Також його надихнув успіх зернової угоди. Роль ефективного посередника у стосунках між Путіним і Зеленським, між Заходом і Росією суттєво посилює особистий політичний статус Ердогана і геополітичну вагу Туреччини.
Помітний інтерес до переговорів з РФ проявляє і частина західних еліт. Спочатку це було викликано занепокоєнням через погрози з боку Росії використати тактичну ядерну зброю в Україні. Саме цим були обумовлені прямі контакти військових керівників США і деяких інших західних країн з військовими керманичами РФ. Але є й більш стратегічні міркування.
У США та Європі побоюються, що в разі відчутних військових поразок в Україні і перед загрозою втрати Криму Путін відчуватиме себе як щур, загнаний у глухий кут, і тоді від нього можна чекати відчайдушних агресивних кроків, аж до використання ядерної зброї. Доля російської ядерної зброї непокоїть Захід і в контексті можливого виникнення в РФ глибокої внутрішньополітичної кризи внаслідок військових поразок в Україні.
З тактичної точки зору, якраз військові провали Росії, особливо під Херсоном, підштовхнули деяких представників західних еліт до думки, що саме зараз доцільно розпочати мирні переговори з Путіним. Але в даному випадку не йдеться про мир на російських умовах. Скоріше навпаки.
Не випадково з’явилися конспірологічні чутки про мирний план, який висунули Путіну шість західних країн. Пропонується, щоб Росія вивела свої війська з усіх окупованих територій. Натомість Росія отримує гарантії, що Україна не вступить до НАТО протягом семи років. Питання про статус Криму виноситься за дужки на сім років. Але Крим має стати повністю демілітаризованою зоною, зокрема й Чорноморський флот РФ має залишити територію Криму. Сухопутний кордон Росії і Білорусі з Україною також демілітаризується на відстані до 100 км. Окрім того, російські війська мають піти з Придністров’я, і цей регіон повертається до складу Молдови. Зовні це виглядає як компроміс, а по суті йдеться майже про капітуляцію РФ. Малоймовірно, що Кремль погодиться на такі умови. І нас, до речі, не все влаштовує в таких пропозиціях (особливо відтермінування деокупації Криму і вступу України до НАТО). Звісно, якщо чутки про цей план є правдою.
Якою є позиція України в усій цій інформаційно-політичній метушні про мирні переговори з РФ?
Президент Зеленський підтвердив можливість переговорів з Росією (саме з Росією, а не з Путіним, і в цьому сенсі позиція України не змінилася), але наголосив на принципових умовах: відновлення територіальної цілісності України; відшкодування всіх збитків, завданих Україні російським вторгненням; покарання кожного воєнного злочинця; міжнародні гарантії безпеки для нашої країни. Але в Україні немає довіри до Путіна і є розуміння, що Росія хоче лише тимчасового припинення бойових дій, щоб закріпити окупацію захоплених українських земель, накопичити додаткові військові ресурси і знову розпочати наступ на Україну.
І останнє питання: чи можуть розпочатися мирні переговори (наприклад на саміті G-20)?
Враховуючи відмову Путіна їхати на саміт «Великої двадцятки» і символічну обструкцію, влаштовану міністру зовнішніх справ РФ Лаврову (незгода західних країн на спільне фото), немає жодних передумов для початку офіційних мирних перемовин з Росією, вже не кажучи про якісь домовленості. Максимум, що може відбутися на Балі – продовження зернової угоди.
Те, що відбувається зараз, це скоріше зондаж позиції Кремля і українського керівництва щодо самої можливості мирних переговорів і можливості вийти на якийсь умовний компроміс. Це навіть не намагання відчинити політичне вікно для мирних переговорів вже сьогодні, а скоріше спроба прочинити кватирку для майбутніх переговорів. Але доля цих перемовин, як і самої війни, буде визначатися взимку і навесні наступного року на полі бою.
Коментарі (0)