Є події пересічні, які забуваються наступного дня. А є – визначальні, які задають тренди світових подій. Звільнення Херсону – єдиного обласного центру України, захопленого після 24 лютого, є з розряду саме таких – визначальних.
Чому?
Звільнення Херсону є стратегічною перемогою, яка ставить під контроль шляхи до Криму та унеможливлює наступ ворога на Півдні, одним із поворотних моментів російсько-української війни, який визначить її майбутній результат.
Звільнення Херсону довело: перемога України, попри оголошену мобілізацію та інші потуги ворога, є невідворотною, а її підтримка у світі лише посилюється.
Звільнення Херсону якісно зміцнило переговорні позиції України в разі, якщо українська влада все ж вирішить їх розпочати.
ХЕРСОН НАШ
Виважена оцінка наслідків звільнення Херсону – це справа майбутніх істориків. Але що вже зараз можна зрозуміти – після Херсону завершився корінний перелом на користь України, стратегічна ініціатива у цій війні остаточно перейшла до рук ЗСУ.
Ліквідація ворожого плацдарму на правобережній Херсонщині, яка замислювалася ще влітку, почала реалізовуватися з вогневого ураження Хаймарсами переправ через Дніпро. Вже тоді стало зрозуміло – рашистське угруповання на правобережжі приречене. Військово-політичне керівництво росії доповідало путіну про необхідність евакуації ще на початку жовтня. Рішення було прийняте лише через місяць.
Херсонська наступальна операція визначила високе оперативне мистецтво та зростаючий стратегічний рівень дій керівництва ЗСУ, вона увійде до майбутніх підручників з військового мистецтва та буде вивчатися як зразкова в академіях світу.
Українці отримали потужний позитивний моральний заряд, а жителі тимчасово окупованих територій пересвідчилися – рано чи пізно вся Україна буде остаточно звільнена від ворога, а наша перемога є невідворотною. Це не означає, що вона настане автоматично. Ні, попереду ще багато крові та страждань, болю та поту, важкі бої на Донеччині і в Криму, смерті рідних та близьких.
Також дозволю собі не погодитись із шановним генералом Міллі, головою Об’єднаного комітету начальників штабів США, який говорив про стабілізацію та замороження бойових дій взимку 2022/23 років. Нагадаю йому, що під час Другої світової війни радянська армія, у складі якої воювали як українці, так і руські, свої перші перемоги над фашистською Німеччиною отримала саме взимку 1941/42 та 1942/43 років. Так що досвід є, і інтенсивність бойових дій навряд чи відчутно знизиться.
Поки що, ЗСУ воюють за тим планом, який був викладений у програмній статті генералів Залужного та Забродського, і за яким звільнення окупованого Криму передбачається навесні – влітку 2023 року.
ДВОПАРТІЙНА ПІДТРИМКА УКРАЇНИ ЗАЛИШАЄТЬСЯ
Багато експертів, у тому числі автор цієї статті, висловлювали обережні побоювання, що проміжні вибори у США можуть зруйнувати двопартійну підтримку України.
Республіканці-трампісти відверто спекулювали на питаннях військової допомоги ЗСУ, а окремі з них заявляли, що жодного центу Україна більше не отримає.
Найбільш песимістичні прогнози не справдилися.
«Червона хвиля» так і не стала дев’ятим валом республіканців у Конгресі. У Палаті представників вони отримали незначну більшість, а у Сенаті, скоріше за все, збережеться перевага демократів. До Конгресу не обралися десятки MAGA республіканців, яких підтримував Трамп.
Проміжні вибори винесли до топ-політиків США переобраного на посаду губернатора Флориди Рона Десантіса. Він став автором справжньої сенсації, перетворивши штат із того, що коливається у своїх політичних симпатіях (swing state), на справжню республіканську Флориду.
Рон Десантіс сьогодні розглядається в Республіканській партії як реальна альтернатива Трампу на президентських виборах 2024 року, і за своїми політичними поглядами є значно ближчим до класичних республіканців-рейганістів, які розуміють відповідальність США перед демократичним світом.
Незважаючи на певні проблеми з економікою та зростаючою інфляцією в США та російські інформаційні спецоперації, більшість американського суспільства продовжує підтримувати українців у їхній боротьбі з росією.
Збережеться після проміжних виборів і двопартійна підтримка військової допомоги Україні у Конгресі, водночас умови її надання стануть жорсткішими, а звітування за її використання прозорішим та суворішим.
FATA MORGANA МИРНИХ ПЕРЕГОВОРІВ
Майже аксіоматичною стала теза про те, що будь-яка війна завершується мирними переговорами. Її люблять повторювати як наші партнери, так і наші вороги. Насправді це фейк.
Іноді війни закінчуються абсолютною поразкою однієї з воюючих сторін, і аж ніяк у результаті попередніх мирних переговорів. Перед капітуляцією Німеччини у 1945 році ніяких офіційних перемовин з цією країною ні СРСР, ні США, ні Велика Британія не вели. Фашистська держава отримала ультиматум, а її керівництво просто поставили перед фактом підписання необхідних документів.
До чого цей короткий вступ?
Минулого тижня в усьому світі знову розганялася інформаційна хвиля про необхідність проведення російсько-українських переговорів та про войовничу Україну, яка чомусь хоче продовжувати воювати. Ну і далі, традиційно про неминучість мирних перемовин.
Хвиля вийшла досить потужною, оскільки за її лаштунками ховалися не лише російські сценаристи. Її вплив посилювали наративи виборів у США та корисні ідіоти кремля, які так опікуються людськими жертвами цієї війни, чомусь традиційно забуваючи, що агресором-людожером є саме росія.
Екстрений візит помічника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана до Києва був пов’язаний саме з цими обставинами. Володимир Зеленський «відпасував» американцям, заявивши, що Київ готовий до переговорів з росією, але за умови виведення російських військ із території України на кордони 1991 року, до переговорів з іншою росією, яка виконає ці умови.
Натомість український глава держави отримав чергові запевнення американських посадовців у незмінності підтримки в боротьбі з кремлем та черговий транш військово-технічної допомоги.
Здавалося б, звільнення Херсону взагалі стало сьогодні остаточним вироком для проведення мирних переговорів. Однак ні.
Через російські телеграм-канали й опозиційних блогерів з неоднозначною, прямо скажемо, репутацією, був злитий проект мирного договору, нібито погоджений Україною та її західними партнерами.
Договір передбачав повне виведення російських військ з нашої території у межах кордонів 1991 року, демілітаризацію Криму і вивід чф із Севастополя, стокілометрову демілітаризовану зону вздовж кордонів з українсько-російського та українсько-білоруського кордонів, «підвішений» статус Криму та невходження України до НАТО протягом 7 років.
Начебто цей документ був переданий російському диктатору і він напружено думає: приймати його чи ні.
Автори цього фейку не врахували лише одне: 90% українців проти територіальних поступок агресору, а невизначений статус Криму буде сприйматися саме так. Будь-яка влада, яка лише натякне на узгодження подібного документу, ризикує цією владою перестати бути лише за одну мить.
Росія цього тижня втратила не лише Херсон, а й багато інших позицій на світовій арені, зокрема серед країн G20.
Російські можновладці все більше схиляються до проведення мирних переговорів, але схоже, що вони так і не зрозуміли головного – зараз початок, умови та зміст переговорів будуть визначатися не у москві, а у Києві.
Коментарі (0)