Сільві Кауфманн, досвідчена міжнародна кореспондентка й колишня редакторка Le Monde, написала дуже переконливу, проникливу, глибоко критичну книгу під назвою Les Aveuglés (Сліпі) про те, як Німеччина та Франція впродовж останньої чверті століття помилялися щодо Путіна й Росії загалом.
Під час написання цієї книжки Кауфманн вдало використала свій багаторічний досвід роботи у сфері російської, американської та європейської зовнішньої політики. В середині 1980-х вона, як відомо, працювала кореспонденткою в Москві.
У своєму дослідженні Кауфманн доводить, що політика Польщі та країн Балтії щодо Москви була цілком правильною, тоді як Німеччина та Франція робили помилку за помилкою у відносинах із Росією. Німці були зацікавлені в імпорті дешевого російського газу та в експорті своєї техніки до Росії, тоді як Франція переважно зосереджувалась на намаганнях відродити свою колишню велич. І при цьому обидві країни наполягали на корисності поглиблення двосторонніх відносин із Путіним.
Окрім двох перших розділів, присвячених Сполученим Штатам, книга зосереджується саме на зовнішній політиці Німеччини та Франції. Сполученому Королівству в ній відводиться мало місця, втім авторка критикує Англію як традиційну безпечну гавань для грошей олігархів, хоча й визнає, що Лондон сповідує куди розумнішу політику щодо Росії, ніж Німеччина та Франція. Згадок про Італію в книзі взагалі дуже мало.
У Les Aveuglés авторка протиставляє нерозумну політику Німеччини та Франції щодо Росії цілком адекватній політиці Польщі та прибалтійських країн. Ця книжка, на мою думку, є здоровою противагою низці публікацій, присвячених політиці США щодо Росії. Загальний висновок, яким Сільві Кауфманн підсумовує свій твір, полягає в тому, що, на її думку, це були «20 років наївності, самовдоволення, зарозумілості а іноді елементарної недбалості».
ЦИТАТА: На саміті НАТО, який проходив у квітні 2008 року в Бухаресті, США хотіли надати Грузії та Україні плани дій щодо членства, але проти цього категорично виступили Меркель і Саркозі, таким чином очевидно посприявши нападам Росії на обидві пострадянські країни.
Головними героями Les Aveuglés виступають міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, колишня президентка Литви Даля Грібаускайте, прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, а головними лиходіями – колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер і колишні президенти Франції Жак Ширак і Ніколя Саркозі. Єдиними німцями, які представлені у книжці у позитивному світлі, є представники партії «Зелених», а єдиним «правильним» французом – колишній президент Франсуа Олланд.
Кауфманн найбільш розлого пише про колишню канцлерку Німеччини Ангелу Меркель, якій вона дає неоднозначну оцінку. З одного боку, Меркель їй явно подобається, але, з іншого боку, вона відверто пише про те, як Меркель помилялася щодо вступу України до НАТО в Бухаресті 2008 року, щодо Північного потоку-2, щодо України в 2014 і 2022 роках і, зрештою, щодо Путіна. На цих сторінках міститься доволі суворий вирок ексканцлерці. До президента Еммануеля Макрона авторка також ставиться із певними нюансами. Спочатку заяви Макрона звучали цілком у руслі «константи французької політики: «Ми не повинні принижувати Росію»», але Кауфманн позитивно оцінює те, як далеко Макрон еволюціонував від типово французької взаємно великодержавної позиції щодо Росії до розумної опозиції Путіну та міцної підтримки України.
Книга вдало побудована навколо основних політичних питань, таких як саміт НАТО в Бухаресті 2008 року, війна в Грузії того ж року, особливі відносини між Німеччиною та Росією, Північний потік-2 і війна в Україні 2014 року. Кауфманн також пише про широкомасштабну війну в Україні, завершивши цю главу серпнем 2023 року. Париж і Берлін дуже довго ігнорували застереження щодо небезпек з боку Росії, які висловлювали більш проникливі політики зі східного флангу ЄС, але в решті-решт Путін довів, що східні європейці мали рацію.
Хоча Кауфманн критикує політику щодо Росії і Німеччини, і Франції, критика позиції Берліна виглядає куди більш різкою, насамперед через особливо тісні німецько-російські відносини. Але у будь-якому разі, на думку авторки, Німеччина та Франція були неправі, а Польща та країни Балтії – цілком праві.
На саміті НАТО в квітні 2008 року в Бухаресті Сполучені Штати хотіли запропонувати Грузії та Україні плани дій щодо членства, але Меркель і Саркозі виступили категорично проти цього, таким чином очевидно посприявши нападам Росії на обидві країни.
Кауфманн демонструє глибоку обізнаність щодо дій Саркозі під час війни Росії проти Грузії в серпні 2008 року, зокрема, вона пише про те, як Саркозі пожертвував територіальною цілісностю Грузії. У серпні 2008 року президенти Польщі та країн Прибалтики приїхали до Тбілісі, аби висловити підтримку Грузії, але Саркозі з обурливою зарозумілістю відмовився зустрітися із лідерами «маленьких» країн, погодившись лише на зустріч із польським президентом.
Кауфман показує, як німецька політика Wandel durch Handel (трансформація через торгівлю) щодо Росії, стрижень «східної політики» Німеччини, не спрацювала. Авторка вказує на Nord Stream 2 як на «фатальну помилку» європейської політики. Найбільше вона засуджує Герхарда Шредера, а також його помічника Зігмара Габріеля, та й Меркель не дуже добре виглядає в історії з «Північним потоком». Із Мінськиим процесом щодо врегулювання на Донбасі усе, на думку авторки, дещо складніше, тому й висновок Кауфманн з цього приводу теж не настільки однозначний.
У лютому 2022 року і Париж, і Берлін до останнього були впевнені, що Путін не насмілиться розпочати повномасштабне вторгнення в Україну. Проте, як зазначає журналістка, «хоч із запізненням, але сліпі зрештою все ж таки прозріли». Кауфманн схвально висловлюється щодо німецької Zeitenwende: «Німці помітили, що їхня потрійна залежність від Росії в енергетиці, від Сполучених Штатів у сфері оборони та від Китаю в частині експорту, яка дозволяла їм жити так комфортно, також зробила їх дуже вразливими». Вона схвально цитує висловлювання Меркель: «Ми повинні взяти свою долю у власні руки». Втім, зазначаючи, що просто говорити це недостатньо. Треба втілювати цей лозунг у конкретні дії.
Сільві Кауфманн написала дуже корисну й важливу книгу для нашого глибшого розуміння політики Німеччини та Франції щодо Росії. На жаль, поки що книжка доступна лише французькою мовою. Її варто перекласти іншими мовами, насамперед англійською та німецькою, оскільки вона містить цінні ідеї, які мають стати основою нової європейської політики щодо Росії.
Андерс Ослунд є автором книги «Російський клановий капіталізм: шлях від ринкової економіки до клептократії».
Коментарі (0)