ПОГЛЯД: Дякую за сльози

Воююча Україна починається в Румунії. Румунські прикордонні дороги забиті фурами із озброєнням. Ракетами? Гаубицями? Радарами? Свою національність вони приховують у контейнерах під важкою тканиною кольору хакі.

Фури поступаються дорогою автобусу з пів дюжиною поетів із Німеччини, Ізраїлю, Швейцарії. Ми їдемо до Чернівців читати вірші. Так тут заведено: читати вірші восени. Не всі поети погодилися приїхати: час неспокійний. Нас попереджають: «Можливо, у місті немає води. Комендантська година починається о 23.00».

З міста Ясси до Чернівців ми їхали автобусом п’ять із половиною годин. Зрештою приїхали. Вода є. Наш готель на вулиці Ольги Кобилянській, у пішохідній зоні. «Розташовуйтесь. Тут безпечно».

Вранці мене будить карбований солдатський крок та вигук ротного командира: «Слава Україні!». Рота відповідає: «Героям слава!» Поруч із нашим готелем казарма тероборони. Виходить, що постояльці тут теж є певним чином військовим об’єктом.

Вранці прогулянка містом. На воротах військового шпиталю табличка: «Кафедра медицини катастроф». Два роки тому її не було. На воротах парку оголошення: «У Літньому театрі плетемо маскхалати «кікімора» для наших солдатів».

Оголошень у місті багато. У дворі музичної школи на аркуші паперу намальовано стрілку: бомбосховище за 150 метрів. На дверях поетичного Центру Пауля Целана теж написано адресу найближчого бомбосховища.

Все це українською мовою. Вона повсюди. Здається, у місті-поліглоті російську вимкнули. Нею говорять хіба що біженці з Харкова та Маріуполя. Я питаю, якою мовою говорять солдати на фронті. Мені відповідають: українською та російською, але вночі всі переходять на українську, щоб не прийняти ворога за свого.

Заходжу в ресторанчик, що потонув у зелені, не ресторан, а філія раю. У райському меню два сорти вина: піно гріджіо та к’янті. Леонард Коен байдуже співає про тисячу бездонних поцілунків.

Купую місцеві газети. У них багато некрологів, особливо в «Молодому буковинці»: «Дітки залишилися без тата», «Був прикладом для братів». Міський цвинтар приростає свіжими могилами з фотографіями солдатів. Героям слава!

У парку проходжу повз маленький павільйон комп’ютерних ігор. На стіні великими літерами написано: «Допоможемо звільнитися від реальності». Може зайти?

Увечері німецька поетеса читає вірші. Її перекладає чернівецький професор-германіст. Посеред читання вона починає плакати. Професор розгублено мовчить. Зал теж плаче. Наприкінці вечора до поетеси підходить жінка: «Дякую за ваші сльози».

Восени 2022 року в Чернівцях зустрілися німецький верлібр та українське голосіння.