Багато обставин вказують на те, що в російсько-українській війні наступає новий етап, і це може кардинально вплинути на її подальший хід. Ці зміни накопичувалися протягом вересня і врешті-решт вилилися в рішення Путіна щодо мобілізації в Росії і приєднання окупованих територій України до складу РФ.
Що передувало цим крокам?
Успішний наступ ЗСУ на Слобожанщині і фактичне оточення російського угрупування на правому березі Дніпра. Саміт ШОС в Самарканді, де стало зрозуміло не лише те, що Путіну у цій війні протистоїть глобальний Захід, а й те, що ним серйозно незадоволений також і глобальний Схід.
Наростаючий санкційний тиск, особливо з наближенням грудня, коли вступить в дію нафтове ембарго.
Втрата більш як 130 тисяч російських солдат вбитими, пораненими і деморалізованими, тобто нездатними продовжувати воювати.
Найголовніше, що Путіну дали чітко зрозуміти, в першу чергу Китай та Індія, що до саміту Великої 20-ки в середині листопада він повинен вирішити проблему, яку він сам створив, розв’язавши війну.
Плюс до всього з числа союзників РФ фактично випав Іран, у якого несподівано спалахнув серйозний внутрішній конфлікт, а також поворот у політиці Ізраїлю у відповідь на постачання Росії іранських ударних безпілотників.
Путін обрав тактику нарощування ескалації і шантаж Заходу, в тому числі ядерною зброєю. Він дає зрозуміти, що готовий йти ва-банк. Насправді, Путін хоче переговорів і перемир’я, але на своїх умовах. На умовах закріплення за Росією окупованих територій України в обмін на відмову Росії від подальшого ведення війни.
В арсеналі Кремля, очевидно, є ще оголошення воєнного стану в прикордонних областях РФ і навіть оголошення війни Україні, яка «напала» на «приєднані» території, тобто спроба перевести загарбницьку війну в Україні в «оборонну», що дасть йому змогу застосувати усі воєнні засоби і підняти патріотичну хвилю в самій Росії.
Виглядає все це примітивно, приречено і місцями навіть комічно.
Путін хоче й далі нагнітати напругу і якомога довше тримати світ у стані невизначеності в надії на те, що щось зміниться: на з’їзді компартії Китаю в середині жовтня, в результаті виборів до Конгресу США на початку листопада, під час саміту G 20, а може і просто через якесь цунамі чи землетрус.
Насправді, останні емоційні кроки Путіна з мобілізацією і «приєднанням» територій свідчать про безвихідь, в якій він опинився, і дають підстави говорити, що почалася агонія кремлівського режиму.
Ці сигнали добре читаються Заходом, який (я впевнений) не дасть жодної слабинки в питанні підтримки України. Власні його необдумані кроки загнали та утримують Путіна в глухому куті.
На таких умовах ніхто – ні Україна, ні Захід – перемовини з Путіним вести не буде. А Схід просто почекає до саміту G 20. Думаю, там з ним уже ніхто говорити не стане.
Ізоляція Путіна і початок агонії його режиму зовсім не означають, що все обов’язково закінчиться швидко. Щобільше, в стані агонії Путін є надзвичайно небезпечним і здатним на багато що. Проте, щось підказує мені, що ситуація може розв’язатись несподівано і швидко.
Три фактори вказують на це.
Жалюгідне шоу з «прийняттям» окупованих територій до складу РФ насправді відбулось тільки в пропагандистських роликах Кремля. Його головна мета: показати російському суспільству і еліті бодай якийсь результат семи місяців так званої воєнної спецоперації. Скільки людей в самій РФ (особливо серед представників владної верхівки) у це вірять, досить промовисто видно з відеотрансляції промови Путіна в Георгіївському залі Кремля.
Найкращою відповіддю на цей крок Путіна стане подальший наступ ЗСУ на всіх фронтах і подальше звільнення окупованих Росією територій України, включно з Кримом. Що зараз послідовно і відбувається.
Фактор мобілізації. Звичайно, репресивна машина РФ може мобілізувати у першій хвилі 150-200 тис. чоловіків і навіть більше. Тим більш, що Путін просто не відпустить з війська частину строковиків, які відслужили свій термін.
Питання в якості і мотивації цих «забраних» на війну солдатів. Особливо мобілізованих з національних республік. Приклад Дагестану і, частково, Якутії показовий не в плані кількості мобілізованих, він показовий як прецедент.
Думаю, в ході подальших мобілізаційних заходів так чи інакше наростатиме опір, саботаж, підпали військкоматів і втеча резервістів за кордон. Маже 300 тисяч тих, хто залишив Росію з моменту оголошення мобілізації – ось найбільш вражаючий наслідок цього кроку.
Можна лише уявити, якими будуть настрої росіян, коли додому почнуть привозити вбитих, коли приїдуть поранені і покалічені. Де в Росії після цього спалахне найперше – невідомо, але спалахне обов’язково. Тому, я вважаю, ця мобілізація з високою долею імовірності розірве Росію зсередини.
Шантаж можливим застосуванням ядерної зброї. Ми не можемо цього цілком виключати. Проте мені видається, що у разі, якщо Путін прийме рішення про застосування тактичної ядерної зброї в Україні, це неминуче призведе або до превентивного удару по РФ, або до удару у відповідь, і це буде мати наслідком вступ НАТО у війну на боці України.
Це, зрозуміло, призведе до припинення будь-яких торгово-економічних відносин з Росією, що, своєю чергою, викличе колапс її економіки впродовж одного-двох місяців.
Відносини Росії не тільки з Заходом, а й зі Сходом припиняться, оскільки жодна з великих держав не заохочуватиме вирішення конфліктів за допомогою ядерної зброї. Не кажучи вже про те, що таким чином створиться загроза самому існуванню людства.
В кожному з цих варіантів настільки самовбивчий крок Путіна лише прискорить поразку і капітуляцію РФ, загибель Російської імперії і його власний кінець.
Ми стоїмо на порозі вирішальних подій.
Погляди автора можуть не співпадати з поглядами Kyiv Post.
Коментарі (0)