Минулого тижня у Нагірному Карабасі, приналежному до Азербайджану, на який однак претендує Вірменія, знову почалися бойові дії. У результаті майже 100 осіб було вбито під час найгарячішого з 2020 року тижня насильства в регіоні. Азербайджан, ймовірно, намагався використати свою перевагу, знаючи, що Росія, традиційний гарант стабільності в регіоні, зосереджений на своєму вторгненні в Україну.
І Баку мав рацію. Минулого тижня прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян офіційно звернувся до очолюваного Москвою безпекового альянсу Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) з проханням втрутитися, застосувавши статтю IV договору про колективну оборону, яка зобов’язує організацію захищати держави-учасниці. Втім Росія не подала руку допомоги Єревану.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС!
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Росія роками намагалась показати, що НАТО – беззубий альянс. Але у цю гру може грати не тільки Москва. Тепер настав час для НАТО засосувати деякі прийоми інформаційної війни Москви щоб показати, що ОДКБ не є ефективним альянсом.
Росія історично сприймала НАТО як загрозу, тому Москва роками шукала слабку ланку в альянсі. Кремль з тривогою спостерігав за розширенням НАТО в Східній Європі у 1990-х роках, а в 2008 році Путін оголосив розширення НАТО на схід «прямою загрозою» Росії. У грудні 2021 року Путін зажадав від НАТО гарантій нерозширення на схід. А нещодавно Путін висловив ледь завуальовані погрози застосувати ядерну зброю після оголошення Фінляндією та Швецією про свій намір приєднатися до НАТО після вторгнення Росії в Україну. Також з початку вторгнення Кремль звинувачує НАТО у веденні проксі-війни з Росією руками українців.
Росія давно намагається зобразити НАТО паперовим тигром. Хоча пряме зіткнення між Росією та Заходом малоймовірне, Москва активно шукає слабкі ланки НАТО. Москва давно сподівалася втягнути НАТО в якийсь локальний конфлікт, через який лідери НАТО відмовились би розпочинати війну, що дало б Кремлю змогу виставити статтю 5 договору НАТО порожньої обіцянкою. Риторика західних лідерів навіть сприяла цьому. У 2018 році президент Франції Еммануель Макрон заявив, що НАТО переживає «смерть мозку». У 2018 році президент США Дональд Трамп вголос задавався питанням, чи варто США захищати «крихітну» Чорногорію після вступу країни в НАТО.
Але ці заяви самі по собі не можуть задовольнити Путіна, і Москва працює над розпалюванням етнічної напруженості та протестів у державах-членах НАТО на Балканах, розгортаючи інформаційні операції та активізуючи свою агентуру у регіоні. Наприклад, Сербія, де-факто проксі Росії, нещодавно знову загострила напруженість через косовські номерні знаки, допомагаючи Кремлю перевірити готовність НАТО втрутитись у локальний конфлікт. Так само Москва розпалює релігійну напруженість в Чорногорії через Сербську православну церкву. Москву також звинувачують у масованих кібератаках у двох країнах-членах НАТО, Чорногорії та Албанії, у вересні.
Хоча минулого місяця НАТО чітко заявило, що втрутиться у випадку ескалації в Косово, російські ЗМІ поширили повідомлення, що НАТО кинуло Косово напризволяще. Однак Захід міг би чомусь навчитися у Росії і використати це проти неї самої. Адже стало зрозуміло, що саме Росія, а не Захід, ненадійна в захисті своїх союзників – і НАТО має розповісти про це світу.
Відмова Росії втрутитися у конфлікт навколо Карабаху та допомогти Вірменії не залишилася непоміченою для народу Вірменії. Москва прямо зобов’язана договором ОДКБ захищати Вірменію в разі збройного конфлікту, але вона віддала перевагу ролі посередника зчасу посилення конфлікту в 2020 році. У результаті минулої неділі сотні людей зібралися в Єревані, вимагаючи від Вірменії вийти з очолюваного Москвою безпекового блоку.
Нещодавні протести проти ОДКБ у Вірменії дають НАТО чудову можливість викрити перед усім світом ненадійність Росії як союзника. НАТО має використовувати засоби інформаційних операцій, щоб звернутися до традиційних союзників Росії у Білорусі, Казахстані, Молдові, на Балканах і сказати їм правду – що Росія відмовилася допомогти своїй договірній союзниці Вірменії, коли та найбільше потребувала допомоги.
Також варто було б налагодити контакти з африканськими лідерами. Росія використовує інформаційний простір Африки, щоб звинувачувати США та їхніх союзників у розпалюванні війни в Україні та у створенні дефіциту продовольства на Африканському континенті. Сирійський лідер Башар Асад природно є ще однією слушною мішенню такої операції. Цілком покладаючись на російську щедрість у підтримці своїх інтересів та влади, він повинен усвідомити, наскільки насправді слабкою та непевною є тепер позиція Москви.
Замість того, щоб дозволяти Росії експлуатувати НАТО, треба дати Путіну зрозуміти, що якщо його режим продовжить підривати альянс, він може розраховувати на симетричний тиск на членів ОДКБ – взаємну люб’язність з боку НАТО.
Оригінал англійською тут
