У тісному бліндажі боєць із позивним "Кидар" розливає чай у пластикові стаканчики і обережно ставить на столик металеву кружку з окропом. До чаю є плитка молочного шоколаду.
"Ось так святкуємо Новий рік", – сумно усміхається він.
На блакитні очі Кидара навертаються сльози, але він стримується і розповідає про те, як уже кілька місяців разом із побратимами тримає фронт на Бахмутському напрямку.
Ці чоловіки вже давно не бачили своїх рідних. Деякі з них воюють із 25 лютого, а деякі у війську ще довше. Кидар дуже сумує за сім'єю: "Кожного року святкував Новий рік і Різдво з сім'єю і навіть не задумувався, просто жив. А тепер згадуєш рідних, коханих… Як все було добре, святково… Тепер ми на війні. І в будь-який момент може бути наказ іти на бойове завдання. Тож нам тут не до святкувань".
Кидар і його бойовий побратим Зеник вже три місяці живуть в маленькому окопі. Обидва служили в 2015 році, після цього повернулись додому, але познайомились лише після повномасштабного вторгнення Росії.
"Ми всі тут стали однією сім'єю, найближчими друзями, братами, психологами. Бо інших немає. Ми так звикли один до одного, що навіть розуміємо, хто про що думає. Як святкуємо? Зібралися, поговорили, посміялися і – за роботу", – каже Зеник.
І він, і Кидар зізнаються, що зараз набагато важче, ніж у 2015-му, і не тільки тому, що зросла активність ворога, а й тому, що тоді вони знали, коли нарешті повернуться додому.
"Сьогодні про повернення додому ніхто не думає. Ми будемо тут до кінця – до перемоги!", – каже Кидар.
Кидар – зв'язківець, а Зеник – водій машини, на якій встановлена РСЗВ "Град".
Усі в їхній батареї – з різних куточків України. Кидар і Зеник, наприклад, із Західної України. Інші – з Харківщини, Черкащини, Запоріжжя. Село одного з бійців – Миколи – звільнили у вересні, а сім'ї двох його побратимів досі під окупацією в Мелітополі.
"Я в армії з 2020-го. Давно не бачив своїх рідних. Вони в Мелітополі. Зв'язку з ними майже немає. Весь час про них думаю. Окупанти поводяться з людьми дуже жорстоко, змушують брати російські паспорти, стежать за кожним кроком. Страшно навіть подумати, що б вони зробили з моїми батьками, якби взнали, що їхній син – український артилерист", – каже солдат із позивним Хвостик.
Перед самим Новим роком ці бійці висунулись на позицію для стрільби з РСЗВ "Град" і відкрили вогонь по ворогу точно о 00:00 1 січня.
"Ось так святкуємо. Ми хочемо перемогти. Повернутись додому. Обійняти рідних. І забути все, як страшний сон. І щоб більше такого не було. Але все буде добре… Сподіваюся, що мрія всіх українців – мир – збудеться в цьому році", – каже Зеник.
Бахмутська ділянка фронту, де зараз воює ця бригада, є однією з найскладніших у цей період війни.
Як раніше зазначив Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, на цій ділянці російські війська кількісно переважають українські в 10 разів.
Картина біля Бахмута жахлива: всі будинки повністю зруйновані, поля у вирвах, у кожному погляді й подиху – біль.
За майже 11 місяців вторгнення Росії це була психологічно найважча зйомка в моєму житті.
Але Україна тримається. І це найголовніше.
Погляди автора статті можуть не збігатися з поглядами редакції Kyiv Post.
Коментарі (0)