Генерального секретаря Єнса Столтенберга номінували на Нобелівську премію миру. І це символічно. Генсек НАТО справді є типовим клерком міжнародних структур доби всеосяжного миру, інфікованого тотальним пацифізмом. Тим самим пацифізмом, який, на жаль, веде до війни. Це самий такий Генсек НАТО, який потрібен світові, що роками проводить безкінечні дебати про те, чи підвищувати витрати на оборону до 2% ВВП, чи не робити цього. Бо в Москві це можуть сприйняти як недружній знак.
Але Єнс Столтенберг не підходить для періоду війни. У ці тяжкі і темні часи світові потрібні лідери іншого типу. І вони є. Ті, хто розуміють, що ворог, який руйнує цивілізацію і вбиває людей, сприймає лише сильних суперників. А політика умиротворення і роззброєння лише підштовхують ворога до війни. У Путіна за такої реакції спрацьовує інстинкт хижака. Він, як гієна, яка відчуває слабкість, кров і страх, атакує жертву.
Політика обережних чиновників, які боялись налякати Путіна наближенням НАТО чи збільшенням витрат на оборону, провалилась з тріском під свист російських ракет й авіабомб. Ця політика призвела до найбільшої з часів Другої світової війни на європейському континенті. Адже Володимир Путін роками відчував ейфорію від самого усвідомлення, що його бояться. І продовжував накачувати свою армію трильйонами доларів, зароблених на торгівлі енергоносіями з тими, хто не наважувався збільшувати видатки на оборону до знаменитих 2% ВВП.
У підручниках політології для майбутніх поколінь політиків треба прописати жирним шрифтом цей імператив: політика загравання з диктатурами не зупиняє війни. Вона їх провокує. І тепер, коли війна Росії з Україною вирує, ми з вами розуміємо: коли партнери передають нам поштучно необхідні артилерійські системи або засоби ППО - це не тому, що вони жадібні. А тому, що у них у самих цих видів зброї небагато. Або й взагалі немає на озброєнні. Наприклад, система IRIS-T приїхала в Україну одразу після її випробувань виробниками в Німеччині...
Тим більш дивно те, що світ бачив результати «політичного пацифізму» й обережних заяв (якби нікому не зіпсувати ранковий настрій у Москві) з 2014 року, коли Росія почала цю війну. І реально був час, щоб скоригувати свої позиції. Натомість світ, ніби зачарований, спостерігав за приготуваннями путінського режиму до масштабного вторгнення. Це виглядало так, ніби цей світ перебуває в прострації або політичній комі. Під супровід заяв Генсека НАТО Єнса Столтенберга про те, що війна не повинна вийти за межі України.
Ну що ж, «дякуємо» за таку політичну «далекобачність», яка ніби посилала сигнал окупантам: тут можна воювати, а тут – ні. Тут можна стирати міста з землі, а тут – ні. Тут можна вбивати людей, а тут – ні. Коли Генсек це говорив, він же напевно розумів, що саме так його зрозуміє путінський режим!
Треба визнати: Європа виявилась неготовою до війни і лише зараз відновлює свою здатність чинити спротив. Відновлює повільно, виділяючи гроші на оборону і запускаючи виробництво бойової техніки й засобів протиракетної оборони. Повертаючи американські війська на континент. Військові США нині прибувають у Фліссінген в Нідерландах. Після цього вони прямуватимуть до Литви та Польщі, щоб посилити східний фланг Північноатлантичного альянсу. В цій передислокації американцям допомагатимуть військові з Нідерландів.
Нинішнє посилення східних демократій Європи доволі відчутне: це 1275 одиниць техніки, в тому числі знамениті танки М-1 Abrams, про які мріють військові в Україні. Схід континенту також буде посилено бойовими машинами піхоти Bradley. І це теж погана новина для російських генералів та їхнього головнокомандувача Путіна. Річ у тім, що БМП Bradley є машинами прикриття танків Abrams. І всі ці переміщення військ і техніки свідчать, що американці готові вступити у бій у випадку агресії Росії з території Білорусі проти однієї з країн НАТО. І, судячи з усього, готові до контрнаступальних дій у випадку російського удару у західному напрямку.
Думаю, аналітики в Москві і Мінську це чудово розуміють. І ця перспектива їх не тішить. Бо вони не можуть просунутись на глибокому сході України, щодня по кілька разів штурмуючи Бахмут і Соледар, втрачаючи при цьому тисячі своїх військових. Серед яких значна частина щойно мобілізованих, які ще вчора були цивільними і підтримували вторгнення в Україну, сидячи перед телевізорами на своїх диванах.
Ба більше, якщо дозволити собі трохи помріяти, можна припустити, що частина цієї могутньої військової техніки, яку США перекидають на схід Європи і яка присутня в запитах українських військових до наших партнерів, з часом може бути передана на озброєння української армії. Натомість посилення східного флангу НАТО американці забезпечать новою технікою, яка надходитиме на континент з заходу.
На щастя, Збройні Сили України дають таку можливість вільним націям - виправити власні помилки. Кожен свою ціну при цьому платять всі. Найвищу ціну, власними життями, платять українці.
Звісно, на Єнса Столтенберга не можна списувати всі помилки вільного світу. Він лише Генеральний секретар. Фактично - політичний спікер альянсу. Але повірте, і спікери мають вагу у демократичному світі. Вони зустрічаються з лідерами за зачиненими дверима, мають можливість доносити справжню ситуацію й рівень загроз, дають інтерв'ю, спілкуються з військовими.
Втім я не здивуюсь, якщо Єнс Столтенберг все ж отримає Нобелівську премію миру. Він справді Генеральний секретар НАТО, який є голубом миру. І був би цілком на своєму місці у світі добра, світла, тепла, любові до ближнього. Але ми живемо в іншому світі, якому потрібні інші лідери. Й інший Генеральний секретар НАТО. Які розуміють іншу формулу співіснування з подібними московському режимами: «Хочеш миру – готуйся до війни!»
Коментарі (0)