ПОГЛЯД: Годі називати це “гібридною війною” – час назвати дії Росії тим, чим вони є

Гібридні операції на східному фланзі НАТО стали звичним явищем. Західні розвідувальні служби попереджають, що Росія та Білорусь не просто продовжують таку діяльність — вони її посилюють і неухильно наближають до межі відкритої війни. Саме тому важливо називати речі своїми іменами.

Спектр дій, які зазвичай називають «гібридними», надзвичайно широкий: від, здавалося б, нешкідливих інцидентів до дій, що становлять пряму загрозу для людського життя.

Серед прикладів: прольоти військових літаків над Балтійським морем із вимкненими транспондерами, які перехоплюють винищувачі НАТО; пожежі на складах; диверсії на залізницях; вибухові пристрої у вантажних відправленнях; організований міграційний тиск на білоруському кордоні; глушіння сигналів GPS; присутність у Балтійському морі так званого «тіньового флоту» Росії; когнітивні операції, спрямовані на ослаблення громадської підтримки України; провокації та політично мотивовані графіті.

Росія роками прагнула розширити цей спектр нібито «гібридних» дій. Але де ж його межа?

Збільшення частоти й інтенсивності цих операцій зробило їх тривожно звичними. Дедалі небезпечніші інциденти стають частиною повсякденної реальності, притупляючи чутливість громадськості до ескалації.

Оскільки Росія поступово зміщує межі прийнятної поведінки, наша термінологія має стати точнішою. Сьогодні термін «гібридна війна» використовується для опису всього — від незаконних графіті до атак, що ставлять під загрозу життя людей та завдають величезних економічних збитків.

Яка мета — і де пролягає червона лінія?

Росія переслідує кілька стратегічних цілей за допомогою дій, що залишаються нижче порогу звичайної війни. До них належать: вселення страху та «втоми від війни» у західних суспільствах; змушення урядів збільшувати видатки на безпеку за рахунок інших пріоритетів — зокрема, військової та фінансової підтримки України; розпалювання ворожості до України (не рідкість, коли російські спецслужби вербують громадян України); і, зрештою, досягнення політичних цілей іншими засобами, ніж відкрите військове протистояння.

Кремль розуміє, що Захід переважає Росію за технологіями, багатством, демографічними показниками та військовою потугою, тож вона діє в тих сферах, де може ефективно конкурувати — і часто з надзвичайно низькими витратами.

НАТО є, по суті, оборонним альянсом, і західні уряди докладають усіх зусиль, щоб уникнути прямого військового конфлікту з Росією. Це дозволяє Кремлю випробовувати та поступово зміщувати «червоні лінії», а проти нього зазвичай застосовують такі політичні заходи, як висилка російських дипломатів або додаткові санкції. Чи може НАТО відповісти військовими засобами? Безумовно — але лише після значних людських втрат. Усе, що не доходить до такого порогу, зазвичай розглядається як ворожа діяльність, а не як акт війни.

Слова та визначення мають значення

Те, що ми називаємо гібридними операціями, має кілька характерних рис. Вони часто перебувають у правових «сірих зонах», що ускладнює встановлення відповідальності. Визначити, хто саме дав наказ на проведення тієї чи іншої операції, часто неможливо.

Коли контрабанда перетинає кордон з Білорусі до Литви, це лише справа рук злочинних угруповань, чи ж за цим стоять білоруські державні органи та спецслужби?

Якщо озброєні російськомовні «зелені чоловічки» з’являються в регіонах, де живуть російські меншини, цей інцидент теж можна представити як місцеву ініціативу, а не як керовану державою операцію — як це бачив світ в Україні у 2014 році.

Ці неоднозначності роблять надзвичайно важливою точність формулювань.

Інакше термін «гібридна війна» ризикує перетворитися на не більше ніж механізм «повільного варіння жаби»: нормалізацію дедалі агресивніших дій, оскільки всі вони підпадають під одну розмиту категорію.

Навіть якщо багато з цих операцій наразі викликають більше страху, ніж фізичного руйнування, вони формують суспільні уявлення та поступово переосмислюють те, що вважається прийнятним. Це питання стане ще важливішим, коли війна в Україні врешті-решт застигне.

Швидше за все, західні уряди намагатимуться уникнути нової ескалації та чергового повномасштабного конфлікту — можливо, за рахунок України. Чи буде це означати й терпимість до ще більшої російської агресії? Мало хто з серйозних спостерігачів вірить, що Росія враз відмовиться від своїх ревізіоністських амбіцій і стане мирним сусідом. Кремль продовжуватиме перевіряти, як далеко може зайти.

Досі реакції Заходу залишалися, за невеликим винятком, переважно політичними. Тому надзвичайно важливо, щоб Захід встановив чіткі межі — не лише для Росії, а й для самого себе.

Почати слід із використання правильних слів.

Якщо операція насправді є терористичним актом, замовленим спецслужбами ворожої держави, її слід назвати саме так. А універсальний термін «гібридна війна» може охоплювати практично будь-що — і тим самим сприяє постійному розширенню «червоних ліній» Росії.