«Шість шляхів, якими Україна йде до перемоги» – це спільний проект Kyiv Post і Byline Times, який висвітлює українську винахідливість, стійкість і рішучість, проявлені впродовж першого року повномасштабного вторгнення Росії.
Після року справжньої повномасштабної війни та кількох мільйонів випущених снарядів українські артилерісти вже мають блискучу репутацію через ту гнучкість та інноваційність, яку вони постійно демонструють, можливо, навіть на рівні та за стандартами НАТО. А їхнє рішення поставили гаубиці на баржі, щоб здобути перемогу на морі, є справді нестандартним і креативним.
17 червня дві гармати Збройних сил України відкрили вогонь по острову Зміїний, стратегічній точці в північно-західній частині Чорного моря приблизно за 40 кілометрів від узбережжя України.
Окупований російськими військами на початку війни, острів був перетворений Кремлем на морську цитадель, нашпиговану зброєю, з якої росіяни контролювали морські шляхи між Стамбулом, Румунією, Болгарією та Україною.
Вдарити по російському підрозділу, який там закріпився, було непросто. Берегова лінія навпроти Зміїного дуже болотиста, а найближча дорога, здатна витримати 28-тонну гаубицю, проходила за добрих 80 кілометрів від небагатьох потенційних вогневих позицій.
Максимальна дальність пострілу української гармати, спорядженої для виконання цього завдання (38 кілометрів), очевидно була недостатньою, щоб дістати до острова. І навіть якби українці спробували це зробити, існував ризик, що коли вони відкриють вогонь, одна чи одразу обидві їхні гармати разом з гармашами потонуть у прибережній багнюці.
Зморені та спітнілі українські артилеристи змушені були тоді боротися з багнюкою та нетривким грунтом, з комарами та сонячними опіками, але через
13 днів бомбардування Зміїного справа була зроблена – росіяни втекли звідти, а воєнна історія поповнилась ще одним унікальним епізодом, який демонструє надзвичайну вправність українських артилеристів.
День за днем бійці гарматного розрахунку, оператори безпілотників, сержанти-зв’язківці, капітани барж та інженери гуртом перетягували гаубиці, вага яких вдвічі перевищує вагу комбайну John Deere, з барж на берег, звідки гармаші випускали від 80 до 100 155-мм снарядів по Зміїному, потім гаубиці завантажували на баржі та транспортували до місця укриття. Там воїни могли трохи поїсти та поспати, перш ніж повторити все наступного дня.
На пізній стадії цієї операції артилерійська атака ЗСУ, посилена менш точними ракетами великої дальності, нашпигувала скелястий острів площею 1,5 квадратних кілометра фугасами. Росіяни відстрілювалися, але не дуже влучно.
Піхота спецназу ЗСУ з невеликих човнів висадилася на острів через тиждень, де побачила майже місячний ландшафт. Практично всі бойові машини, озброєння, яке обслуговував екіпаж, радар ППО і склад провізії, розміщені росіянами на Зміїному – де, як вони вважали, все це перебуває у безпеці поза зоною досяжності українських гармат – були знищені.
Супутниковий знімок влучань і пошкоджень внаслідок обстрілу української артилерії окупованого Росією острова Зміїний, зроблений 21 червня 2022 року. ФОТО Mil.In.Ua.
Першим про проведення цієї операції оголосив 30 червня командувач української армії Валерій Залужний. Пізніше її деталі були підтверджені багатьма незалежними новинними платформами та українськими офіційними особами, зокрема офіцером Об’єднаних сил «Південь» у коментарях Kyiv Post.
«Українські Збройні Сили довели, що надзвичайно швидко навчаються та адаптуються. Це може здатися природним, але насправді це рідкісна риса в багатьох арміях, у тому числі в деяких арміях НАТО, які застрягли на застарілих доктринах і догмах», – говорить Уес О’Доннелл, аналітик з питань безпеки та військовий письменник із Мічигану.
«Україна довела силу бойової імпровізації та здатності експериментувати з новими технологіями та тактиками безпосередньо під час бойових дій. Насправді це дуже креативне мислення. Рухайтеся швидко, пробуйте нові речі, відкидайте те, що не працює, і беріть на озброєння те, що працює», – додає О’Доннелл.
Не можна сказати, що під час обстрілу Зміїного все йшло за планом. Багато що пішло не так. Використовувана зброя – 28-тонна гаубиця українського виробництва «Богдана» та 17-тонна гаубиця французького виробництва «Цезар» – неодноразово застрягали у вологому грунті, а часом виникала реальна загроза , що вони перекинуться на бік під час руху на баржі або з’їзду з неї.
Виявилося, що 155-міліметрові гармати стандартів НАТО не розраховані на сотні пострілів при максимальному заряді. У них вийшли з ладу ущільнювальні кільця. Стволи перегрівались, і їх треба було охолоджувати. Нарізи зносилися. Все це впливало на влучність пострілів і створювало чимало інших проблем.
У телевізійних коментарях у програмі новин «Орестократія» 14 липня Мирослав Гай, учасник операції, сказав, що українські артилеристи виявили, що натівські снаряди, спеціально сконструйовані так, щоб вони вибухали над ціллю для нанесення максимальних ушкоджень, майже неможливо побачити, якщо вони вибухають над водою. Це ускладнювало коригування вогню.
Навіть якщо оператор безпілотника бачив детонацію снаряда і хотів внести корективи, дані стрільби повинні були пройти через принаймні двох штабних офіцерів, які переглядали власне відео обстрілу, і ці двоє цілком могли внести неправильні корективи.
Проте наполегливість, вдумливе ставлення до вказівок старшого офіцера та спільне бажання знищити росіян допомогли подолати ці перешкоди, йдеться у звітах.
Перша ж велика українська артилерійська перемога, також значною мірою імпровізована, була здобута в перші дні війни, коли російські десантники, намагаючись захопити аеродром Гостомеля на північ від Києва, виявили, що зона їхнього десантування перебуває під вогнем гаубичної бригади ЗСУ, дислокованої неподалік.
Співпрацюючи з цивільними добровольцями з підрозділів територіальної оборони, які хоч і не мали артилерійської підготовки, але чудово знали місцевість, українські гармаші приблизно за тиждень розбили елітні російські піхотні формування.
Український артилерист кидає відстріляний снаряд під час ведення вогню по російських позиціях на околицях Бахмута у грудні 2022 р. ФОТО AFP.
Перші успіхи, такі як оборона летовища Гостомеля, і різке скорочення запасів снарядів (українські артилеристи ведуть вогонь дуже потужно і за тиждень запеклих боїв можуть вистрілити приблизно вдвічі більше 155-міліметрових снарядів, ніж зараз виробляє Америка за рік), допомогли наприкінці березня переконати США та НАТО надіслати в Україну перші західні артилерійські установки, зокрема легку буксирувану американсько-британську гаубицю M777.
За будь-якими стандартами мирного часу завдання, яке поставили українським артилеристам – протягом кількох тижнів освоїти нову артсистему і одразу почати використовувати її в бойових умовах – видається завданням майже неможливим.
На початку травня українські артилеристи, які отримали від 60 до 80 гармат М777, потрапили на фронт і зупинили останню повноцінну загальновійськову операцію Росії у цій війні – невдалу операцію, в ході якої Кремль намагався перекинути штурмові мости через річку Донець.
«Американці дали нам інструменти, і ми виконали свою роботу», – сказав Kyiv Post у січневому інтерв’ю на одній з ділянок фронту Сергій*, офіцер-артилерист, який брав участь у тих травневих боях.
«Ми поставили стіну вогню, вони спробували інший перехід, і ми поставили там нову стіну вогню».
«Як тільки [на Заході] усвідомили, що Україна в принципі здатна протистояти армії РФ, і як тільки стало зрозуміло, що використання Україною пробних партій артилерії НАТО є дуже ефективним, поставки стали масштабними», – сказав Олег Їжак, керівник відділу регіональних та громадських досліджень Національного інституту стратегічних досліджень.
«Питання щодо провокування Росії тут, здається, було другорядним». HIMARS і подібні до них високоточні ракетні системи M270 почали надходити до українських сил у значній кількості в червні.
З їх допомогою артилеристи ЗСУ методично знищувати російські склади боєприпасів і штаби. За непідтвердженими повідомленнями та розповідями офіцерів 107-ї реактивної артилерійської бригади Kyiv Post, були також знищені щонайменше три високопоставлених російських генерала.
Наразі Київ чітко доводить Вашингтону, що українській артилерії можна довірити навіть ракети більшої дальності та інше передове військове обладнання. Під час битви під Вугледаром, яка досі триває, українські артилеристи широко застосовують високотехнологічну західну артилерію, про що свідчать відео в соцмережах, розповідь Kyiv Post офіцера, який служить на цьому напрямку, а також опубліковані розповіді російських військовополонених. З її допомогою українські артилеристи дуже влучно доставляють міни у засідки наступаючих російських військ.
Серед інших нововведень, впроваджених українськими артилеристами за останні 12 місяців – широке використання краудсорсингового програмного забезпечення для керування вогнем, розведення окремих гармат вдвічі, а іноді навіть утричі далі одна від одної, ніж це передбачено доктриною НАТО, під’єднання відеопотоків із краудсорсингових дронів до центрів управління вогнем, а також скороченні терміну підготовки стрільців з шести місяців (як в арміях НАТО) до восьми тижнів.
Але міжнародні спостерігачі, військовослужбовці ЗСУ та незалежні українські аналітики погоджуються, що критично важливим фактором успішності української артилерії є, без сумніву, кількість снарядів, достатня, щоб ефективно нищити росіян.
Український військовослужбовець артилерійської частини 80-ї десантно-штурмової бригади гладить бродячу собаку під Бахмутом 7 лютого 2023 року. ФОТО AFP
Приблизно чотири з п’яти снарядів, застосовуваних ЗСУ на даний час, вже відповідають стандартам НАТО. Чи переможуть українські воїни у цій війні, безпосередньо залежить від того, скільки сотень тисяч гаубичних снарядів стандартів НАТО ЗСУ отримають від своїх союзників і як швидко, підкреслюють військові експерти.
«Так само, як під час Першої світової війни, логістика все вирішувала і у Другій світовій. У кого більший запас ресурсів, той і переміг», – сказав командир 45-ї окремої артилерійської бригади полковник Олег Файдюк в інтерв’ю «Українській правді» 7 лютого.
Він сказав, що впевнений, що за наявності достатньої кількості боєприпасів його артилеристи зупинять усі атаки росіян і зрештою виграють війну. «Мені подобається говорити, що коли ця війна закінчиться, українські артилеристи будуть викладати у Вест-Пойнті», – говорить О’Доннелл.
*Прізвище не розголошується на прохання військовослужбовця.
Коментарі (0)