15 травня виповнилось 150 років з дня народження гетьмана Павла Скоропадського – однієї з найбільш суперечливих постатей в історії українського державотворення. Діяльність гетьмана Скоропадського оцінюється істориками по-різному: хтось важає його талановитим воєначальником, умілим державником та палким патріотом, а інші – зрадником України та авантюристом.



Портрет пані Скоропадської з двома синами (Павло — зліва у синьому костюмі). Робота художника Миколи Ґе

Павло Петрович Скоропадський народився 15 травня 1873 року в місті Вісбаден, Німеччина. Коли хлопчику виповнилося 5 років, родина повернулася в Україну та оселилась в родиному маєтку у м. Тростянець, сучасна Сумщина. Рід Скоропадських належить до найбільш шанованих, впливових та заможних козацько-старшинських родів старої України та має спорідненість з п'ятьма гетьманами України. З дитинства Павла оточували безліч предметів старовинного козацького побуту та портрети гетьманів. В родині шанували українську мову, культуру, історію, дотримувались українських звичаїв та традицій. З таким родоводом та генетичним кодом Павло Скоропадський просто не мав права не залишити свого сліду в історії України.


Родинний герб Скоропадських

І він гучно увійшов в історію, залишившись назавжди останнім  гетьманом України. 29 квітня 1918 р., на з’їзді, скликаному в Києві Лігою Землевласників, на який з усієї України з’їхалось 6500 делегатів, було оголошено простворення Української держави на чолі з Гетьманом, 45-ти річним Павлом Скоропадським. Того ж дня П. Скоропадський разом із прибічниками оголосив про встановлення «Української Держави» та
опублікував «Грамоту до всього українського народу», в якій Гетьман заявляв, що тимчасово бере на себе всю повноту влади. У Софійському соборі єпископ Никодим здійснив миропомазання новообранного Гетьмана, а на Софійському майдані відслужили урочистий молебень.
 


Молебень на Софійському майдані після проголошення Павла Скоропадського гетьманом України. 29 квітня 1918 рік

Гетьманство Скоропадського тривало не довго, близько семи місяців (з квітня по грудень 1918 року), але за цей час йому вдалося в надзвичайно важких умовах революції та громадянської війни провести фундаментальні державні реформи та зробити з України сильну, самодостатню державу, на яку змушені були звернути увагу сусіди як на Заході, так і на Сході. А найголовніше, він значно посприяв відродженню національних традицій, коли провів тотальну українізацію всіх сфер життя та створив моду на все українське.  

І як би не сперечалися історики, за часів гетьманства Скоропадського б
уло зроблено дуже багато важливих кроків для відновлення України. Навіть противники Скоропадського змушені були визнати, що в часи гетьманату Україна стала островом стабільності на розбурханих революцією теренах колишньої Російської імперії. В Українській державі існувала стабільна валюта й добре розроблена податкова система. Гетьман домігся стабілізації фінансової системи і створення повноцінного державного бюджету Української держави, також за його часів було затверджено державну символіку й ухвалено закон про українське громадянство . За його правління знову почали стабільно працювати поліція, пошта і залізниця. Почалося формування постійної армії, яка складалась з 8 армійських корпусів, а також військово-морського флоту та навіть авіації.


У першому ряду (зліва направо) - голова Ради міністрів Української держави  Федір Лизогуб і гетьман Павло Скоропадський. Посередині позаду - перший глава уряду Української Держави Микола Сахно-Устимович. Київ, жовтень 1918 року

Колишні російські університети оголосили українськими державними.
По всій країні було введено обов’язкове вивчення у школах української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства. У листопаді 1918-го в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких було видруковано кілька мільйонів підручників. 6 жовтня 1918 року на основі Українського народного університету в Києві було відкрито Український державний університет. У російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси, Ніжина відкрились кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Науковцям надали право захищати дисертацій українською мовою.

Також за часів Скоропадського були засновані Український державний університет у Кам'янці-Подільському, історико-філологічний факультет у Полтаві, створені Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми і опери, Українська державна капела, Український симфонічний оркестр,
Державний народний театр, Державний драмтеатр, Молодіжний драмтеатр, Залізничний театр, Херсонський український драмтеатр, Драматична консерваторія, Державна драматична школа та інші культурні установи. В цей період в Харкові була створена перша оперна школа, а також Музично-драматичний інститут імені Лисенка. Окрім того, створено було багато бібліотек, музеїв різного спрямування, хорів та оркестрів.

Advertisement
Advertisement
Advertisement
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Кульмінацією тогочасного наукового життя стало відкриття в листопаді 1918 року Української академії наук. УАН мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний  і відділ соціальних наук . Також при УАН діяли постійні та тимчасові комісії за різними напрямами, наприклад, із вивчення природних багатств України, археографічна, «для складання словника живої української мови», «для складання біографічного словника діячів України», із соціальних і правничих питань.

 
Українська академія наук Фото:1918 рік

2 серпня 1918 року
було засновано Національну бібліотеку Української Держави (зараз Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.

В
иступаючи в червні 1918 року перед слухачами учительських курсів, Скоропадський сказав: «Весь час об’єднаного життя України з Московщиною можна назвати тяжким 250-літнім ярмом національної неволі українського народу. На протязі цього довгого часу московська політика помосковлення й централізму зробила те, що український нарід забув, хто він і чиї ми діти. Дійшло навіть до того, що більшість синів України соромились називати себе Українцями, вживати свою рідну мову, уважаючи її за мову мужицьку, навіть носити національні прізвища».

Гетьманат Скоропадського прагнув розширення держави за рахунок українських етнічних земель, а також важливих для держави територій. На півночі до його складу були інкорпоровані Пінський, Мозирський і Річицький повіти, де проживало змішане українське й білоруське населення. Суверенітет Української держави поширювався на Холмщину й Підляшшя, де існувала Холмська губернія. Робилися кроки по приєднанню Кубані, українських повітів Бессарабії (Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського), а також українських етнічних територій, що належали Війську Донському. В результаті економічної блокади Криму в серпня 1918 р. цей півострів теж став частиною Української держави. Українською стала значна частина чорноморського флоту.  Навіть радянська Росія визнавала суверенітет Української держави.


Розвиток релігії за часів гетьманату Скоропадського полягав у підвищенні авторитету Української Православної Церкви, яка стала автономною у складі Російської Православної Церкви. В цю епоху розпочався також розвиток Української Автокефальної церкви.
Україну визнали 30 держав. У Києві розташовувалися постійні представництва десяти з них. А українські посольства та консульства з'явилися у 23 країнах світу.



Прийом у Гетьмана Павла Скоропадського, Київ, 1918 рік. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Восени 1918 року зовнішньополітичні орієнтири Павла Скоропадського різко змінились: листопадові революції в Австро-Угорщині та Німеччині спричинили крах його політичних союзників в цих країнах, що, своєю чергою, підірвало основу стабільності гетьманської влади, і 14 листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія – нелегальне урядове формування, створене 13 листопада на таємних зборах опозиційного до гетьмана Українського Національного Союзу – закликала до повстання проти Скоропадського. Повстання почалось 16 листопада виступом проти гетьмана Січових стрільців у Білій Церкві.

 

Після низки поразок урядових військ, втрати Харкова і Одеси та початку облоги Києва, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про своє зречення влади. 19 грудня Директорія на чолі з Володимиром Винниченком урочисто в'їхала до Києва і було відновлено Українську Народну Республіку.



Гетьман Павло Скоропадський

Після зречення гетьманства Скоропадський опинився в еміграції в Німеччині. За кордоном колишній гетьман активно включився в політичне життя української діаспори. Він очолив гетьманський рух, який сприяв поширенню ідей консерватизму в українському середовищі, активно допомагав українським студентам та був співорганізатором багатьох філій гетьманських осередків у світі. Також Скоропадський посприяв заснуванню в 1926 року Українського наукового інституту при Берлінському університеті, який відіграв помітну роль у розвитку української науки й культури.


Павло Скоропадський у колі родини

Сімейне життя Скоропадського склалося вдало. У 1897 році він одружується з жінкою на ім’я Олександра
. Дружина в усьому підтримувала свого чоловіка, була йому вірним порадником. У сім’ї Скоропадських народилося шестеро дітей.


Могила Павла Скоропадського м. Оберстдорф

Загинув останній гетьман України випадковою і безглуздою смертю. 16 квітня 1945 року Скоропадський їхав автомобілем неподалік міста Платтлінг в Баварії, де потрапив під авіаобстріл американських ВПС. Внаслідок цього він зазнав контузії. За десять днів 71-річний Павло Скоропадський помер в лікарні бенедиктинського чоловічого монастиря у місті Меттен, де й був похований. Пізніше прах гетьмана був перевезений до Оберстдорфа на півдні Баварії.

Павло Скоропадський залишив після себе мемуари: «Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918», які були вперше повністю опубліковані у 1995 році російською мовою, а в українському перекладі вийшли лише у 2016 році. У «Спогадах» Павло Скоропадський підкреслює, що він хоче подати власне бачення подій свого часу так, як він сам їх розумів, а оцінка подій його доби — це справа майбутньої історичної науки. Ким насправді був останній Гетьман України – зрадником вітчизни чи її патріотом – нехай кожен вирішує для себе сам. 


Обкладинка видання «Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918» 2016 року

 

 

 

 

 

 

 



 

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!