Польсько-українська суперечка щодо експорту українського зерна стала каталізатором, який вивільнив демонів минулого, і ці демони дуже негативно впливають на польсько-українські відносини.
Оскільки наприкінці 2023 року в Польщі відбудуться парламентські вибори, польські урядовці зараз охоче потурають популістським нахилам свого електорату. Помічник президента Польщі Анджея Дуди Марчін Пшидач нещодавно зробив заяву, в якій засудив недостатню, на його думку, вдячність українців полякам за допомогу у війні. Тим часом їдкі коментарі урядовців лише підігріли антиукраїнські настрої серед поляків.
Як сказав президент Зеленський: «Але зараз ми бачимо різні сигнали про те, що політика інколи намагається бути вище єдності, а емоції намагаються бути вище фундаментальних інтересів націй».
Над правлячою партією Польщі «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość, або PiS) зараз нависла загроза, що за результатами осінніх виборів PiS вже не зможе здобути більшість у Сеймі (парламенті Польщі).
Лідер опозиції Дональд Туск хоче повернути Польщі надію 1 жовтня. Марш мільйонів сердець має цього дня показати уряду, що більшість поляків прагне припинити хаос та корупції в країні. Зайве говорити, що ситуація стає все більш напруженою одразу на кількох фронтах.
Три постійно повторювані тези
Враховуючи хаос, який наразі поглиблюється тут, не дивно, що українці, які живуть у Польщі, уважно стежать за новинами.
Але я вірю, що польсько-українські відносини витримають і це випробування. Попереду непрості часи у двосторонніх відносинах, але я не вважаю, що в цьому є лише негатив. Радше я сприймаю теперішню кризу у відносинах двох країн як катарсис, який лише посприяє зміцненню потужного польсько-українського альянсу. Якщо говорити про катарсис, з'ясуймо перш за все, що негативного говорять поляки про українців? Розмовляючи зі співвітчизниками, я чую три повторювані тези:
1) Я їм симпатизую, але не довіряю.
Я чув це багато разів. Поляки допомагають українцям, тому що вони люди, а не тому, що вони українці.
Поляки, з якими я спілкуюсь, співчувають українцям, але в їхніх словах вже відчувається певна втома, а іноді навіть роздратування. Деякі поляки не довіряють українцям через наше непросте минуле. Пам’ятаю, як я вивчав тему Волині ще в початковій школі.
На щастя, ці заяложені наративи зараз небезпідставно ставляться під сумнів. Це неприємний процес, але він необхідний, якщо обидві наші країни хочуть нарешті залишити минуле позаду і рухатися до світлого майбутнього як союзники.
2) Вони б нам не допомогли, якби ми помінялися ролями.
Серед деяких поляків панує думка, що якби наші народи помінялися ролями, то українці не допомагали б полякам, які тікали б від війни. На жаль, це почуття пов’язане зі спостереженнями багатьох поляків щодо невдячності деяких біженців.
Волонтер, з яким я спілкувався кілька місяців тому, сказав мені, що, надивившись на деяких українських біженців (зокрема й чоловіків), які були явно заможними і зовсім не горіли бажанням воювати за рідну країну на передовій, він почав серйозно сумніватись в доцільності продовження допомоги українцям. І в той же час він глибоко поважає українських воїнів і не міг дочекатися, коли повернеться в Україну, щоб допомогати їм. Важливо пам’ятати, що як і у випадку з будь-якою нацією, коли ми говоримо про українців, ми говоримо про мільйони різних людей із часто кардинально протилежним життєвим досвідом.
3. Нас намагаються втягнути у війну з Росією
Побоювання, що наші союзники кинуть нас напризволяще і ми вимушені будемо боротися з Росією наодинці, безперечно, присутні серед поляків. Страх бути покинутими нашими союзниками і потім зжертими хижими ворогами, глибоко вкорінився в нашій свідомості. Враховуючи нашу складну історію, ніхто не може докоряти нам за те, що ми підозріло ставимося до альянсів і сміливих обіцянок. Полякам подобається їхнє wsi spokojna, wsi wesoła (мирне село, веселе село), нам просто хочеться, щоб нас залишили в спокої.
Деякі з нас просто хочуть згадати минуле та такі чудернацькі традиції, як, наприклад, цілування жінкам рук. Хоча згадувати минуле й буває приємно, світ постійно змінюється, особливо для таких країн, як Польща – місток між Сходом і Заходом. Ми називаємо себе ні східними, ні західними. Ми, поляки, завжди між двома цими світами. Ми не можемо дозволити собі розкіш ізоляціонізму, тому що хтось завжди стукає в наші двері.
І ми маємо повне право хвилюватися через те, що Росія знову повільно, але впевнено починає стукати в наші двері. Вояки ПВК «Вагнера» на польсько-білоруському кордоні стали останнім свідченням цього. Я впевнений, що наші військові звернулися до українців за порадою з цього приводу, враховуючи, наскільки українці досвідчені у знищенні «вагнерівців». Щоб утриматись при владі, PiS може розіграти карту «Вагнера», аби згуртувати поляків у підтримці правлячої партії під час національної кризи. Тим не менш, більшість поляків, здається, не сприймають серйозно загрозу «Вагнера». Ми переважно сміємося з їхніх погроз.
Втім, знову ж таки, не всі сміються над загрозою з боку «Вагнера». Лех Валенса, ікона «Солідарності» та визнаний знавець «російської душі», застерігає від недооцінки небезпечності «Вагнера» і Росії загалом. Ми ризикуємо заплатити велику ціну за недооцінку загрози з боку Росії, каже він.
Українці куди краще, ніж Захід, розуміють російську загрозу
Ми, поляки, також сприймаємо Україну як націю, яка краще за інших знає, що таке російська загроза. Ми скептично ставимося до того, що країни НАТО справді допоможуть нам, якщо Росія нападе на Польщу. Нещодавнє порушення повітряного простору Польщі двома білоруськими військовими вертольотами обурило поляків. Чому не послідувало належної відповіді? Відразу спадає на думку Туреччина, яка не так вже й давно збила російський літак.
За словами опозиційного сенатора Кшиштофа Брейзи, у грудні 2022 року на територію Польщі впала не одна, а три ракети. Деякі поляки навіть задаються питанням, а може в цьому є щось більше, ніж некомпетентність уряду. Ми вдячні офіційним особам США за те, що вони серйозно ставляться до своїх зобов’язань перед союзниками по НАТО. Але якщо подібні інциденти і далі відбуватимуться, а вони, швидше за все, відбуватимуться, різких заяв буде недостатньо. Чи будуть США стояти з нами пліч-о-пліч, коли нам знадобиться їхня військова потужність?
Ми на це сподіваємось. Польські американці не дозволять Вашингтону ігнорувати польські справи. У штатах мешкає близько десяти мільйонів американців польського походження. Джо Байден виріс в Делавері серед американців польського походження. Він якось пожартував, що іноді додає «лижу» до свого прізвища. Очевидно, що Джо Байден любить Польщу. І Дональд Трамп, хоча він навряд чи знову стане POTUS, любить Польщу. Але чи допоможе це Польщі в разі небезпеки? Нам доведеться почекати і побачити. Як українці не дозволяють заглушити свій голос у світі, так і ми, поляки, ніколи не дозволимо змусити нас замовкнути.
Російські пропагандисти намагаються вбити між нами клин
Чи існують зараз поляки, які справді хочуть, щоб Західна Україна знову стала польською? Звісно, можливо, що десь у якихось темних катакомбах сидять якісь дивні дугінської закваски персонажі, які мріють про повернення давно минулих славних часів Речі Посполитої. У будь-якій країні завжди знайдеться невеличка група божевільних особистостей, які застрягли в дивній романтизованій версії минулого. Версії, яка існує лише в їхніх головах. Або у їхньому блозі. Але попри усю їхню ілюзорну «велич», такі персонажі зазвичай не мають жодного реального впливу на формування політики. Тож не вірте російським пропагандистам, які й самі добре усвідомлюють, що їхнє базікання про те, що Польща хоче загарбати Західну Україну та Білорусь – це абсолютна маячня.
Нам, полякам, хоча б зберегти ту Польщу, яка зараз є.
Коментарі (0)