Німецький пацифіст Карл Лібкнехт сказав, що «для капіталізму війна і мир – це бізнес і нічого, крім бізнесу». Війна, розпочата неспровокованим повномасштабним вторгненням Росії в Україну у 2022 році, дає нам численні докази правильності цього твердження.
Лібкнехт і більшість інших людей усвідомлюють, що головною метою виробників зброї, як і будь-якого бізнесу в капіталістичній системі, є отримання прибутку – для виплат акціонерам, зарплат і бонусів для персоналу та (через податки) уряду.
У мирний час це досягається шляхом заміни «витратних матеріалів», таких як боєприпаси, що використовуються під час навчань, модернізації експлуатаційного обладнання, забезпечення заміни комплектів, термін служби яких закінчується, і розробки нових технологій для військових. Рівень пропозиції, а отже і прибутків, зростає під час збройних конфліктів, оскільки комбатанти витрачатимуть і, відповідно, потребуватимуть більшого обсягу військового обладнання.
Більшість збройних конфліктів після Другої світової війни були відносно невеликими, військові аналітики називають їх конфліктами «низької інтенсивності». Навіть якщо говорити про такі події, як ірано-іракська війна 1980-х років, Перша війна в Перській затоці, дві чеченські війни та поточна війна в Сирії, їх все ж таки не можна віднести до того, що називають «загальною війною». Але війна, яка наразі триває в Україні – це зовсім інша справа.
Путін може називати це «спеціальною воєнною операцією», але з точки зору інтенсивності, рівня втрат, руйнувань і використання зброї це можна прирівняти до загальної війни 1939-1945 років.
Стаття на незалежній медіа-платформі openDemocracy.net (цинічно) припустила, що з точки зору виробників зброї та західних військових, війну в Україні може вважати «ідеальною війною» – війною в якій вони можуть постачати зброю та боєприпаси, у якій їхня власна країна не бере участі, і це може стати «глухим кутом, який створює ненаситний попит на зброю та заміну зношеного обладнання».
Єдиним недоліком, на який натякав автор статті Пол Роджерс, професор дослідження проблем миру в Бредфордському університеті, є те, що вони не можуть продавати зброю обом сторонам.
На жаль, він значною мірою правий.
Хто наживається на війні?
У звіті китайського видання Global Times [Опублікованого під егідою Комуністичної партії Китаю – ред.] стверджується, що Україна стала третім найбільшим імпортером зброї у світі та п’ятою серед країн, куди США експортували зброю у 2022 році. Автори звіту цитують Юань Чжена, заступника директора Інституту американських досліджень Академії суспільних наук Китаю, який сказав:
«Використовуючи проксі-війну між Росією та Україною, США продовжують консолідувати свої геополітичні інтереси в Україні, а їхні військово-промислові підприємства отримують величезні прибутки від продажу зброї». Хоча його навряд чи можна вважати «нейтральним коментатором», він багато в чому правий.
Американський онлайн-журнал The Nation повідомив у травні, що оборонний бюджет США має зрости майже до 900 мільярдів доларів у наступному році, з яких п’ятірка оборонних гігантів США – Boeing, General Dynamics, Lockheed Martin, Northrop Grumman і Raytheon – отримають майже 20 % за нове обладнання та послуги.
За даними Defense News, це включає зброю, призначену для заміни комплектів озброєння збройних сил США, які передаються Україні. Йдеться, зокрема, про контракт на 4,8 мільярда доларів з Lockheed Martin на керовані ракетні системи залпового вогню (GMLRS) і контракт з Raytheon на постачання шести батарей національної удосконаленої ракетної системи «земля-повітря» (NASAMS) вартістю 1,2 мільярда доларів з очікуваними подальшими запитами на постачання відповідних ракет на наступний рік на суму 2,5 мільярда доларів.
Дані, опубліковані на MarketWatch.com, що є частиною The Wall Street Digital Network, свідчать про те, що ціна акцій «великої п’ятірки» зросла в середньому на 26 % за попередній рік.
Російсько-українська війна є «потужним джерелом прибутку для великих компаній», – сказав Вільям Гартунг, науковий співробітник Інституту Квінсі. «На даний момент, я думаю, вони на гребні хвилі», – сказав він некомерційній платформі новин Analyst News у травні.
Прибуток отримують не лише американські компанії. У Німеччині, чиї військові витрати є найвищими серед усіх країн ЄС, збройний концерн Rheinmetall зафіксував найвищий прибуток за останній рік, він зріс на 27 %, а вартість акції зросла на 55 % за попередні дванадцять місяців.
Ще одна країна, яка опосередковано виграє від війни – Південна Корея. На додаток до військової допомоги, яку Сеул надав Україні, він також забезпечив експортні контракти на суму понад 17 мільярдів доларів США у 2022 році, що більш ніж удвічі перевищує загальний показник 2021 року, за даними Forbes.
Значною мірою привабливість південнокорейської зброї полягає в тому, що більшість її систем розроблені для спільних із американськими силами операцій, тому легко інтегруються зі зброєю, яка використовується силами НАТО.
Старе за нове
Кільський інститут світової економіки (IFW Kiel) – німецький незалежний науково-дослідний інститут, який створив і адмініструє веб-сайт із базою даних щодо військової, фінансової та гуманітарної допомоги, наданої Україні. На ньому детально вказуються втрати зброї, ідентифікуються та уточнюються рівні допомоги, яка надається для підтримки України у війні проти Росії.
З точки зору вартості військової допомоги, є очевидним, що загальні цифри важко розподілити по пунктам. Значна частина військової допомоги, що надається Україні, йде із наявних запасів, і оцінка її вартості значною мірою залежить від систем обліку, які використовує країна-донор. Наприклад, якою є реальна вартість танка, виробленого 20 років тому? Це балансова вартість з урахуванням 20-річної амортизації чи це вартість заміни на нову або новішу модель?
Очевидно, що США є найбільшим донором за загальними показниками, але, якщо розглядати обсяг допомоги у відсотку від ВВП, а також з огляду на наявні запаси зброї у конкретної країни, країни Східної Європи, Велика Британія, Німеччина та Норвегія йдуть попереду.
У своєму дослідженні IFW Kiel ілюструє невідповідність між «старим і новим», розглядаючи цифри всіх видів допомоги, наданої США протягом першого року війни. Відповідне фінансування, тобто сума коштів, виділених американським урядом, становить 95 мільярдів доларів, це головний показник. Далі розрахунки IFW виявили розбіжності в бухгалтерському обліку, які становлять близько 6 мільярдів доларів, оскільки деякі пакети військової допомоги були оцінені за відновною вартістю (про що повідомлялося в червні) і включали поставки, зроблені до війни. Після відповідного уточнення аналітичний центр оцінив фактичну загальну суму допомоги у трохи більш ніж 76 мільярдів доларів.
Частиною цієї невідповідності були пакети допомоги, надані Україні в рамках схеми «Поповнення запасів США» – згідно зі спеціальними повноваженнями американського президента. Це схема, за якою Конгрес США дозволяє президенту передавати військове обладнання, допомогу, послуги та зброю іноземним союзникам на заздалегідь визначену максимальну вартість, яку IFW оцінює приблизно в 15,5 мільярда доларів.
Подібним чином значна частина обладнання, наданого Україні іншими країнами, надходила з існуючих запасів за схемами «Кругового обміну – Рінгтауш», згідно з якими країни погоджувались постачати зброю в Україну, а потім отримувати зброю на заміну. Наприклад:
• Німеччина погодилася передати Словаччині 15 танків Leopard 2A4 для заміни 30 бойових машин піхоти БМП-1 (БМП)
• Велика Британія погодилася надати Польщі танки Challenger 2 для заміни нерозголошеної кількості Т-72
• США погодилися надати Словаччині батарею Patriot для заміни системи ППО С-300 радянських часів
• Словенія передала Україні 28 танків М-55С в обмін на 40 армійських вантажівок з Німеччини
• Чеська Республіка передала нерозголошену кількість танків Т-72 і отримала з Німеччини 14 танків Leopard 2A4 і броньовану евакуаційну машину Büffel
• Німеччина отримала 40 БМП Marder в обмін на 40 БМП-1
Незалежно від системи відновлення запасів зброї, військово-промисловому комплексу доведеться форсувати її виробництво, щоб гарантувати, що країни-донори відновлять свої необхідні оборонні запаси.
Це теперішня ситуація, а що нас чекає в майбутньому?
Ймовірно, Захід і далі стверджуватиме, що єдиний спосіб забезпечити Україну оборонними засобами для захисту від російської агресії – передати їй наявні запаси. Принаймні досі це більш-менш працювало. Є ознаки того, що вони продовжуватимуть таку підтримку в осяжному майбутньому.
Але у довгостроковій перспективі треба робити більше. Україна усвідомила це і вже робить кроки, щоб стати більш самодостатньою у своїх оборонних потребах, про це президент Зеленський заявив у своєму зверненні 28 серпня.
Це включатиме не лише вдосконалення існуючої військово-промислової бази за допомогою таких проектів, як модернізація ракети «Нептун», але й стратегічні партнерства, такі як спільний ремонт і виробництво танків з німецькою компанією Rheinmetall, оголошені в липні, і плани виробництва гаубиць у співпраці з британською компанією Bae Systems, про які було оголошено 31серпня.
Війна в Україні різко змінила ландшафт у сфері військової промисловості. Війна яскраво висвітлила не лише те, наскільки сильно Захід (а також Азія та Близький Схід) недооцінювали агресивність Путіна та (потенційно) Китаю, але й те, скільки матеріальних засобів потрібно для ведення такої інтенсивної війни. США та інші країни усвідомлюють, що їм необхідно значно збільшити свої запаси зброї, військової техніки та снарядів не лише в короткостроковій перспективі, щоб продовжувати підтримку України, але й у довгостроковій перспективі, щоб їх не заскочили зненацька у майбутньому.
Нещодавня стаття в Los Angeles Times, зокрема, висвітлила зміну вокабуляру продавців зброї, які розмахують перед потенційними покупцями глянцевими буклетами – останнім часом у них йдеться про «оборону» замість «війни» і про «збройові платформи», а не «зброю».
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну робить зрозумілим одне: «Ніщо так не пожвавлює воєнний бізнес, як війна».
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)