Палац Могильовцева, більш відомий як Шоколадний будинок, свою солодку назву отримав за відповідний колір та фактурну форму, яка нагадує плитку шоколаду. Цей шедевр був побудований 1901 року в стилі італійського ренесансу за проєктом відомого архітектора Володимира Ніколаєва. Казкові стіни цього будинку, які досі зберігся, були свідками розкішних прийомів, доленосних рішень НКВД та народження нових сімей. Неймовірної краси будівля не тільки має свою цікаву історію, вона є єдиним зразком споруди в стилі флорентійського палаццо в українській столиці.
Архівне фото 1908 року.
Його замовив один з найбагатших на той час киян – меценат, директор-скарбник міського кредитного товариства, голова Київського біржового комітету, купець І-ї гільдії Семен Могильовцев. За легендою, він був закоханий в одну заміжню пані й хотів збудувати романтичний будинок для їхніх таємних зустрічей, але чи відбувалися вони, історія замовчує.
Могилевцев Семен Семенович (1842-1917).
Замовник дозволив архітектору втілити в життя найсміливіші ідеї, не переймаючись вартістю будівництва, і результат перевершив усі сподівання. Палац виглядає казково не тільки зовні, його інтер’єри вражають своєю красою не менше. Цікаво, що сам власник у будинку не жив. На першому поверсі розташовувалися різні контори, а другий поверх використовувався для урочистих прийомів та заходів. Свого часу тут збиралось найвишуканіше товариство столиці.
Фото фасаду палацу: Вікіпедія.
Головний вхід до будівлі на вулиці Шовковичній оформлений порталом з напівколон, що підтримують фриз, повитий ліпленням у вигляді листя, та напівкруглим фронтоном з прикрасами у вигляді декоративного щита й завитками-барабанчиками. Дуги, що обрамляють вікна другого поверху, прикрашені кадуцеями – жезлами античного бога торгівлі Меркурія як символами успіху.
Особливу історичну та художню цінність мають інтер’єри палацу, які дивом збереглися в автентичному вигляді. Зали прикрашені в різних стилях: мавританському, ренесансному, візантійському, рококо, модерн. В оформленні залів, яке тривало 5 років, майстерно втілені стилі різних епох, що робить їх унікальної пам’яткою монументально-декоративного мистецтвакінця ХІХ - початку ХХ століть.
Багата ліпнина, позолота, різьблені дерев'янідеталі, підлоги з художнім паркетом, кольорові вітражі, мармурові сходи з кованими огорожами – все це виглядало надзвичайно розкішно навіть на момент створення, і наразі відноситься експертами до творів мистецтва, що мають високу художню цінність.
Фрагмент. Фото з сайту музею.
Кімнати-зали розташовуються одна за одною, утворюючи довгу анфіладу в формі літери «Г». Це давало можливість відвідувачам насолоджуватися красою різних стилів, переходячи з однієї кімнати до іншої. Найбільша й найрозкішніша – Біла зала, виконана в стилі бароко. Там відбувались бали та музичні вечори, на які запрошували цвіт київського бомонду.
Стіни та стелю прикрашає вишукана барокова ліпнина. На великій стіні посередині зали розміщене велике венеційське дзеркало початку XX століття, оздоблене гірляндами, парами купідонів, голубами, чашами, овнамита елементами родинного герба Могильовцевих. Існує повір'я, що це дзеркало приносить щастя. Вважалось, що незаміжні дівчата зустрінуть своє кохання, якщо лише поглянуть у нього. В Білій залі була встановлена величезна люстра з позолотою та купідонами.
Біла зала. Фото з сайту музею.
В залі у стилі модерн збиралися дами перед балами та урочистими прийомами. У росписах на стінах і стелі простежуються українські мотиви – барвінки, маки, волошки та півники, а на стелі розміщений загадковий портрет Сари Бернар роботи Альфонса Мухи. Чому саме цю жінку вирішив увіковічити власник – досі не відомо.
Кабінет господаря розташовувався у русько-візантійській залі, інтер’єр якої нагадує княжі палати. На особливу увагу заслуговують унікальні різьблені підвіконня, які пам’ятають хазяїна будинку. Також збереглися фрагменти розпису стін Російської зали, на яких зображені орнаменти з царської ювілейної п'ятирублівки, що тоді була в обігу. Ключовим елементом орнаментів стелі є жар-птиця.
Кабінет.Фото з сайту музею.
Візантійська зала являє собою велику парадну їдальню. Залу облямовують великі гірлянди, на яких зображені яблука, виноград та інші фрукти й ягоди. У цій вітальні були потаємні двері для прислуги. Через колір стін і зображення гранату її часто називають «Гранатовою».
За нею йде невелика зарозміром «Мавританська зала», головною окрасою якої є надзвичайної краси кесонована стеля, прикрашена візерунками з восьмикутних зірок та рівнораменних хрестів. Вони створюють дивний простір, який зачаровує своєю екзотичною витонченістю.
Фрагмент інтер’єру першого поверху. Фото з сайту музею.
Великі сходи з білого мармуру з бронзовими поручнями виконані в стилі ампір. На стелі над сходами – два лебеді. Меблі в залах були виготовлені на спеціальне замовлення і відповідали загальному стилю кожної зали: елементи орнаменту на стелі та стінах точно повторювалися на меблях, які були преважно коричневого кольору.
Фото з сайту музею.
Після смерті власника в будинку оселився міністр внутрішніх справ Гетьманського уряду України Ігор Кістяківський.Але ненадовго – поки в охоплений революцією Київ не прийшли більшовики. Одиному з них, Христиану Раковському, дуже сподобались інтер’єри Шоколадного будиночку, він оселився в ньому і мешкав до 1925 року, після чого помешкання розділили на окремі квартири та віддали у користування групі науковців. Тут мешкали такі відомі українські діячі, як історик Матвій Яворський та професор Микола Макаренко.
Фото з сайту музею.
У 1934 році Шоколадний будинок реконструювали й передали під потреби НКВД. Якби стіни могли говорити, вони б розказали багато цікавого та переважно сумного з тогочасних подій. В 1948 році будівлю було передано Управлінню справами Ради Міністрів УРСР, з 1952 року в ньому містилося «ВОКС» – Всесоюзне товариство культурних зв'язків із закордоном.
Мабуть найсвітліший для Шоколадного будинку період розпочався в 1960-му, адже починаючи з цього року і впродовж більш ніж двох десятиліть в ньому відбувались урочисті й переважно радісні події. Тут розмістився Центральний палац одружень. Кияни воліли, аби історія їхньої сім’ї розпочалась саме тут, тому закохані пари записувалися в довжелезну чергу на урочисту церемонію реєстрації шлюбу, яка проходила в розкішній Білій залі.
Фото з сайту музею.
Втім казкові стіни спостерігали апогей щасливих історій кохання порівняно недовго. Так сталося, що неподалік розташувалась нова резиденція Щербицького, тогочасного лідера компартії України. Шумні весільні процесії заважали державним діячам, і в 1982 році РАГС був перенесений в інше місце, а Шоколадний будинок в аварійному стані передали міському управлінню культури.
В приміщені планували розмістити шахово-шашкову секцію, але через його жахливий стан ця ідея не була втілена. Натомість там почала функціонувати дитяча художня галерея, і лише в 2009 році почалася реставрація будинку, яка тривала 11 років
Фото з сайту музею.
У 2020 році Шоколадний будинок відчинив свої двері для киян і гостей міста.Також у ньому відкрили філію дитячої картинної галереї, що функціонує й досі. Сьогодні тут експонується постійна виставка дитячих картин, проводяться мистецтвознавчі лекції та вечори класичної музики.
Шоколадний будинок чекає на відвідувачів за адресою: вул. Шовковична, 17/2
Коментарі (0)