Напад Росії на Україну мобілізував багатьох волонтерів з-за кордону, які прагнуть допомогти нужденним мешканцям України та біженцям. Майкл Сколарі з Каліфорнії – один із них.
До повномасштабного вторгнення він жив щасливим життям іноземця в Одесі. Але після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну він присвячує більшість свого часу та енергії допомозі тим українцям у регіоні, які найбільше цього потребують. З цією метою американець навіть створив власну Організацію допомоги Україні.
Яким було твоє життя в Одесі до війни? Коли ти сюди приїхав?
Сім років тому я приїхав до Одеси з Кремнієвої долини Каліфорнії, де прожив усе своє життя. Я 25 років працював у сфері технологій і був старшим директором EMEA, технологічної компанії Кремнієвої долини, яка мала центр розробки тут, в Україні, тому я й вирішив переїхати до Одеси.
Що сталося, коли розпочалася війна? З чого почалася твоя теперішня волонтерська діяльність?
Коли почалася війна, я перестав займатися технологіями й почав із кількома іншими волонтерами розвозити їжу, одяг та інші речі першої необхідності людям, які потребували допомоги на Одещині. Чим більше домівок я відвідував, тим більше я бачив реальну потребу в ліках, оскільки дуже мало організацій цим опікувались. Багато людей не здатні самостійно пересуватись навіть власною домівкою, а лікарні не надають їм ліків безкоштовно.
Як працює ваша система допомоги українцям? Де ви берете кошти? Як ви вирішуєте, кому саме допомогти?
Ми працюємо з сільськими головами та соціальними працівниками. Ми зв’язуємося з ними, аби визначити найгостріші потреби в їхніх населених пунктах, які переважно є невеликими містечками або селами. Ми плануємо день так, аби наша команда приїхала в конкретний населений пункт, і ми поспілкувались із кожною людиною та з'ясували, яких ліків ці люди потрібують та чи є у них дійсний рецепт від лікаря. Ми також беремо копії їхніх ідентифікаційних номерів, паспортів тощо. Потім ми купуємо потрібні їм ліки та повертаємось, аби доправити ліки та отримати їхні підписи, щоб належно задокументувати все.
Спочатку ми отримували пожертви від друзів, але останні дев’ять місяців отримуємо гранти від великих міжнародних неурядових організацій. Ми отримали гранти від Americares, Hebrew Immigrant Aid Society та два гранти від благодійного фонду BlueCheck. Ми купуємо всі потрібні ліки в Україні у відомих ліцензованих постачальників. Ми щомісяця відвідуємо кожне місце, в якому раніш побували, й постійно звертаємося до представників місцевої влади з проханням надавати нужденним безкоштовні ліки. Ми постійно потребуємо більшого фінансування, щоб охопити все більше сільських районів.
Що ви побачили за межами великого міста Одеси, у маленьких містечках області?
За межами Одеси, у маленьких містах, ми побачили неймовірних людей: щедрих, чуйних і вдячних за допомогу, яку ми надаємо. У багатьох сільських районах церкви є найбільш корисними та ефективними. У маленьких селах існують особливо великі потреби, оскільки великі неурядові організації туди просто не дістаються, тому люди там рідко бачать, щоб хтось приїжджав, аби допомогти їм.
Що потрібно зробити центральній та місцевій владі для сприяння вашій діяльності? Які найбільші труднощі ви маєте?
Найбільші труднощі – нестача фінансування. Нещодавно ми приїхали в одне село разом зі співробітниками великої міжнародної НУО, і були дуже розчаровані тим, наскільки неефективною на ділі виявилась ця організація. Ми працюємо набагато ефективніше, маючи приблизно 10 % бюджету цієї організації. Ми ведемо розлогу звітність, яку повинні надавати відповідним органам, і попри це наша команда невелика, у нас є троє співробітників, які в нашому офісі на постійній основі займаються веденням документації та подачею звітності.
Коментарі (0)