Від редакції:
До другої річниці від початку повномасштабної війни Росії проти України ми запросили низку відомих політиків, бізнесменів і військових, аналітиків і журналістів, щоб вони поділилися своїми думками про те, що ця трагічна дата означає для них і для всіх нас.
Світлана Тихановська – законно обрана президентка Білорусі
24 лютого 2022 року ми опинилися в новій реальності. Ілюзії, які плекали в Європі протягом трьох десятиліть, розвіялися в одну мить. Путін дав зрозуміти світові, що не визнає Білорусь і Україну незалежними державами. Він вважає наші країни територіями, які він контролює, і не дозволить, щоб українці та білоруси самі вирішували свою долю. Для українців це стало боротьбою за власне виживання. Вони продемонстрували неймовірну хоробрість і силу, відповідаючи на цей виклик. Це надихнуло людей по всьому світові підтримати їх. Для нас у Білорусі це також боротьба за існування нашої нації. Це стало нашою спільною боротьбою. Ми відстоюємо нашу свободу й свободу України.
Гаррі Каспаров
«Путін відчуває себе зараз непереможним. Його режим зміцнювався протягом 25 років, фінансований Заходом, і страх і апатія серед росіян наразі величезні. Але напад Путіна на Україну став початком його кінця. Його тепер можна перемогти без іноземних солдатів на російській землі, без розгортання там підрозділів армії США чи НАТО. Просто озброюйте Україну».
Андерс Аслунд
Вже в квітні 2021 року Росія зосередила біля кордонів України 100 тисяч своїх військових. Особливо проникливі мої київські друзі ще тоді сказали мені, що Росія неодмінно нападе, хоча точно не відомо коли. 12 липня 2021 року Путін опублікував свою статтю про історичну єдність Росії та України, яка прозвучала як оголошення війни. За кілька місяців до нападу американська, британська та українська розвідки розуміли, що Росія нападе, а їхні німецькі та французькі колеги це заперечували. Таким чином, нова атака Росії 24 лютого 2022 року не була несподіванкою, але дивним чином Захід відреагував на неї кволо та неефективно. Тепер Захід має нарешті перестати боятися перемоги України та поразки Росії й почати робити все для перемоги України заради власної безпеки колективного Заходу.
Андрій Курков
Чого мене навчили два роки повномасштабної війни? Коли я зараз чую сигнал повітряної тривоги, я вже не лякаюсь і не думаю, куди мені бігти, аби ховатися. Я, як і більшість моїх друзів, відстежую інформацію про перебіг та наслідки нальоту в Інтернеті. А якщо це черговий зліт МІГ-31К, я залишаюся там, де є – за робочим столом, п’ю каву чи читаю книжку. Мені здається, останнім часом я втратив здатність керувати м’язами обличчя, які відповідають за посмішку. Оптимізм весни 2022 року, коли всі ми вірили в швидку перемогу, покинув нас. Сучасні українські реалісти посміхаються дуже рідко. Просто немає причин посміхатися, а прикра пауза у наданні військової допомоги Сполученими Штатами взагалі занурює нас у песимізм. Але, як показали останні два роки, навіть коли все здається дуже складним, хороші новини можуть прийти несподівано з Чорного моря.
Коментарі (0)