Є відео і фото, зняті дронами, є розповіді про окремих героїв і страждання багатьох, а є довга, нудна війна сантиметрів і азимутів на півдні України.
Після нервового очікування в укріпленій траншеї на слова “все чисто”, ми виходимо з майором «Сашком» на невеликий темний насип вирваної вибухом землі зі стиглою зеленою травою. Маленькі блакитні метелики кружляють навколо наших ніг. Невблаганно спекотно, як буває лиш у відкритому літньому степу.
Нас можна було би прийняти за фермерів, які встановлюють зрошувачі, або перевіряють якість ґрунту. Та це не так. Ми – двоє молодих солдатів і двоє журналістів старшого віку. На нас каски і бронежилети.
Саша відстібає рулетку від бронежилета і стає до роботи. Його щоденне завдання – це фіксація результатів артилерійських і ракетних обстрілів, здійснених російськими військами у Миколаївській області. Там, де мішенями стають житлові будинки та мирне населення, завдання розширюється до збору інформації про воєнні злочини для доказової бази у майбутньому суді над російським президентом Путіним та його армії злочинців.
Молодий майор, який служив на Донбасі ще з 2014 року, починає заміри рулеткою. В застосунку на своєму смартфоні він записує розмір і глибину вирви від артилерійського снаряду поблизу української оборонної позиції. Він визначає кут нахилу входження снаряда у ґрунт і напрямок розсіювання осколків і землі. Потім, за допомогою старого латунного польового компаса, Саша вираховує азимут ймовірної траєкторії, якою летів снаряд.
Уламки від снаряда розкидані повсюди. Вдягнувши стрілецькі окуляри з жовтими скельцями, Саша дістає з вирви зазубрені шматки і за фактурою та кольором металу визначає, що це був 110-кілограмовий снаряд калібру 203 мм.
Закінчивши своє невелике дослідження, Саша запалює цигарку. Він пояснює, що ймовірно, снаряд був випущений з російського «Піона». У Гугл знаходить його зображення. Ця самохідна довгоствольна гаубиця на гусеничному ходу б’є на відстань до 35 кілометрів, а потім швидко переміщується. У російської армії таких близько 60.
Саша вважає, що було два постріли: інший снаряд не розірвався і має лежати в землі деінде. Очевидно, стріляли з території окупованої Росією Херсонської області по той бік Бугу, можливо, з-під Чорнобаївки. Він говорить, що за додатковими даними, в тому числі від безпілотників і розвідників, можна перевірити, чи точно визначено ворожу позицію і чи знаходиться вона в межах досяжності української зброї.
Загалом, це смертельна гра в хованки, де ніхто не бачить один одного, поки не стане занадто пізно.
Ходять непідтверджені чутки, що до операції може бути залучена батарея подарованих США гаубиць M777, які мобільніші та більш далекобійні, ніж зброя радянського виробництва. Саша каже, що якщо й справді так, то цих даних буде замало для поставлених завдань.
Його супутник, капітан Дмитро Плетанчук, пояснює, що російські війська тепер мають три кільця укріпленої оборони навколо окупованого Херсона, і що їхня головна мета – утримувати кордони цієї області в політичних цілях. Він додає, що для цього у них є близько семи батальйонних тактичних груп (БТГ), у складі яких є примусово мобілізовані на окупованій території.
Так вони діють на Донбасі, так діяли впродовж усієї їхньої імперської та радянської історії.
«Вони хочуть провести псевдо-референдум, щоб створити анклав під назвою “Новоросія”, чи якоюсь іншою вигаданою назвою», – каже Плетанчук. «Якщо імперії не поширюються, вони гинуть, тож їм потрібно загарбати цю територію».
Наразі українські війська б’ються за села на південь від Миколаєва, такі як Олександрівка. На заваді контрнаступу залишається велика проблема –форсування Дніпра.
«На суходолі у нас все добре. Але їхні гармати зазвичай стріляють далі, ніж наші, і нам не вистачає необхідного контролю над небом, щоб дійсно піти вперед. А ще в них у Чорному морі є шість кораблів з ракетами «Калібр»», – сказав Плетанчук.
Його оптимістичний колега «Діма» з потужною гвинтівкою за спиною, який до війни займався бізнесом у сфері IT, каже: «На Заході хочуть допомогти нам зі зброєю, яка нам дійсно потрібна. Але вони вагаються. Подивіться на Німеччину: якби війна стояла у вас на порозі, ви б воювали, а не чекали на смерть у ліжку».
Ми повертаємося до свого автомобіля і вирушаємо на пошуки наступного снаряда, який мав упасти в іншому секторі.
На розбитій дорозі Сашко кепкує з Дмитрових навичок водіння. На блокпості двоє офіцерів спілкуються з місцевими захисниками: можливо, ті щось бачили минулої ночі. Всі дружні та позитивні. Тиснемо руку один одному.
Їдемо далі і зупиняємось обабіч поля пишної зеленої пшениці, яку за кілька тижнів треба буде збирати. Саша виходить з машини. Він розглядає в бінокль іще одну вирву. Судячи зі шкіряного футляру, бінокль може бути старшим за самого Сашка – українського воїна, який невпинно документує, вираховує, збирає докази застосування далекобійної зброї у цій війні.
Оригінал англійською тут.
Коментарі (0)