Обличчя українського балету

Анастасія Шевченко – заслужена артистка України, прима-балерина, провідна солістка балетної трупи Національної опери України — одна з найяскравіших постатей сучасного українського балету.

Анастасію називають втіленням української шляхетності та балетного аристократизму. І саме таких професіоналів називають амбасадорами українського мистецтва, особливо у нинішньому контексті, коли світ відкриває для себе українську школу балету зі своїми глибокими традиціями, зі своїми легендами, як, наприклад, Серж Лифар, який заявляв про своє українське походження та приналежність, та наш сучасник, видатний хореограф, артист балету Олексій Ратманський, становлення якого пов’язане саме з Києвом, а в Україні живуть його батьки… 

3 травня Анастасія Шевченко виконуватиме головну партію у поновленому балеті «Дама з камеліями».

Ця драматична вистава, створена за романом Дюма у 2014 році тодішньою керівницею балетної трупи Аніко Рехвіашвілі, була поставлена саме на Анастасію. А ще прима-балерина кілька днів тому повернулася з Японії, в якій як повноважна амбасадорка, одна, без трупи, представляла український балет.

Ви нещодавно відвідали Японію. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю поїздку.

У межах ЕХРО Osaka-2025 (виставка проводиться кожні пʼять років як глобальна платформа для демонстрації інновацій, технологічних досягнень та культурного обміну. Цьогоріч вона присвячена темі «Створення суспільства майбутнього для нашого життя» — прим. ред.) брала участь у заході «Кіото-мітинг». Я була запрошена як артистка, яка буде представляти Україну разом з японськими танцівниками. Почнемо з історії. Кіото й Київ вже багато років є містами-побратимами. І в цьому контексті є багато зв’язуючих елементів: наш театр і Київський державний хореографічний коледж мають дуже довгу історію дружби саме з Кіото, з Кіото-Терада арт-балет школою. Плюс художній керівник балету нашого театру Нобухіро Терада народився в Кіото. Спеціально для підготовки мого танцювального номеру — вишукана стилістична японська хореографія — був запрошений хореограф Тору Шимазакі. Наша перша з ним зустріч відбулася ще під час зимових гастролей Національної опери України в Японії. Ми тоді познайомилися, навіть трошки попрацювали, а далі розпочався процес підготовки до участі в ЕХРО. Я виступала з двома номерами: соло та з японськими дітьми-студійцями. Дуже вдячна нашому художньому керівнику за довіру, за те, що я була обрана як представниця балету нашого театру. Для мене велика честь брати участь у такому масштабному світовому заході.

Взагалі,  Національна опера України на запрошення японської сторони організовує гастролі нашого балету вже багато десятків років. На вашу думку, чому український балет є таким популярним у Японії?

Це складне питання. Гадаю, за душу, яку вкладають артисти, за ту емоційність, яку випромінюють на сцені, виконуючи ту чи іншу партію. Відчуваю велику шану до японського глядача, який протягом багатьох років не пропускає жодних  виступів нашого театру. І радію кожній можливості зустрічі з японською аудиторією. Всі мої колеги завжди чекають на подорожі до цієї гостинної країни, щоб представити наше мистецтво.

Відомо, що з Японією вас пов’язують певні тріумфи, зокрема, під час великої війни. Ви їздили на гастролі, наприклад, з балетом «Снігова королева», який наш театр запропонував як гідну альтернативу безкінечним марафонам «Лускунчика». Як цей спектакль сприйняла вимоглива японська публіка?

Звісно, завжди є переживання, тому що це нова вистава. Цей спектакль був представлений не тільки в Україні, а й у Греції, де він був дуже успішним, і у Франції, і в Японії. Японський глядач дуже тепло, з бурхливими оваціями зустрів цей балет. І коментарі, й критика були теж хороші. Цей спектакль був створений за класичними канонами. У виставі є «білий» акт, коли виходять дівчатка у білих пачках. Всі танцюють на пуантах, крім одного номеру. «Снігова королева» яскрава та різноманітна за характером у виконанні солістів, артистів, які всі разом на сцені відтворюють різні образи, переживання. Тому, на мій погляд, це дуже вдала вистава, насичена та гармонійна.

Про прем’єри воєнного часу. Їх відбулося в Національній Опері чимало. Мова про постановки Джона Ноймаєра, Ганса ван Манена або Олексія Ратманського. Поділіться, будь ласка, своїми емоціями щодо кожного з цих балетів.

Дуже радію тому, що в репертуарі театру з’явилися роботи світових митців вже більш сучасного танцю. І дякую нашому художньому керівнику Нобухіро Терада, що це стало можливим, і ми змогли попрацювати й з такою хореографією. Кожну з цих вистав люблю по-своєму. Наприклад, «Весна-осінь» дуже емоційно наповнена щастям, якоюсь радістю, хоч і зі зміною настроїв. В англійській полісемічній назві Spring and Fall, весна — це й джерело, а fall — це і водоспад, і падіння… Тобто — спад і підйом, про те, як змінюється все в житті… Цей твір – про різні стани людської душі: смуток, потім задоволення, дотик щастя... Такий філософський балет.

Постановка «5 танго» Ганса Ван Манена — це більш графічно чітка хореографія, життєствердна музика Астора П’яццолли. Це дуже стилістично цікава вистава.

І, звичайно, хореографія Олексія Ратманського. Вона доволі складна у виконанні. В «Елегії воєнного часу», яку ми нещодавно представляли вдома і в США, є частини повільні та тягучі, а є й дуже динамічні, швидкі. Дві частини цієї вистави, що поставлені на музику Валентина Сильвестрова, відображають почуття людей в нинішній непростий час, проте з надією в серці. І є  українські стилістичні частини, вони з гумором, і, за задумом Олексія, показують силу духу українського народу.

Всі ці роботи дарують артистові можливості розвитку у виконавській майстерності. Щаслива, що мала можливість працювати у таких неординарних проєктах.

Щойно поновили після тривалої перерви балет  «Дама з камеліями». Як ви працювали з легендарною хореографинею Аніко Рехвіашвілі, яка ще до пандемії у самому розквіті професійних сил пішла засвіти? Як ви згадуєте роботу з нею?

«Дама з камеліями» для мене – знакова робота, це початок моєї кар’єри. Я дуже вдячна Аніко Юріївні, що вона в мені побачила перспективу. Тоді я була зовсім юна, але у мене були великі амбіції. Я дуже хотіла проявити себе і дякую їй за цю можливість. Ми працювали над цим балетом дуже довго, починали з якихось маленьких кроків. Спочатку Аніко Юріївна дивилася, що я можу. Ми робили сольні фрагменти, маленькі комбінації чи зв’язки. Потім Аніко Юріївна почала створювати більш широкі, великі картини. Наша робота над спектаклем тривала від початку сезону й до самої прем’єри в червні. Звісно, ми працювали не кожен день, тому що є репертуар, поїздки, але це була довга, копітка робота. Тоді для мене відкривався новий світ — світ творення. Це незабутній досвід, який я отримала вперше, а потім і далі під час роботи над іншими балетами, новими образами з Аніко Юріївною (Анастасія Шевченко виконувала головні партії у таких балетах, поставлених Аніко Рехвіашвілі, як «Дафніс і Хлоя», «Снігова королева», «Ночі в садах Іспанії», «El sombrero de tres picos», «Юлій Цезар» — прим. ред.). Хореографиня багато розповідала про зміст творів, які ставила, про те, що несе кожен рух, про характер персонажів. І в «Дамі з камеліями» тонко передано жіночі стани: від невичерпного щастя до болю, до втрати.. до втрати себе… І Аніко Юріївна в цій виставі хотіла побачити, який діапазон переживань можу передати я. 

Чи привнесли ви щось нове у спектакль «Дама з камеліями», який ми побачимо у 2025 році?

Звісно, я будую цю виставу трохи по-іншому, тому що з плином часу світосприйняття змінюється – нові події, нові досвіди... Поновлена вистава буде ще більш осмисленою мною з дорослішим, зрілим поглядом. Я отримую велике задоволення від виконання цієї партії. І розумію, наскільки скучила за цією роллю. Радію тому, що вже 3 травня вийду на сцену в цій виставі. Змінився виконавський склад, однак ми всі працюємо над тим, щоб усе виглядало дуже гарно та доносило сенси й силу задуму спектаклю.

Які особливі риси української школи балету ви би виділили? Яку місію український балет виконує нині під час гастролей?

Умови, в яких ми зараз працюємо, а діти — майбутні артисти балету — вчаться, надзвичайно складні. Наше мистецтво відрізняється певними жагою, силою, емоційністю. Технічно школа також невпинно розвивається: нашим артистам підвладно однаково прекрасно виконувати сучасний, класичний танець, неокласику. Так, у кожної школи певна індивідуальність, ідентичність, і у нас вона — українська.

Ми показуємо, в чому сила нашого мистецтва, і що наше мистецтво дуже гарне й різноманітне в усіх його проявах. Ми доводимо, що попри всі виклики продовжуємо жити та піднімати дух людей. Переконана – культура дуже важлива! Вдячна, що театр зараз працює, готує нові вистави, і ми можемо розвиватися. Це все демонструє, наскільки ми потужні та непохитні.

Що вас тримає в наші непрості часи при вашій напрочуд конкурентній професії у неймовірно стресовому полі війни?

Мене надихають робота, зустрічі з цікавими людьми, які заряджають ставленням до життя. Дуже люблю свою професію, це мене підтримує. І такі події, як подорож та виступ у Кіото, — незабутній унікальний досвід. Я зараз емоційно та духовно дуже наповнена. Звичайно, мене надихають мої близькі люди, вони — моя опора. Під час війни відбулася переоцінка цінностей. Попри те, що йде велика війна, в моєму житті відбуваються й позитивні події. І я намагаюся бути вдячною за те, що маю.