10 жовтня в Одесі відбувся Форум відновлення «Південний вектор», організований Агенцією регіонального розвитку «Офіс європейської інтеграції» Херсонської області за підтримки УВКБ ООН в Україні та Херсонської обласної державної адміністрації.
Херсонщина безпосередньо межує з лінією фронту вздовж Дніпра, і її населення щодня зазнає атак російських дронів та снайперів. Попри високий рівень небезпеки та те, що 90% мешканців Херсона залишили місто, багато людей не хочуть покидати свої домівки у віддалених селах і містечках області.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Метою заходу було створення платформи для діалогу між українським урядом і місцевою владою, громадянським суспільством та міжнародними партнерами, а також вироблення підходів, які дозволять забезпечити не лише гуманітарну допомогу, а й економічне відновлення південних регіонів України — тих, що найбільше постраждали від війни та з яких виїхала найбільша кількість біженців.
Форум відкрили колишня міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, а з 8 вересня 2024 року — заступниця керівника Офісу Президента України Ірина Верещук, та координатор системи ООН з гуманітарних питань в Україні Маттіас Шмале, з яким Kyiv Post мав нагоду поспілкуватися.
Ви маєте великий досвід роботи у сфері гуманітарної допомоги в зонах воєнних конфліктів. Однак робота в Україні, де триває повномасштабна війна і постійно існує загроза авіаударів, напевно є складнішою. Що вирізняє ваш досвід роботи в Україні від попередніх?
Україна унікальна тим, що це не держава, яка зазнала краху, а функціонуюча держава. Уряд на всіх рівнях активно діє самостійно. Громадянське суспільство тут дуже сильне — воно покладається на підтримку та солідарність міжнародної спільноти, але багато чого здатне робити власними силами. Тож необхідність адаптуватися до цього й працювати у тісній взаємодії з усіма верствами суспільства — це щось нове для мене. Це — перша відмінність.
Друга — це високотехнологічний характер цього контексту. Наприклад, під час розмов із представниками громадянського суспільства в Херсоні ми обговорювали питання безпеки волонтерів. Спочатку йшлося про звичайні засоби індивідуального захисту. Потім — про броньовані автомобілі. Під час наступних зустрічей вони вже говорили, що потрібні броньовані авто з посиленими колесами. Потім — про обладнання для виявлення дронів. А тепер, під час останніх візитів, — про пристрої для глушіння сигналів, тобто вже фактично військове обладнання.Отже, контекст справді інший — він надзвичайно технологічний.
І ще… Українці — представники всіх прошарків суспільства — не чекають закінчення війни, щоб відновлюватися. Вони використовують кожну можливість для відбудови, яка з’являється. І це відрізняє Україну від багатьох інших країн. У більшості випадків люди чекають завершення війни, а вже потім починають відновлення. Тут же вони роблять це, попри те, що війна триває.
Конференція в Одесі присвячена Південній Україні та Херсону. Чому саме цей регіон у центрі уваги? Через його близькість до лінії фронту? Які основні теми цього заходу?
Думаю, ми повністю узгоджені з визначеними урядом пріоритетами — підтримкою прифронтових територій — і маємо подбати, щоб про Херсон не забували. Під час кожного візиту туди люди кажуть: «Дякуємо, що приїхали, будь ласка, не забувайте про нас». І це, на мою думку, дуже важливий меседж.
Не можна забувати про віддалені місця, які постійно зазнають обстрілів. Потрібно й далі надавати гуманітарну допомогу, і подальшу підтримку відбудови. Під час моїх поїздок до Херсона я побачив, що йдеться не лише про нагальні гуманітарні потреби. Наприклад, я бачив підземне пологове відділення — це не просто гуманітарна допомога, а інвестиція в систему охорони здоров’я. Це — погляд у довгострокову перспективу.
Мене також вразило, як встановлюють сонячні насоси для водозабезпечення: вони допомагають забезпечувати людей водою навіть під час війни, але водночас є інвестицією у майбутнє — у зеленіше майбутнє.
Пам’ятаю свою першу зустріч із головою Херсонської обласної військової адміністрації. Ми обговорювали гуманітарні пріоритети в його офісі-бункері в Херсоні. А потім він сказав: «Давайте поговоримо про відновлення». Це було торік у серпні. Над містом літали бомби, але місцева влада вже тоді твердо вирішила інвестувати в сонячну енергетику.
І от щойно, під час останньої сесії, ми почули про те, як вони створюють бізнес-хаб — просто посеред війни.
Для мене саме в цьому полягає значення цієї конференції: не забувати про Херсон, продовжувати надавати гуманітарну допомогу, адже вона досі життєво необхідна. Але водночас — інвестувати у раннє відновлення, щоб забезпечити краще майбутнє.
PULL QUOTE: Три головні пріоритети — гідне житло, робочі місця та освіта для дітей.
На конференції зокрема обговорювали питання повернення людей додому. І це виходить за межі гуманітарної допомоги. Йдеться не лише про забезпечення нагальних потреб, а й про розуміння того, що потрібно для майбутнього. Чи могли б ви пояснити це докладніше?
Це означає, що всередині країни ми багато уваги приділяємо внутрішньо переміщеним особам — тим, хто змушений був виїхати від небезпеки. Але часом люди повертаються. У Херсоні вже є ті, хто повернувся, і ми підтримуємо місцеву владу та громадянське суспільство, щоб зробити життя для цих людей більш прийнятним.
Один із наших головних партнерів — УВКБ ООН, яке, власне, є спонсором цього заходу. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців співпрацює з країнами, допомагаючи їм підготуватися до повернення біженців. Зараз мільйони українців перебувають за кордоном, і хоча не всі, але, безумовно, багато з них повернуться. Тож УВКБ ООН та інші структури системи ООН допомагають Україні готуватися до цього процесу.
І, звісно, щоб люди могли повернутися, необхідна безпека.А далі йдеться про базові умови: освіта для дітей, робочі місця та гідне житло — це три головні пріоритети, над якими ми працюємо спільно з урядом. Ми розуміємо, наскільки це важливо не лише для громадян, які залишаються тут, але й для тих, хто розглядає можливість повернення додому.
Не лише іноземці приїжджають до України, ризикуючи власною безпекою, — багато українців також долучені до масштабної скоординованої гуманітарної діяльності, у якій беруть участь численні неурядові організації. Складається враження, що це формує новий професійний прошарок — людей, навчених принципам прозорості, роботі з бюджетами та виконанню гуманітарних завдань.
Чи можна вважати це здобутком гуманітарної діяльності в Україні?
Це справді цікаве запитання, і я хотів би вірити, що ви маєте рацію: інвестиції в людей — у їхнє навчання та залучення до гуманітарної діяльності — це також інвестиції у майбутнє. Адже таким чином люди знайомляться зі світовими нормами та стандартами, зокрема у сфері захисту — особливо вразливих груп — не лише в теорії, а й на практиці.
Так, я переконаний, що гуманітарна діяльність сприяє зміцненню країни, адже вона не лише реагує на поточні потреби, а й підтримує громадянське суспільство в участі в житті країни після війни.
Ви краще за мене знаєте, наскільки Україна прагне бути частиною Заходу — у сенсі цінностей, норм і стандартів. І, на мою думку, досвід співпраці з міжнародною системою під час цієї складної гуманітарної кризи — теж підготовка до такого майбутнього, до тіснішого зв’язку з глобальною спільнотою.
