Між тривогами і прем’єрами Наталія Сумська зустрічає свій ювілей

Одна з найпопулярніших та найулюбленіших актрис сучасної української театральної сцени за понад сорок років кар’єри зіграла понад сто яскравих ролей. Наталія має універсальний талант, бо їй під силу все – від комедії до трагедії.

Представниця відомої театральної родини, Наталія разом із чоловіком, режисером Анатолієм Хостікоєвим, створила потужний творчий дует, чиї вистави десятиліттями залишаються популярними, єднаючи покоління українців.

Від початку повномасштабного вторгнення актриса активно підтримує українських військових, відвідуючи шпиталі й фронтові підрозділи. 

У розмові з Kyiv Post напередодні свого дня народження акторка, зокрема, розповідає про нові сенси театру під час війни та діалог із глядачем, який сьогодні у мистецтві передусім шукає опору.

Kyiv Post (КР): Що сьогодні для вас є головним у професії актриси?

Наталія Сумська (НС): Мені важливо бути в душевній та фізичній формі, аби виходити на сцену у своїх ролях, бо кожна чергова ніч обстрілів чи гіркі новини про втрати людей пригнічують. І все ж, опанувавши себе, продовжуємо працювати й любити. Так зараз живе мабуть більшість наших людей. Страшенно не хочеться звикати до думки, що війна триватиме довгі роки, хоч вже стільки років так і є… Була у Львові з виставою саме того дня, коли постраждав історичний центр міста. Все ж надвечір вистава відбулася, й не тільки наша і, головне, глядачі все ж прийшли й сприймали дійство в бадьорому настрої. Люди, певно, не хочуть залишатися наодинці з війною.

КР: Які внутрішні рішення визначили вашу траєкторію в театрі?

НС: Я — акторка репертуарного театру й живу за його законами й розкладом вже багато років. 

Зараз саме триває робота над створенням нової вистави. «Король Лір» — всім відома назва. Постановку здійснює Народний артист України Анатолій Хостікоєв. Репетиційний період цікавий пошуками смислів, засобів виразності, роботою з партнерами. Обов’язково є труднощі — як же без них! (Усміхається.) Але також багато знахідок, осяяння… І ще багато різних складових. Тема відносин батька з дітьми, відтвореної в пʼєсі, крізь століття залишається актуальною й сьогодні…

Як пережити кризу родинних стосунків? Чиї почуття щирі, а чиї удавані? З ким можна бути відвертим? Показ вистави планується на початок червня. Я теж беру участь у майбутній виставі, але не у ролі королівської доньки. (Усміхається)

КР: Як особистий досвід і прожитий час входять у ваші ролі, змінюють ваше прочитання жіночих образів?

НС: Якщо переглянути калейдоскоп моїх ролей, вони дуже відрізняються одна від одної, навіть, якщо я граю через день, або пару днів поспіль різні спектаклі. Свого часу, коли мені було запропоновано ці ролі, одразу  захотілося взятися за роботу! (Усміхається.) Ну, дійсно: Нечуй-Левицький (Кайдашиха), Волумнія, Шекспір «Коріолан», Дюрренмат «Візит» мільйонерка Клер, нарешті «Незрівнянна», моя Флоренс, ще інші героїні — це дійсно задоволення працювати в таких ролях! Жінки, яких я зображаю досить змістовні, фактурні й запальні, у мене з ними відбувається певний творчий обмін (усміхається). За моїми спостереженнями, коли не вистачає сили, після вистави вона звідкись зʼявляється, й глядачі свідчать наживо чи в мережі, що й на них цієї сили вистачає. То все театр винуватий! (Усміхається.)

КР: Як цифрова епоха змінює взаємодію актора з глядачем?

НС: Цифрові технології прижилися й в театрі. Промо вистав — це та сама реклама — перейшло у платформи на fb, інстаграм і Тік токи…. Якщо відео, якийсь сюжет «завірусився», кажучи сучасним сленгом, то й друкованих засобів вже не треба. Люди підхоплюють й перепощують одне одному. Це те саме пташине радіо. Вже й не кажучи про мікрофони на театральній сцені, вони стають постійним атрибутом. Мені щастить грати наживо майже у всіх виставах. 

Але мені дуже дорогі спогади: на щастя в мене зберігається запис виступів моїх батьків. Тато Сумський Вʼячеслав хіба на концертах, у яких часто брав участь, співав у мікрофон, а в «Енеїді» запорізького театру, де була перша постанова цього твору, тато грав Енея поруч з оркестром в ямі без підсилювачів. Цікавий етап життя українського театру я застала. (Усміхається.)

КР: Як на вашу думку, вибудовується ваш діалог із різними поколіннями глядачів?

НС: До нас у франківський дім, як ходили глядачі різних поколінь, так і продовжується цей похід сьогодні. Принаймні я бачу на своїх виставах. Зараз через кляту війну наш театр не ставить вистав для дітей, зате діти, юнаки відвідують дорослі вистави з батьками. Діти наших працівників театру також дивляться вистави за кулісами, і мають свої враження від побаченого. Навіть більше беруть участь у виставах для дорослих, їздять на гастролі, звикають змалечку до акторського життя. 

КР: Що означає для вас належність до театральної династії у професійному й особистому вимірах?

НС: Слово «династія» більш притаманне монархіям, наступникам престолу. (Усміхається) У нас це, швидше, продовжувачі спільної справи, хоч це й рідні люди. Такі представники  є й у нас в театрі: у швацькому цеху, і в управлінському, і в реквізиторському, і в освітлювальному, й звичайно ж, в акторському. 

КР: Ви — генетично, й внутрішньо, й зовні, красиво уособлюєте український театр. Яке послання світові ви можете сформулювати сьогодні від імені українського театру?

НС: Першою, до чого тягнуться кістляві пазурі одвічного нашого ворога, є культура. Хоч ми, на жаль, маємо знищене ціле покоління митців, все ж коріння лишилося. І сьогодні, навіть в часи повномасштабної війни, наш театр працює, знімають кіно, тривають концерти, літературні зустрічі, живе книговидавництво, — культуру народу на своїй рідній землі знищити неможливо. Висновок один: разом з військовими, які захищають зброєю, ми ж боронимося утвердженням національної духовності.

***

Від редакції. Варто також додати, що сьогодні президент України Володимир Зеленський нагородив пані Наталію орденом княгині Ольги III ступеня. Відповідний указ опубліковано на офіційному сайті президента.