Командир Грузинського легіону: від російського полону до боротьби зі своїми поневолювачами

Мамука Мамулашвілі бореться з російською агресією з 14 років. Тоді, під час війни в Абхазії, він разом із батьком провів три місяці в російському полоні.

Останні десять років Мамулашвілі командує Грузинським легіоном в Україні — найбільшим іноземним підрозділом у складі Збройних сил України після латиноамериканських формувань. До легіону входять тисячі грузинських добровольців, які воюють проти російських військ ще з 2014 року — задовго до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Сергій Костеж: Розкажіть трохи про Грузинський легіон. Чому грузини воюють за Україну?

Мамука Мамулашвілі: Ми тут уже 12 років. Дехто з наших бійців воює в Україні весь цей час. Грузія та Україна — країни одного регіону, між якими існують давні історичні й культурні зв’язки.

Я заснував Грузинський легіон у 2014 році, і відтоді грузинські бійці підтримують Україну. Ми стали першим іноземним добровольчим підрозділом, а у 2016 році офіційно увійшли до складу Збройних сил України.

Сьогодні ми виконуємо завдання на різних напрямках, переважно на сході України. Наш підрозділ демонструє хороші результати. Більшість наших бійців — професійні військові. Після початку повномасштабного вторгнення до легіону приєдналося багато іноземних добровольців, але нині більшість особового складу становлять етнічні грузини, і нових бійців ми набираємо переважно в Грузії.

Розумію, що це конфіденційна інформація, але чи можете хоча б приблизно сказати, скільки ваших бійців зараз воюють за Україну?

Наразі у складі Грузинського національного легіону на фронті воюють близько 2 000 грузинів.

Які саме завдання виконує легіон? Ви піхота, артилерія, оператори дронів? Які ваші основні бойові функції?

У нас є фахівці різних напрямків — від підрозділів спеціального призначення до артилерії.

Сьогодні більшість наших військових змінили спеціалізацію й працюють переважно з безпілотниками. Вони стали операторами дронів, адже зараз це один із найперспективніших напрямків у Збройних силах України. Ми скористалися цією можливістю, і нині близько 90% особового складу працює з FPV-дронами та іншими типами безпілотників.

Що ними рухає? Дехто з них місяцями, а то й роками не бачив своїх родин. Вони живуть і воюють не в Грузії, а в іншій країні.

Річ у тім, що в 1990-х українці були єдиними добровольцями, які приїхали підтримати Грузію.

Я брав участь у російсько-грузинській війні 1992–1993 років — війні в Абхазії. Коли мені було 14 років, я разом із батьком, який був генералом, потрапив у російський полон. Ми бачили, що єдиними іноземними добровольцями, які приїхали підтримати Збройні сили Грузії та боролися за нашу незалежність, були українці.

Тому для нас дуже важливо бути сьогодні тут. Ми маємо вшанувати пам’ять тих, хто віддав життя за незалежність Грузії. Водночас ми вважаємо українців братнім народом і завжди їх підтримуватимемо.

Але нинішня влада Грузії, схоже, займає проросійську позицію і не надто підтримує Україну.

Вона не підтримує ні Україну, ні нас. На жаль, нинішній уряд Грузії є відверто проросійським. Водночас грузинське суспільство підтримує Україну, як і грузинський народ. А ми тут, в Україні, є представниками грузинської нації.

Які відносини між Грузинським легіоном та Інтернаціональним легіоном? З’являлася інформація, що Інтернаціональний легіон планують реорганізувати. Вас це не стосується?

Ми — окремий підрозділ з іншою спеціалізацією. Зараз працюємо разом із різними бригадами.

Невдовзі Грузинський легіон стане етнічним батальйоном. Я вперше говорю про це публічно, але незабаром Грузинський легіон стане регулярним підрозділом Збройних сил України. Це вже буде не добровольчий батальйон, а офіційний військовий підрозділ.

Які у вас стосунки з іншими іноземними підрозділами, що воюють за Україну, зокрема з Російським добровольчим корпусом та іншими? Вони воюють на боці України, але це росіяни. Як ви взаємодієте з ними?

Найтісніші контакти ми підтримуємо з кавказькими батальйонами, особливо з чеченським.

Із російськими та білоруськими підрозділами ми майже не спілкуємося. Але якщо вони підтримують Україну і воюють на її боці, то це, безумовно, добре. Сподіваюся, вони роблять це тому, що справді вірять у свою справу, адже зрештою ми всі виконуємо одну й ту саму роботу.

Чого грузинські офіцери, солдати й військові загалом можуть навчитися на цій війні та згодом застосувати у Збройних силах Грузії?

Із самого початку ми ділилися своїми знаннями зі Збройними силами України. У 2014 році українська армія майже не мала досвіду ведення бойових дій проти російських військ. У нас він вже був, і ми ним поділилися.

Але впродовж цієї війни ми розвивалися разом. Сьогодні багато наших військових, які переходять до підрозділів безпілотних систем, навчаються в українських операторів дронів і проходять їхні курси.

Усе, чого ми навчилися за ці 12 років, є надзвичайно цінним. Ми — підрозділ спеціального призначення, який переважно брав участь у спеціальних операціях. Тепер ми також опановуємо нову спеціалізацію — операторів безпілотників.

Ці знання й практичні навички будуть надзвичайно важливими для майбутнього Збройних сил Грузії, адже саме ці військові принесуть до них унікальний бойовий досвід застосування новітніх безпілотних систем.