Уявіть собі: в середині ХІХ століття легендарний афро-американський актор, що втік від рабства на інший бік земної кулі, знайомиться з великим українським поетом – колишнім кріпаком і політичним в'язнем. А ще уявіть внутрішнє взаєморозуміння й солідарність у творчій взаємодії між двома непересічними митцями.
Ця історія могла б лягти в основу роману чи стати сценарієм фільму або п'єси. І трапилась вона взимку 1858-1859 років, коли в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі славетний український поет Тарас Шевченко познайомився з чорношкірим актором, якого звали Айра Одрідж. Це знайомство одразу ж переросло в нетривалу, але дуже близьку дружбу, про яку розказували очевидці, і яка залишилася на шевченкових ескізах і навіть зворушливому портреті американця.
Народився Олдрідж 1807 року в Нью-Йорку в родині проповідника. Він не надто сподівався реалізувати свої амбіції стати актором у країні, де рабство і расова сегрегація все ще залишалися нормою. На щастя, ще юнаком йому вдалося емігрувати до Англії, де атмосфера була значно ліберальнішою.
Упродовж наступних років, після того, як рабство у Британській імперії нарешті скасували (1834 р.), рішучий молодий американець зміг здійснити свою мрію. Олдрідж розпочинав свою кар’єру з маленьких лондонських театрів. Але навіть у прогресивній Англії актор часто зазнавав расистських нападів. Він вистояв і впродовж наступних трьох десятиліть став зіркою.
Олдрідж був першим афро-американським актором, який грав шекспірівські ролі і прославився як трагік. Під час першого європейського турне Олдріджа у 1852 році його гра в таких п’єсах, як «Гамлет», «Король Лір», «Отелло» та «Венеційський купець», закріпили його славу. Олдріджа засипали нагородами й почестями.
У 1858 році, коли він замислювався про повернення на батьківщину, Російський імператорський театр запросив його, аби він зіграв у Петербурзі. Тут актор познайомився з Тарасом Шевченком, якого щойно звільнили після 10 років солдатчини у віддаленому районі сучасного Казахстану.
Для творчого генія це було жорстоким і принизливим покаранням від автократичної російської імперської системи. Після десятиліття ізоляції від культурного світу Шевченко не міг насититися театром, оперою і взагалі світом мистецтва.
Неймовірно талановитого художника, якого шанували у вищих російських мистецьких колах, заарештували в 1847 році в Києві за приналежність до таємної патріотичної спілки, яка наважилася виступити з ідеєю вільного, рівного, демократичного партнерства слов’янських народів — своєрідних Сполучених Штатів слов’янського світу.
Тарас народився у 1814 році в Черкаській області, де тоді панувала Росія, в родині кріпака. Талант художника несподівано приніс йому свободу. У 1831 році господар молодого козачка Шевченка — пан Енгельгардт – привіз його як частину свого майна до Санкт-Петербурга, де дозволив кріпаку брати уроки мистецтва. Якось його малюнки помітив інший український художник, і вже скоро талант Шевченка був визнаний найкращими експертами того часу. У 1838 році група відомих російських художників та діячів культури викупила його з кріпацтва.
Продовжуючи кар’єру художника, Шевченко залишався вірним своєму національному та соціальному корінню. Своїми пронизливими віршами він нагадував українцям, хто вони, і прищеплював їм прагнення до національного та соціального звільнення. Як і Олдрідж, він мріяв побачити кінець рабства та кріпацтва, а ще він хотів свободи для рідної землі.
Коли Шевченко вперше побачив Олдріджа на сцені у ролі Отелло, він був розчулений до сліз. Той факт, що Шевченко не знав англійської мови, якою грав Олдрідж, не применшив його захоплення великим актором. Зворушений Тарас написав своєму другові: «Олдрідж чинить дива на сцені… Він оживляє Шекспіра».
Через два дні, коли Шевченко й Олдрідж зустрілися в домі російського аристократа, вони порозумілися вмить. Мовою жестів і за допомогою друзів, які перекладали їм, вони відкривалися один одному ніби брати, які давно загубилися, а тепер зустрілися. Олдрідж навіть не міг правильно вимовити прізвище свого нового друга і називав його просто «художник».
Свідки розповідали про їхній глибинний емоційний зв’язок. Упродовж наступних двох місяців вони ділилися історіями свого коріння, боротьби й досягнень, співали один одному пісні своїх народів. Під час виступів Олдріджа в театрі Шевченко іноді навіть заважав глядачам проявами свого ентузіазму.
Якось після того, як актор повернувся зі сцени, зігравши роль короля Ліра, Шевченко в сльозах прийшов до нього в гримерну і вдячно розцілував руки й обличчя виснаженого артиста. Передчасно постарілий, з підірваним здоров’ям, Шевченко помер у віці 47 років у березні 1861-го. На жаль, він не зміг насолодитися повною мірою світом без кріпацтва, адже в Російській імперії його скасували тільки за сім днів до його смерті.
А от американський актор, можливо, натхненний Шевченком, ще не раз відвідував Україну. У 1861 і 1865 роках він виступав у Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Житомирі та Єлисаветграді (Кропивницькому). Із преси тих часів можна дізнатися, що, крім відомої ролі Отелло, глядачам в Одесі та Житомирі особливо сподобалася його інтерпретація ролі єврейського купця Шейлока у «Венеційському купці».
Хоча Олдрідж і дожив до скасування рабства у Сполучених Штатах у грудні 1865 року, він більше ніколи не повернувся на батьківщину. Помер Олдрідж у 1867 році під час гастролей і був похований у польському місті Лодзь.
Портрет Олдріджа, написаний Шевченком, залишається ніжним нагадуванням про те, що почуття гуманності, свободи, солідарності, відданості мистецькому вираженню виходять за межі раси та країни походження. Цей портрет є скромним, але безцінним свідченням випадкової дружби двох видатних чоловіків та борців за свободу.
Коментарі (0)