Війна ще не закінчилась, але вже можна говорити про те, що вона глибоко змінила українське суспільство. Я ненавиджу війну, і мені дуже хотілося б, аби вона не починалась.
Але не можна заперечувати, що вона спричинила деякі позитивні побічні ефекти. Один з них – зміна ставлення українців до ЛГБТ-спільноти.
Після того як Росія минулого року розпочала своє повномасштабне вторгнення в Україну, ЛГБТ-українці у лавах збройних сил отримали можливість продемонструвати, що вони здатні бути такими ж сміливими, жертовними та патріотичними, як і їхні співвітчизники традиційної орієнтації.
Чимало військових поділились своїми особистими історіями на інтернет-сторінках спільнот, які відстоюють права ЛГБТ-військових. Серед них, зокрема, історія Івана, який на початку 2022 року працював барменом і планував вступати до університету. Але коли в лютому росіяни розпочали повномасштабне вторгнення, він не вагаючись приєднався до лав української армії. На тій же сторінці розміщено допис Анни, військовослужбовиці ЗСУ, яка була серед організаторів прайд-параду в Харкові.
Результати нещодавнього всеукраїнського опитування, оприлюднені в лютому, показують, що позитивне або нейтральне ставлення до ЛГБТ-спільноти в перший рік війни зросло з 53 до 64 % – це досить значна зміна за всього лише 12 місяців.
Мене втішає, що справи рухаються в правильному напрямку, але у нас попереду ще довгий шлях. Україна – доволі консервативна країна, в якій існує багато стереотипів і навіть нетерпимості. Після того як 25-річний молодший лейтенант української армії Дмитро Стасишин написав у Instagram про свою бісексуальну орієнтацію, командири попросили його перевестися до іншої частини, а його матері почали погрожувати розправою, якщо її син «не перестане ганьбити Збройні Сили України».
«Це було страшно», – зізнався він мені. І все ж він бачить позитивну динаміку. «Україна – не Росія. Люди дивляться на Росію і бачать, наскільки там загострилась гомофобія і нетерпимість. Потім вони дивляться на практику в Європі і змінюють власне сприйняття. Чимало українських військових за останній рік зробили coming out, і люди думають: «Він військовий, він воює, значить, усе гаразд».
В середині березня українські парламентарі внесли на розгляд Верховної Ради законопроект про цивільне партнерство як між різностатевими, так і між одностатевими парами. Інна Совсун, депутатка від ліберальної партії «Голос», запропонувала законопроєкт, який прямо стосується ЛГБТ-військовослужбовців, які зараз захищають Україну на передовій. Депутатка зазначила в Пояснювальній записці до законопроєкту, що їхні партнери досі не мають таких же прав, як офіційно одружені пари.
Цей законопроєкт не передбачає можливості офіційної реєстрації одностатевих шлюбів, але визнає права тих, хто має сталі одностатеві стосунки та спільно проживає. З поданням цього законопроекту можна говорити про те, що Україна пішла далі, ніж будь-яка інша пострадянська країна, що межує з Росією і яка ще не приєдналась до ЄС.
Це не перша спроба ліквідувати в Україні дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації. Минулого літа на сайті президента України була розміщена петиція про легалізацію одностатевих шлюбів. Трохи більше ніж за місяць вона зібрала 25 000 підписів, необхідних для того, аби президент взяв її на розгляд.
Президент Володимир Зеленський, реагуючи на петицію, зазначив, що легалізація одностатевих шлюбів вимагає внесення змін до конституції, що неможливо зробити в нинішніх умовах воєнного стану. Але він додав, що уряд наразі працює у напрямку легалізації цивільного партнерства.
У березні заступник міністра юстиції Валерія Коломієць повідомила, що міністерство працює над відповідним законопроєктом, який сподівається подати на розгляд парламенту цього року.
Невдовзі після заяви Коломієць Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій заявила, що виступає проти законопроєкту, який вже переданий до парламенту.
Наприкінці березня представники українських церков висловились проти вже поданого законопроєкту, заявивши, що він «суперечить встановленому Богом природному праву». Церкви звернулися до влади з проханням заблокувати його розгляд.
Я не впевнена, що лідери церков встигають за українським суспільством. Серед членів моєї родини та друзів я бачу все більше доказів того, що війна змінює їхній погляд на це питання.
Війна познайомила українців з різними культурами та поглядами. Мільйони з них зараз живуть у Європі як біженці або спілкуються з іноземними волонтерами та гуманітарними працівниками в самій Україні. З іншого боку, спільний досвід протидії екзистенційній загрозі сприяв загостренню почуттів емпатії та співчуття.
Тим часом російська гомофобна пропаганда намагається використати це питання, аби ще більш згуртуватися проти України та Заходу. Кремлівські розпалювачі ненависті стверджують, що «спину неонацистам прикриває ЛГБТ-батальйон» і що українська армія програє через велику кількість вояків-геїв і «можливу небесну кару».
Активісти почули вже багато шокуючих історій про жорстокі катування росіянами українських представників ЛГБТ-спільноти на окупованих територіях. Після звільнення Херсона активістка Марина Усманова, директорка феміністської та ЛГБТ-інклюзивної організації «Інша», заявила, що ЛГБТ-українці під російською окупацією перебували під постійною загрозою бути зґвалтованими, а люди, стать яких не відповідає позначеній у їхніх офіційних документах, боялися бути підданими примусовому роздяганню та знущанням на російських блокпостах.
Прагнення України приєднатися до ЄС вимагатиме глобального мислення та більшої відкритості. Але я вірю, що ми на правильному шляху. Російська агресія наочно показала українцям, як далеко може завести ідеологія нетерпимості.
«Наш народ переймає європейські цінності», – сказав Дмитро. «Свобода – це також свобода особистого вибору. Свобода бути собою». А за що борються українці, як не за це?
Коментарі (0)