Ще з радянських часів етикет вживання алкоголю в Україні передбачає, що перед кожною порцією алкоголю треба вимовити тост. Це може бути і довга промова, і коротка фраза, але за традицією ви не можете випити, поки хтось не озвучить, за що саме ви п’єте. Вже п'ятнадцять місяців і вдома, і в ресторанах чи барах українці п'ють «За перемогу!». Коли українці почули новину про арешт у Москві колишнього співробітника ФСБ, російського націоналіста-бойовика Гіркіна, часто повторювався нещодавно згенерований тост: «Вип’ємо за те, щоб вони всі позжерали один одного!»
З початку цієї війни ресторани та кафе зберігали свою роль центрів гастрономічної культури, а от бари, як правило, стали платформами громадянського суспільства, де однодумці збираються, щоб ділитися почуттями національної єдності та креативно розвивати їх. Постійні клієнти відчувають себе тут членами однієї родини, в якій панує взаємна турбота та велике бажання допомогти перемозі України та забезпечити їй квітуче майбутнє.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС!
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Нещодавно відомий київський бармен Богдан Кузьмінський «Бодя» розлучився з друзями. Він зібрався йти в ЗСУ. Проводжали Бодю всі колеги і завсідники легендарного київського бару «Бармен Диктат», розташованого у підвалі будинку №44 на Хрещатику.
Вхід до бару розміщений у вузькому дворику і виглядає як вхід до бомбосховища. Цілком можливо, що це було однією з функцій цього просторого підземного приміщення. Підвал кілька разів приватизовували та перепродували, і зрештою він став таким, яким є сьогодні – дуже затишним улюбленим баром киян та найбільш відважних іноземців, які, попри майже щоденні ракетні та дронові обстріли Києва, так і не виїхали з міста.
Таких андеграундних барів у центрі Києва кілька, і зазвичай вони працюють з 16-ї години. Увечері там дуже людно, але ніхто не скаржиться на тісняву. Власники закладів мають подвійну мотивацію створювати саме такі підземні людські «водопої» – тут можна зняти стрес напоями, провівши кілька годин у безпеці підземного укриття. Андеграундні бари можуть продовжувати свої культурні програми і розваги без огляду на ракетні обстріли.
У «Бармен Диктаті» концертам часто передують засідання Клубу любителів історії, під час яких представляють, зокрема, «Історії для дорослих» – дискусії на актуальні історичні теми. Дискусію веде або письменник Олег Криштопа, або літературознавиця Настя Євдокимова, або вони вдвох разом із спеціально запрошеними гостями – знавцями тієї чи іншої галузі історії чи сучасності.
Обговорення на засіданнях клубу записують на відео та викладають на однойменному YouTube-каналі – «Історії для дорослих». Канал потихеньку набирає популярності, і кількість його підписників уже перевалила за чверть мільйона.
Темою однієї з таких дискусій була особистість письменника Миколи Гоголя, а головним питанням було: «Чи можна вважати Гоголя українським письменником?» За келихом-двома віскі – адже півторагодинна дискусія відбувалася в барі! – учасники дійшли висновку, що його можна вважати українцем, але додали, що тему ідентичності Гоголя можна досліджувати вічно. Він завжди буде сприйматися діячем як російської, так і української культури. Якось у німецькому готелі він записався українцем, але втім називав себе російським письменником.
Коли відбувалась та публічна дискусія про Гоголя, Бодя ще стояв із колегами за барною стійкою, змішував коктейлі та наливав клієнтам віскі та ром. Зараз він уже у військовій частині, захищає Україну.
Серед постійних клієнтів «Бармен Диктату» чимало ветеранів, які повернулись з фронту – деякі через поранення. Бар являє собою лабіринт з окремих кімнат, і ветерани зазвичай збираються в одному з його найвіддаленіших кутків. Але коли вони виходять, їм доводиться пройти через головний зал зі сценою в кінці, де завжди багатолюдно й шумно. Коли ветерани проходять, в залі панує тиша. В обережних поглядах «цивільних» клієнтів проглядається і певний страх, і в той же час захоплення.
Жвава атмосфера бару може створити враження, що в Києві все гаразд, але всі присутні знають про купу проблем, які війна породила в місті, як над землею, так і під нею.
Колега Боді, бармен партнерського бару на лівому березі Дніпра – він також має назву «Бармен Диктат» – вже повернувся додому з передової без однієї руки. Поки він безробітний і мріє повернутися на колишнє місце роботи, його колеги організовують акцію зі збору коштів на придбання йому якісного протеза. Члени Клуб любителів історії є активними учасниками цієї акції. І треба визнати, що українська історія зараз – це великий хіт у барі, як і коктейль «Біг Лебовський», який до війни називали «російським мулом».
Сподіваюся, що Богдан «Бодя» Кузьмінський повернеться з війни цілим і неушкодженим. Він прийде, знову стане за барну стійку і створить кілька нових коктейлів, а клієнти зможуть взяти участь у веселому змаганні, вигадуючи для них відповідні миролюбні назви.
Коментарі (0)