Україна як дзеркало чудес і можливостей нашої планети
Коли я прокинувся, сонце ховалось у тонкому серпанку молочно білого туману. Я міг, не примружуючись, дивитися прямо на сонце, аж поки перед полуднем туман не розвіявся, й сонячний блиск не змусив мене перевести погляд на те, чим я милувався крізь вікно поїзда наступні три години.
Повз проносилась приголомшлива краса українських лісів у барвистому осіньому вбранні. І повір мені, читачу, слова безсилі передати цю красу. Вам треба побачити це на власні очі. Сонячні промені пестили крони буків, вільх, тополь, перетворюючи їх на суцвіття золота, все освітлювалось червоними спалахами осінніх кленів і вишень, брунатними відтінків каштанів і верб. Барвистий циклічний безперервний колообіг життя, в якому Земля, байдужа до дріб'язкових людських амбіцій, здійснює власну таємничу подорож всесвітом.
Визначна наукова конференція в Києві
І цей зв’язок між життям і тим середовищем, в якому воно триває, був основною темою моєї подорожі до Києва. Він мав стати таким собі співголовою на першій в Україні міжнародній конференції з планетології та астробіології, ініційованої моїми друзями та колегами з низки наукових інститутів під егідою Національної академії наук України (НАНУ). Захід проходив з 23 по 26 жовтня й мав назву «Дослідження планет і пошук життя за межами Землі».
Наука астробіологія досліджує питання, які не можуть не хвилюють усіх нас: як зародилося життя? Як ми еволюціонували від першої одинарної клітини, що раптом виникла мільярди років тому, до істоти, яка сидить у потязі та меланхолійно спостерігає за красою українських лісів в осінньому вбранні? До складних створінь, які говорять про науку в українській столиці. Чи саме ми колись досліджуватимемо і заселятимемо космос? І, мабуть, найбільш хвилююче питання: чи існує життя десь на далеких планетах, чи Земля є єдиною домівкою цих складних дивних створінь, яких ми називаємо живими істотами?
Усі ці питання стоять на межі астрономії (науки про зірки, планети та багато чого іншого «там» у космосі) та біології, науки про життя. Отже, йдеться про наукову галузь астробіології.
Наша конференція об’єднала Головну астрономічну обсерваторію (ГАО) («астро» складова нашої зустрічі) та Інститут молекулярної біології та генетики (ІМБГ) (біологічна її складова), обидва приналежні до НАНУ. Також у заході брали участь Рада космічних досліджень НАНУ та Українська астрономічна асоціація, дуже зацікавлені у подальшому розвитку космічної науки в Україні.
Це була справді міжнародна зустріч, багато відомих вчених приїхали до Києва, щоб поділитися ідеями та поговорити про науку, деякі спікери приєдналися до нас віддалено з Німеччини, Нідерландів, Словацької Республіки, Італії, Іспанії, Австрії, Китаю, Угорщини, дехто з мого рідного Британського центру астробіології Школи фізики та астрономії Единбурзького університету (одного зі співорганізаторів конференції). Понад 26 спікерів представили на ній свої ідеї колегам. У щирій спробі практично об’єднати астрономів і біологів ми провели два дні нашої чотириденної зустрічі в ГAO і ще два – в IMБГ.
Астробіологія – світовий та український виміри
За останні роки астробіологія значно просунулася вперед, частково через збільшення кількості роботів, яких ми посилаємо на далекі планети, такі як Марс і крижані супутники зовнішніх околиць Сонячної системи, які, як відомо, вкриті океанами. На цих космічних об'єктах, на думку вчених, можуть існувати умови, придатні для життя. Нові наукові місії дають змогу дослідити їх та визначити, чи існувало там колись життя, а якщо ні, то чому.
Незабаром з’являться нові телескопи, які шукатимуть життя на планетах, що обертаються навколо зірок, дуже віддалених від нашої Сонячної системи, так званих «екзопланетах».
Але не плекайте ілюзій, що астробіологія – це якась нова наука. Її назву може й можна вважати відносно новим словом, але видатний вчений Володимир Вернадський (1863-1945), який у 1918 році став першим президентом Української академії наук, ще на початку ХХ століття став батьком-засновником науки, яка досліджувала те, як життя впливає на планету, на якій воно існує, і як воно змінює свій розвиток.
Володимир Вернадський. Фото: Вікіпедія.
Знаменита книга Вернадського «Біосфера», опублікована 1926 року, популяризувала термін, з яким ми всі тепер добре знайомі. Цей науковий трактат розглядав життя у планетарних масштабах, досліджував, як воно стає величезною біологічною машиною, інтегрованою в геологію цілої планети. Багато в чому Вернадський був першим астробіологом.
У Києві ми були в захваті від доповідей вчених, які розповідали про те, як шукати життя на далеких екзопланетах; як вивчати комети, астероїди та інші планетарні тіла; як шукати ознаки життя в найдавніших породах Землі та на Марсі й багато про що йще. Ми засвідчили високу повагу міжнародної спільноти до української науки та впевненість у вагомості українського внеску в цю сферу, особливо що стосується молодих учених.
Science4Kids, українська ініціатива, вже прищеплює захоплення космосом і біологією новому поколінню українців у рамках зусиль донести повідомлення про важливість розвитку науки до сфери освіти й громадськості загалом.
Чому ця конференція відбулася саме зараз?
Незважаючи на суспільну зацікавленість у науковому прогресі, постає цілком резонне запитання: чи справді є пріоритетом зараз, під час війни, організація конференції про дослідження планет? Напевно, зараз у нас є важливіші справи?
Я думаю, що на це досить слушне запитання є принаймні дві відповіді.
По-перше, більшість з нас вірить у цивілізацію, коли люди живуть у спокої та мають час обмірковувати наукові питання й поглиблювати наше розуміння місця людства у Всесвіті. Ми боремося за цивілізацію, в якій подібні запитання привертають нашу увагу та вартують того, аби витрачати на це свій час.
Щоб перевернути ситуацію з голови на ноги, можна сказати, що саме під час війни ми повинні взяти на себе зобов’язання продовжувати розвивати науку як невід'ємний атрибут того типу суспільства, яке ми прагнемо побудувати. Війна лише посилює нашу рішучість продовжувати цю діяльність, а не зменшує її. Подібний же аргумент пояснює, чому люди повинні продовжувати займатися високим мистецтвом та літературою, коли війна загрожує знищити їх.
Другий чинник є більш політичним. Це правда, що вчені намагаються залишати політику поза наукою. Всесвіт ні на йоту не турбується про людські справи. Намагаючись розгадати таємниці Всесвіту, ми повинні проводити цю роботу незалежно від наших політичних поглядів. Проте можна сказати, що здорова наукова культура – це така культура, в якій люди можуть сумніватися в існуючих ідеях, кидати виклик авторитетам і мати свободу висловлювати свої думки без втручання ззовні, залякування чи насильства. Це ті цінності, на яких загалом тримається вільне суспільство. Саме тому справжня наукова культура є невід’ємною частиною ширшої політичної культури свободи.
Наука і свобода
Мабуть, не випадково, що справжній підйом науки розпочався в сімнадцятому столітті, одночасно з формуванням та поширенням ліберальних демократичних цінностей. Загалом вважається, що у вільному політичному середовищі науки найбільш процвітають, і навпаки – наукові методи та підходи найкраще сприяють формуванню відкритих політичних суспільств. Наука й політика нерозривно поєднані в ідеї свободи.
Інший приклад – дивовижний розквіт філософських шкіл і ранніх наукових ідей у стародавніх Афінах два тисячоліття тому, порівняно з їхнім куди менш творчим сусідом Спартою. Видається, що не випадково перша держава була демократією, вихованою на ідеях свободи, а друга – суворою військовою автократією.
Коли починається війна, це не привід для того, аби нехтувати наукою та відкладати наукові заходи. Скоріш це має бути приводом знову підтвердити ідеї відкритого суспільства й наполегливо об’єднувати науковців на міжнародному рівні. Таким чином ми можемо продемонструвати приклад інтелектуального середовища, до якого ми всі прагнемо. Ми хочемо побудувати високо наукову цивілізацію, а для цього потрібне суспільство, віддане прагненню до вільного обміну ідеями та відкритих дискусій, до чесного та правдивого дискурсу і сталого миру.
Висновки
Це був чудовий час, щоб зібратися в Києві. Нещодавно Україна вивела на орбіту мініатюрні супутники, а інститути НАНУ долучились до біологічних експериментів на борту Міжнародної космічної станції. Навіть без війни було б на часі об’єднати різні наукові галузі, щоб підтвердити вагомість українського внеску у прогресивну та захоплюючу галузь науки.
Проте, безсумнівно, справедливо буде наголосити, що на тлі триваючої жорстокої війни особливо вражає те, що українські вчені змогли скоординувати та зробити можливими ці чотири дні жвавої дискусії. І зробити це так успішно й у відносно короткий термін.
Можна сподіватися, що ця зустріч стане однією з багатьох наукових та освітніх ініціатив, які об’єднають вчених України та усього світу у спробі відповісти на деякі з найактуальніших питань про Всесвіт.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Чарльз Кокелл, професор астробіології Единбурзького університету.
Коментарі (0)