Світ стоїть на порозі грандіозних змін, і серед цього трансформаційного ландшафту Україна постає перед свідомим вибором – узгодити своє майбутнє з екологічною чутливістю. На цьому шляху, еколог бере на себе важливу роль: провідника і вартового сталого розвитку.
Україна щоденно стикається зі складною мозаїкою екологічних викликів. Тінь індустріалізації, що насунулась, у поєднанні з повсякденним життям розпочала еру промислових і побутових відходів, які мільйонами тон накопичуються, але роками не переробляються належним чином.
Повномасштабне вторгнення Росії на територію нашої країни ще більше погіршило цей ландшафт: руйнування Каховської ГЕС, обстріли міст і мінування родючих полів, вразливість атомних електростанцій, а також тривожні наслідки застосування хімічної зброї та масові поховання.
Оскільки Україна йде курсом європейських принципів, ця сувора картина підкреслює необхідність термінового повороту до екологічної свідомості. Це більше, ніж геополітична позиція, це суттєва переоцінка, це зобов'язання змінити старі парадигми, поставивши довкілля на один щабель із розвитком.
З початком післявоєнної відбудови екологічні виклики будуть відчутні ще більше. Ці зусилля можуть стати джерелом екологічного лиха, оскільки широке використання будівельних матеріалів, таких як бетон, значно посилить навантаження на екологію. У світлі цих екологічних питань саме екологи повинні відіграти важливу роль: втрутитися, прокладаючи шляхи до екологічних альтернатив.
Проте в Україні професія еколога стикається зі своїми внутрішніми викликами.
У той час, як значні зусилля спрямовуються на ліквідацію екологічних наслідків війни, важливо починати інвестувати в дослідження й екологічні проєкти, підвищувати рівень екологічної політики, тим самим посилюючи важливість і цінність цієї професії для молодого покоління.
Зберігаються й хибні уявлення про перспективи працевлаштування, які посилюються слабкою комунікацією компаній та їхньою нездатністю визнати критичну роль екологів у сучасній промисловості. Крім того, відчувається відсутність суспільної поваги до галузі, яка, ймовірно, походить від загальної необізнаності про її величезний внесок у добробут і стійкість. Як результат, усе менше студентів приваблює ця суспільно значуща професія.
Такого висновку я дійшла після проведення невеликого дослідження цьогорічної вступної кампанії.
Для прикладу, до КНУ ім. Шевченка було подано всього 76 заяв на «екологічну спеціальність». Тим часом на «міжнародні відносини» та «право» молодь подала 1105 та 2215 заяв відповідно.
Схожа ситуація була і в інших університетах.
У НаУКМА на: Екологічну спеціальність — 66 заяв, Міжнародні відносини — 613, Право — 973.
У Львівській політехніці: Екологія — 98, Міжнародні відносини — 704, Право — 1371.
Сучасний еколог – не пасивний спостерігач, а активний учасник формування екологічно свідомого майбутнього України. Його досвід гарантує, що відбудова країни проходитиме без шкоди для безцінних природних скарбів.
Проте шлях до екологічної рівноваги - не лише в руках екопрофесіоналів.
Кожен із нас грає свою, не менш важливу, роль - від простих щоденних практик - від економії води й відповідального поводження з відходами до участі в екологічних рухах. Саме колективні зусилля можуть мати значний вплив.
В епоху, позначену швидкими змінами й невизначеністю, наголос України на невід’ємній ролі екологів є свідченням її відданості сталому розвитку.
Сучасний еколог в Україні – це не просто вибір професії, це декларація вірності гармонійному співіснуванню між прогресом і природою.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)