Україна в очікуванні наступної ракетної атаки. На базі російської дальньої авіації в районі міста Енгельс зараз спостерігається підвищена активність і метушня. Розпаковують контейнери з крилатими ракетами Х-55, якими російські авіатори вбивають українців і руйнують будинки, школи, лікарні, електростанції й інші об’єкти інфраструктури. Рашисти намагаються зламати волю українців до спротиву. Примітивна й дурна ідея, треба сказати, яка закінчиться вироком Міжнародного трибуналу.
У місті Енгельс розташована єдина база дальньої авіації Росії, на якій базуються стратегічні бомбардувальники Ту–160. Вона має аеродром зі смугою понад 3 тис. метрів, яку збудовано ще в 50-х роках минулого століття. Такими ж старими є й самі бомбардувальники. Наприклад, Ту-95МС теж радянського виробництва. Лише дві літаки сімейства «Ту» були добудовані на початку 2000-х років.
Саме тут, на авіабазі Енгельс-2, перебувають і літаки, які свого часу Україна передала Росії згідно з домовленостями 1999 року. Це зараз зрозуміло, якої помилки припустились українські політики того часу під тиском, в тому числі й наших нинішніх західних партнерів. Краще б ті бомбардувальники порізали на метал. Що, до речі, й було частково зроблено.
Саме місто Енгельс поблизу Саратова – типовий зразок депресивної російської провінції. З усім комплектом звичних картин із занедбаними будівлями, які не ремонтувались десятками років, районами типових радянських «панельок», саморобними стелами з символікою дальньої авіації.
Ну і як же без культових споруд Російської православної церкви з традиційними банями-цибулинами, у напівмороку яких обкурені ладаном бородаті попи справляють служби на честь «дорогіх мальчіков», що воюють в Україні. Та найголовнішого російського попа Кіріла-Гундяєва, який під розшитою золотом рясою в хрестах ховає своє ФСБ-шне нутро.
Саме над цими похмурими, зануреними в убогу сірість районами і засміченими під’їздами злітають з гуркотом російські бомбардувальники, які «ще Сталіна пам’ятають», аби взяти курс на Україну. В районі Каспію вони проводять пуски крилатих ракет (переважно також ще радянського виробництва). Думаю, що мешканці Енгельса і Саратова, які звикли до ревіння реактивних двигунів над головами, не можуть не знати очевидної істини: «путінські соколи» відправляються в черговий рейд, виконуючи свою чорну «роботу», яка полягає у вбивстві людей в Україні, в тому числі дітей. жінок та старих.
Сама концепція дистанційного розстрілу мирної країни, яка ніколи не загрожувала Росії, може, на перший погляд, видатися безкарною. Запуск ракет з безпечної відстані, розворот, приземлення, святкова вечірка, грамота від начальства, підвищення по службі, медаль від Путіна. Але тут є одне важливе «але». Українські спецслужби і журналісти навчились вираховувати осіб з екіпажів-вбивць. І про відповідальність не лише ідеологів і замовників цієї війни з числа керівництва РФ, включно з диктатором Путіним, а й виконавців – тих, хто наводив ракети і тисли на гашетки, говорить вже весь цивілізований світ.
Нещодавно це було підтверджено й на саміті міністрів країн Великої Сімки. Тож навряд чи в історичній перспективі російські вбивці, причетні до ударів по Україні, зможуть сховатись на російських депресивних просторах. За цим посиланням – журналістське розслідування про російських авіаторів-вбивць, на яких чекає міжнародний Кримінальний суд у Гаазі.
Та в тому, що ми не можемо дати негайну відсіч росіянам, є вина і української влади. Країна, яка мала президентом, та ще й впродовж двох термінів, людину з ракетної галузі – Леоніда Кучму — та його патріотичних наступників (окрім втікача Януковича, який росіян призначав навіть на посади керівників спецслужб), повинна була б мати ракети з радіусом дії в 1000 км. Але, схоже, що наші зусилля були здебільшого зосереджені на розбудові олігархату й демілітаризації країни. На жаль.
Та час робити висновки. Щоб дістати до бази авіавбивць в Енгельсі, Україні потрібні ракети з дальністю дії принаймні у 850 км. Що за нинішньої політичної ситуації й розвитку технологій є справою реалістичною. Щоб у тих, хто вбиває і калічить людей в Україні ракетними обстрілами, було розуміння, що небо і земля у них під ногами можуть здригатись не лише від гуркоту двигунів старих російських бомбардувальників.
Коментарі (0)