29-30 листопада в Бухаресті відбувся саміт НАТО на рівні міністрів закордонних справ. В роботі саміту взяв участь і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, який прибув до Бухаресту разом з колегами із балтійських та скандинавських країн, які перед тим побували у Києві.
Перший день роботи саміту був присвячений питанням підтримки України. З лютого поточного року ця тема, як і реагування на загрози з боку Росії, залишається головною на порядку денному Північноатлантичного альянсу. Необхідність нової хвилі допомоги Україні стала актуальною після масованих ракетних ударів Росії по енергетичній інфраструктурі України, спроби росіян зруйнувати енергетичну систему нашої країни, спровокувати гуманітарну катастрофу в Україні в умовах зимових холодів.
За підсумками обговорення нових викликів у війні Росії проти України саміт НАТО ухвалив заяву, в якій країни Альянсу наголосили, що надаватимуть Україні всю необхідну допомогу для відновлення енергетичної інфраструктури, пошкодженої російськими ракетами. Разом з тим Альянс пообіцяв допомогти Україні після завершення війни модернізувати оборонний сектор та зміцнити «довгострокову оперативну сумісність та стримати майбутню агресію».
Показово, що саме в день саміту НАТО окремі країни Альянсу, зокрема США, Франція та деякі інші, оголосили про спеціальні пакети оперативної енергетичної та військової допомоги Україні. В даному випадку треба розуміти, що конкретна матеріальна допомога надається не НАТО в цілому, а окремими країнами, які є членами НАТО. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що країни Альянсу надаватимуть допомогу Україні стільки, скільки це буде необхідно.
Саміт НАТО в Бухаресті був важливий для України і в іншому вимірі. Наприкінці вересня Президент України Володимир Зеленський і уряд України подали офіційну заявку на вступ нашої країни до НАТО. І у Києві, звісно, чекають на відповідь Північноатлантичного альянсу. Перші реакції з цього приводу з боку офіційних осіб НАТО пролунали ще в жовтні, і вони були доволі стриманими. Воно і зрозуміло. Такі рішення , як вступ окремих країн до НАТО ухвалює не Генсек НАТО, і не окремі політики, а весь Альянс в цілому. І тоді це була суто інформаційна реакція. А зараз – офіційний майданчик чергового саміту НАТО. І для нас було важливим, як у Північноатлантичному альянсі поставляться до євроатлантичних прагнень України в новій ситуації – в умовах війни проти повномасштабної російської агресії.
Генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг повідомив, що союзники по НАТО обговорили заявку України на членство в Альянсі, підтримавши її євроатлантичні прагнення: “Міністри закордонних справ підтвердили підтримку НАТО права України обирати свій власний шлях. Ми визнаємо і поважаємо прагнення України до членства. Однак зараз ми зосереджені на негайній підтримці, оскільки Україна захищається від російської агресії”.
Це очікувана реакція і на даний момент для нас відносно прийнятна. Питання членства України в НАТО буде вирішуватись після завершення війни між Україною і Росією і в залежності від того, як ця війна завершиться. І тому дійсно НАТО варто зосередитись на такій підтримці України, яка б забезпечила нашу перемогу у війні з Росією, що, в свою чергу, відкрило б вікно можливостей для швидкого вступу нашої країни до Північноатлантичного альянсу.
Якщо говорити про позитивні новини з Бухаресту, не можна не згадати і про «ложку дьогтю» з боку Угорщини на цьому саміті. Вже вкотре Угорщина заблокувала повноцінну участь України в заходах НАТО. Проте зараз, в умовах війни Росії проти України, і коли саме українське питання обговорювалося на саміті НАТО, це виглядало не просто недоречною дією, а як цинічно-егоїстична позиція, яка опосередковано працює на інтереси країни-агресора. Зрозуміло, що таким чином Будапешт шантажує Київ, намагається схилити Україну до суттєвих поступок в питанні про «особливий статус» угорської меншини в нашій країні.
Але такий шантаж і взагалі, і особливо в нинішніх умовах, є неприйнятним. Виникає питання і про припустимість таких дій Угорщини для Північноатлантичного альянсу в умовах загострення протистояння з Росією, і необхідності надання активної допомоги Україні.
До речі, показово, що саму допомогу нашій країні з боку НАТО Угорщина не блокує. В Будапешті все ж таки розуміють, що це було б занадто саме в нинішніх умовах.
Однак особлива позиція Угорщини стосовно України є сигналом застереження на майбутнє, в контексті подальшої інтеграції України і до НАТО, і до ЄС. І це сигнал і для нас, і для наших партнерів у Північноатлантичному альянсі, і в Євросоюзі. Абсолютно очевидно, що Угорщина буде «вставляти палиці в колеса» євроатлантичної і європейської інтеграції України, перешкоджати цим процесам. Питання: наскільки це може стати фатальним? Проблеми будуть, але вони не є такими, які не можна подолати. Про це свідчить досвід Євросоюзу і НАТО.
НАТО теж стикнулося з «особливою позицією» окремої країни. Туреччина висловила свої особливі претензії до Фінляндії і Швеції в процесі їх прискореного вступу до Північноатлантичного альянсу. Теж був ризик блокування цього процесу.
Врешті-решт буди знайдені необхідні взаємоприйнятні компроміси і процес вступу Фінляндії і Швеції до НАТО зараз наближається до завершення. Між іншим, останні країни, які мають дати згоду на вступ Фінляндії і Швеції до НАТО – це Туреччина і Угорщина. Щодо Угорщини ми вже не дивуємось. Тим не менш, і Туреччина, і Угорщина пообіцяли надати офіційну згоду на вступ Фінляндії і Швеції до НАТО.
Тому особлива позиція Будапешту щодо України не має стати фатальною перешкодою на шляху нашої країни до НАТО і ЄС. Але цю потенційну проблему обов’язково треба брати до уваги, і разом з нашими друзями в Євросоюзі і НАТО треба розробити спеціальну тактику протидії цинічному шантажу з боку Угорщини, так, щоб мінімізувати відповідні ризики в процесі європейської і євроатлантичної інтеграції України.
Коментарі (0)