Дозвольте мені знову озвучити свої думки. Цього разу в письмовій формі. Хочу поділитися з вами, що для мене означає 24 грудня – Святвечір, і чому цей день такий особливий.
Саме цього дня два роки тому я мав честь бути призначеним головним редактором Kyiv Post, легендарного англомовного видання в Україні.
Дякую нашому власнику Аднану Ківану та нашому генеральному директору Люку Шеньє за довіру та свободу дій, надану мені задля того, щоб попри, здавалося б, несприятливі обставини, відновити найстаріше англомовне джерело новин в Україні – її глобальний голос.
Це сталося, коли я, слід визнати, вже досяг зрілого віку, формально залишивши свої попередні обов'язки в ООН, Радіо Свобода, Amnesty International та журналістську роботу у Великій Британії, де я народився і здобув освіту.
Але виклик очолити Kyiv Post, оновити й перебудувати його в кризовий період його історії був надто привабливим, щоб відмовитись від нього.
Я був не новачком – уже давно був прихильником і автором Kyiv Post. Більше того, я допомагав колишньому головному редактору Брайану Боннеру як його заступник протягом декількох напружених тижнів перед тимчасовим закриттям газети.
Я був свідком і намагався запобігти подіям, які змусили власника Kyiv Post тимчасово закрити газету, щоб замінити персонал, який не бажав прийняти його бачення розширення та модернізації. Я відчув на собі неприємні реалії того, що відбувалося в редакції. І, на жаль, також і корисливе ставлення з боку тих, хто прагнув знайти спонсорів для нового підприємства.
Це вже в минулому. Нещодавно, напередодні Різдва, ми з Брайаном Боннером потиснули один одному руки.
У видання залишилися критики, але не їм судити нас. Вирішуватиме наша значно розширена читацька аудиторія нової, покращеної версії Kyiv Post.
Як я завжди казав, у демократичному суспільстві має бути достатньо місця для плюралізму поглядів і підходів у такій важливій, але делікатній сфері, як журналістика. Але в основі цього повинні лежати чесність і справедливість.
Хто міг знати, що через два місяці після мого вступу на посаду головного редактора Росія розпочне свою жорстоку війну проти України! Переді мною несподівано постали складні завдання не лише відродити Kyiv Post із новим колективом та атмосферою, адаптувати його до викликів, пов'язаних з роботою в соціальних мережах, а й постійно надавати достовірні новини та аналітику у воєнний час.
На щастя, нова команда журналістів, відео- та цифрових спеціалістів, адміністраторів і технічних працівників прийняла цей виклик, і за незмінної підтримки нашого власника та генерального директора Kyiv Post не лише вижив, а й зробив значні кроки вперед.
Це проявляється у стрімкому зростанні нашої читацької аудиторії, особливо в Північній Америці. Ми досягли найвищих стандартів надійності та освоїли роботу з аудиторією через соціальні мережі та відео. У нас також з'явилися українська і арабська версії.
У листопаді оновлений Kyiv Post отримав міжнародне визнання на престижному веб-саміті в Лісабоні, де я був єдиним журналістом з України, якого запросили виступити перед десятками тисяч глядачів з головної сцени.
Головний редактор Kyiv Post Богдан Нагайло бере інтерв'ю у Володимира Кличка 14 листопада на Веб-саміті 2023 у Лісабоні.
І зайве казати, що кваліфікація і професіоналізм деяких наших постійних міжнародних дописувачів також говорять самі за себе.
Тому я з гордістю можу заявити, що два роки, які я очолюю Kyiv Post, були одними з найскладніших, найцікавіших і найпродуктивніших у моєму житті. А завдяки молодій, динамічній і відданій команді, яка працювала разом зі мною, і такому підтримуючому керівництву, я зміг гідно витримати стрімкий плин часу і труднощі, спричинені війною.
Насамкінець, від себе особисто хочу згадати свого батька Володимира Нагайла. Сьогодні йому виповнилося б 97 років. Саме він заохотив мене стати журналістом, вивчати історію, політику та міжнародні відносини.
Я зростав у провінційному промисловому англійському містечку Вулвергемптон. Я сумнівався, що коли-небудь потраплю до Лондона, і навіть не мріяв досягти висот британської журналістики. Але згодом я став постійним автором таких видань, як The Spectator, New Statesman, The Times, Wall Street Journal тощо.
Дякую, Тату, за те, що повірив у мене і допоміг реалізувати власний потенціал. Бачиш, Україна – вільна, хоч і відважно бореться за своє майбутнє, вона перейшла на "новий" християнський календар, а твій син відмовляється старіти і продовжує боротьбу, як ти йому й заповідав.
Коментарі (0)