ПОГЛЯД: Як залишатися людиною серед пекла війни

Кожен з нас - це окремий всесвіт та мікрокосмос, але ми не можемо ігнорувати соціальні настрої всередині країни. Особливо під час війни, коли насиченість подій постійно на піку. 

Соціальні настрої сліпучим світлом б’ють кожному з нас в очі, як не через новини, від яких люди намагаються хоч трохи відпочити, так через Фейсбук, стрічку друзів, де наздоганяють хвилі тих самих новин в їх обурених постах або роздумами на тему останніх подій.

Колективні переживання кричать жорстоким галасом сирен, а якщо ми закриваємося звукоізоляційними вікнами, то сирена виє в чиємусь телефоні в приміщенні. Ми не можемо втекти від наших реалій. Нас виймають з нашого внутрішнього світу і ставлять у зовнішній. Бо зараз час діяти.

Поки військові працюють в найжорсткішій зоні нашої війни з Росією - зоні бойових дій, тил встигає засинати й трішечки перепочити від всього цього жаху. Але це фрагментарний сон, з якого нас моментально “виймають” все нові та нові події.

У мене таке відчуття, що часом моя особистість заростає якоюсь плівкою чи шкарлупою, за якою я ховаюсь від горя, трагедій, болі, страждань, відчуття безвиході, які я бачу навколо. Водночас я руйную цей бар’єр сприйняття, коли спілкуюсь з друзями на фронті. Бо на фронті ще жахливіше. Там взагалі пекло в буквальному сенсі цього слова.

У наших військових немає більше нікого на Землі, хто б пережив щось жахливіше і страшніше, ніж вони. Уявіть собі, як це - бути у цьому досвіді й не мати нікого серед живих людей, хто міг би сказати солдату з передової: “Тримайся, друже. Бо в мене було гірше і я це пережив, я знаю чим тобі допомогти”.

Для нас, людей з християнської країни, це може бути тільки Христос, який страждав за гріхи людства. Тому зараз можна зустріти в сучасних українських віршах роздуми про Бога, чому він допускає такі звірства.

Але ми вже зрозуміли, що звірства допускає не Бог, а людина. Бо людина збирає військо і йде вбивати цілий народ за мову, національну ідентичність, грабує і знищує чужі землі, захоплює ресурси... Чи роблять так, наприклад, кити чи птахи? Ні. Людина є творцем війни. І війна вбиває в нас все людське, чим ближче ми до фронту. 

Відчуття, емоції просто вимикаються.

На собі я можу сказати, що пережила сильне емоційне вигорання через рік війни, бо намагалась жити в такому ж емоційному режимі, як в мирний час. Бо насправді не знала іншого. Це вигорання загострилося і проявилося саме після моєї першої поїздки на Донецький напрямок як музикантки-волонтерки у складі Культурного десанту. 

Тому що я потрапила в психологічний простір війни, це мене буквально обнулило і знесло всі соціальні маски. Я була під сильним враженням. Повернулася з купою емоцій та енергії щось робити для військових - провела концерт навесні 2023 з благодійним збором для вогнеметного взводу 59 бригади і після концерту буквально злягла.

Мене наздогнали всі страхи, біль, пригнічені почуття за рік війни, які я намагалася самотужки затиснути всередину. Я весь цей час читала психологічні статті про небезпеку вигорання під час війни й намагалась слідувати інструкціям експертів. Але моя свідомість відмовилась грати за правилами мирного часу. Вже був рік повномасштабної війни та потрібно було ламати старе мислення.

Моє старе мислення було зруйноване і я вже була в повній апатії, роздратована, агресивна, не в змозі нічого дати близьким, я була буквально емоційно хвора. В цей час мене вів мій психолог Дмитро і мудро та обережно виводив з цього стану, не загострюючи увагу на проблемах. Ми лагідно і тихо рухалися до емоційного здоров’я без антидепресантів, але з медитацією та професіоналізмом Дмитра.

Якраз в цей 2023 рік почали масово розлучатися українські подружжя. Найбільшими проблемами була дистанція між чоловіком та дружиною, яка виїхала за кордон. Або непорозуміння між дружиною в тилу і чоловіком на фронті. Мою сім’ю теж зруйнувала війна. Навіть бувши разом в з чоловіком в одному місті ми стали чужими людьми.

Головне, що показує війна, коли ти дивишся всередину - хто ти є насправді. Ти чітко починаєш усвідомлювати свою природу, куди ти хочеш рухатися в житті. Тебе ніби загострюють, як старий ніж. Вимивають як скло, на якому купа відбитків і пилу. І ти починаєш бачити картинку кристально чисто і відчувати світ гостро.

Я не виключаю, що саме робота мого психолога допомогла мені зібрати цей пазл всередині. Але так могло статися лише під час війни. І, як виявилося, мільйони українців переживали схожі речі. Ці всі відчуття були синхронними, кожен зіштовхувався зі своїм особистим викликом або болем. Ось чому, на мою думку, стільки сімей почали розпадатися приблизно в один період.

Бо війна - це наш колективний психологічний досвід як народу і ми не можемо відгородитися від нього. Біль одного українця відгукується в серцях мільйонів громадян. Ми потрібні один одному. Навіть якщо хтось думає, що він живе в країні, яка воює, може закритися від всіх навколо - це неможливо. Масштаб переживань, який випав на нашу долю неможливо подолати самотужки.

Наші душі розриваються від перенапруги, наші серця не витримують такого тиску зла. І цілком природно, що весь цей вибух наших переживань починає розподілятися серед близьких, друзів, небайдужих людей.

Якби наші переживання і почуття можна було б якось передати через новий інноваційний механізм типу Штучного Інтелекту тільки Штучного Емоційного Інтелекту, люди б по всьому світу ридали щодня. Це неможливо витримати наодинці.

Тому бережімо один одного, бережімо в собі людяність, мої любі українці та читачі з інших країн. Будьмо пильними до себе і наших близьких, бо ворог не спить і нищить нас не тільки фізично, а і психологічно.